Постанова № 69464762, 10.10.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року справа № 823/957/17

17 год. 00 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

16.06.2017 товариство з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор (далі-позивач) звернулось в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0000421400 та від 03.07.2017 №0000012200.

Позов мотивовано тим, що спірні рішення про донарахування податку на додану вартість (далі ПДВ) та податку на прибуток прийняте із-за безпідставного висновку про безтоварність правочинів позивача з ТОВ «СВІТФУД», ТОВ «ЕКА СТРОЙ ПЛЮС», ТОВ «ТК «СПЕКТР», ТОВ «ГОЛД ТРЕЙД», ТОВ «ПАНОРАМА-СКАЙ». Позивач стверджує, що факт отримання та оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей від вищезазначених контрагентів у відповідних податкових періодах, зазначених в акті перевірки, підтверджується складеними та оформленими належним чином первинними бухгалтерськими та податковими документами з відповідними датами, номенклатурою, кількісними і вартісними обсягами товарно-матеріальних цінностей.

Первинні документи складені керівниками контрагентів-постачальників позивача, містять у відповідних графах документів їх особисті підписи та печатки підприємств, а також з боку позивача у відповідних графах підписані його керівником і відповідальними за прийняття товарно-матеріальних цінностей особами та скріплені печаткою останнього, що підтверджується їх змістом та дає можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції і правильність її оформлення.

Позивач зазначає, що відповідні зміни в структурі його активів та зобовязань, його власному капіталі підтверджуються відповідними записами в його бухгалтерському обліку на аналітичних рахунках, а також доказами проведення розрахунків за отримані товарно-матеріальні цінності, що також свідчить про реальність зазначених господарських відносин.

Посилання відповідача в акті перевірки на наявність відкритих кримінальних проваджень стосовно вищевказаних контрагентів не підтверджує безумовної безтоварності господарських операцій з ними, оскільки відсутній вирок суду за наслідками розгляду кримінальної справи, який би підтверджував відповідні обставини.

В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор з питань правильності відображення в податковому обліку з податку на додану вартість фінансово-господарських операцій з вищевказаними контрагентами позивача.

Перевіркою встановлено, що дані зареєстрованих податкових накладних свідчить про документальне оформлення операції з реалізації інших товарів на адресу покупців, тобто фактично відбувся розрив ланцюга постачання, що свідчить лише про документальне оформлення операцій з придбання та поставки товарів та формування податкового кредиту за рахунок підміни товару.

Надані до перевірки ТОВ ЗЛГЗ Златогор договори, видаткові накладні, податкові накладні не є достатніми доказами фактичного виконання постачання ТМЦ. В сукупності з виявленими схемами штучного руху товарів постачальниками свідчить про безтоварність операцій, які підлягали перевірці, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку ТОВ ЗЛГ Златогор.

Відтак, через відсутність факту придбання у контрагентів-постачальників позивача товарів, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

При здійсненні вибору постачальника позивач мав би оцінити не лише умови угоди та їх комерційну привабливість, але і ділову репутацію, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобовязань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів та відповідного досвіту.

На думку відповідача, ТОВ ЗЛГЗ Златогор створена схема штучного руху товару, спрямована на створення формального документообігу, про що свідчить те, що постачальники не мають матеріальної бази, обєктивно необхідної для виконання поставок, які були предметом перевірки, контрагенти ТОВ ЗЛГЗ Златогор були учасниками проведення транзитних фінансових потоків у правовідносинах з іншими субєктами господарювання.

Окрім того, відповідач наголошує, що вищезазначених контрагентів-постачальників позивача визнано підприємствами з ознаками фіктивності. Вказані СГД створені з метою прикриття незаконної діяльності та незаконного формування, податкового кредиту.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить про відсутність реальності здійснення взаємовідносин між позивачем та вищезазначеними контрагентами-постачальниками, а відповідно і господарські операції є фіктивними.

У судовому засіданні представники сторін підтримали правові позиції по суті спору.

Розгляд справи розпочато у відкритому судовому засіданні, однак у звязку з прибуттям не всіх осіб, які беруть участь у справі, продовжено та вирішено в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). З огляду на ч.1 ст.41 КАС України не здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Повно, всебічно, обєктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор, зареєстроване 23.01.2001, як субєкт господарювання юридична особа, код ЄДРПОУ 31082518, та станом на час здійснення оспорюваних господарських операцій зареєстроване платником податку на додану вартість.

Суд встановив, що на підставі направлень від 24.10.2016 №148, №149 службовими особами СДПІ з ОВП у м.Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС здійснено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарської діяльності з ТОВ «СВІТФУД», ТОВ «ЕКА СТРОЙ ПЛЮС», ТОВ «ТК «СПЕКТР», ТОВ «ГОЛД ТРЕЙД», ТОВ «ПАНОРАМА-СКАЙ» за червень 2015 року.

За результатами перевірки складений акт від 22.11.2016 № 111/28-04-14-00/31082518 (далі акт перевірки), в якому зафіксовані порушення позивачем:

ст.ст.1, 4, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон України № 996-XIV), п.44.1., 44.2., ст. 44, підп. 134.1.1. п 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 218445,00 грн.;

п.198.1, п. 198.2, п. 198.3. ст.198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижений ПДВ на загальну суму 2786454,00 грн., у т.ч. за червень 2015 року 768050,00 грн., липень 2015 року 908578,00 грн., серпень 20115 року 1008090,00 грн., вересень 2015 року 101736,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 22.12.2016:

№0000421400, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ у сумі 4179681,00грн., (2786454,00 грн. основний платіж та 1393,227,00 грн. штрафна (фінансова) санкція);

№0000411400, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 218445,00грн.

За наслідками адміністративного оскарження цих ППР на підставі рішення ДФС України від 01.06.2017 №11806/6199-99-11-01-02-25 податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0000411400 вважається відкликаним, а відповідачем прийнято нове ППР від 03.07.2017 №0000012200, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 111900,00грн.

Надаючи оцінку спірним рішенням, суд врахував, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобовязання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14 ПК України).

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку обєкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції станом на час здійснення спірних господарських операцій) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Абзац перший пункту 198.2 цієї статті передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, а згідно абзацу третього цього пункту податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.4 вказаної статті визначає, що при відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобовязань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобовязаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України у справі К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно до ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон України № 996-XIV) первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд врахував ст.9 Закону України №996, згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обовязковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Перевіряючи доводи представників сторін з письмових доказів у справі суд встановив, що між позивачем (далі покупець) та його контрагентами-постачальниками укладені договори поставки: з ТОВ «СВІТ ФУД» від 10.06.2015 №55, ТОВ «ПАОРАМА СКАЙ» від 02.07.2015 №60, ТОВ «ТК СПЕКТР» від 02.07.2015 №59, ТОВ «ЕКА СТРОЙ ПЛЮС» від 01.06.2015 №52, ТОВ «ГОЛД ТРЕЙД» від 01.07.2015 №58 та від 02.07.2015 №60 (далі постачальники) згідно з яким постачальники зобовязуються передати у власність покупцю, а він прийняти і своєчасно оплатити товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 3.1 договорів поставки асортимент та кількість кожної партії товару визначається в замовленні (заявці) на поставку товару від позивача, яке узгоджується з контрагентами-постачальниками.

Пункт 4 вказаних договорів поставки визначається, що суму договору складає сума всіх видаткових накладних, на підставі яких здійснювалося постачання товару на виконання вказаних договорів.

Поставка товару покупцю відповідно до пункту 5.1 здійснюється партіями на умовах EXW постачальника), відповідно до правил інтерпретації міжнародних торгових термінів Інкотерм в редакції 2000 року.

Оплата товару здійснюється покупцем в безготівковій формі (пункту 6.2 договір поставки).

Зазначені договори поставки підписані належними представниками сторін та скріплені печатками.

Господарські операції з ТОВ «СВІТ ФУД» підтверджуються: договором поставки від 10.06.2015 №55 з додатковою угодою; видатковими накладними: від 17.06.2015 №СФ000000031, від 18.06.2015 №СФ000000032, від 19.06.2015 №СФ000000033, від 20.06.2015 №СФ000000034, від 21.06.2015 №СФ000000039.

За податковими накладним, виписаними вказаним товариством від 17.06.2015 №25, від 18.06.2015 №26, від 19.06.2015 №27, від 20.06.2015 №28, від 21.06.2015 №33 позивач включив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Господарські операції з ТОВ «ПАОРАМА СКАЙ» підтверджуються: договором поставки від 02.07.2015 №60 з додатковою угодою; видатковими накладними від 14.07.2015 №ПС000000064, від 15.07.2015 №ПС000000065, від 16.07.2015 №ПС000000066, від 17.07.2015 №ПС000000067, від 20.07.2015 №ПС000000068, від 20.07.2015 №ПС000000069

За податковими накладним, виписаними вказаним товариством від 14.07.2015 №12, від 15.07.2015 №13, від 16.07.2015 №14, від 17.07.2015 №15, від 20.07.2015 №16, від 20.07.2015 №17 позивач включив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Господарські операції з ТОВ «ТК СПЕКТР» підтверджуються: договором поставки від 02.07.2015 №59 з додатковою угодою, видатковими накладними від 09.07.2015 №СЕ000000120, від 10.07.2015 №СЕ000000121.

За податковими накладними, виписаними вказаним товариством, від 09.07.2015 № 59, від 10.07.2015 №60 позивач включив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Господарські операції з ТОВ «ЕКА СТРОЙ ПЛЮС» підтверджуються: договором поставки від 01.06.2015 №52 з додатковою угодою; видатковими накладними від 15.06.2015 №ЕЮ000000148, від 16.06.2015 №ЕЮ000000149, від 10.09.2015 №ЕЮ000000271, від 11.09.2015 №ЕЮ000000272

За податковими накладними, виписаними вказаним товариством від 15.06.2015 №91, 16.06.2015 №92, від 10.09.2015 №59, від 11.09.2015 №60 позивач включив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Господарські операції з ТОВ «ГОЛД ТРЕЙД» підтверджуються: договорами поставки від 01.07.2015 №58 та від 02.07.2015 №60 з додатковою угодою; видатковими накладними від 09.07.2015 №ГЛ000000022, від 10.07.2015 №ГЛ000000023, від 21.07.2015 №ГЛ000000030, від 10.08.2015 №ГЛ000000169, від 10.08.2015 №ГЛ000000170, від 11.08.2015 №ГЛ000000171, від 12.08.2015 №ГЛ000000172, від 12.08.2015 №ГЛ000000173, від 13.08.2015 №ГЛ000000174, від 13.08.2015 №ГЛ000000175, від 14.08.2015 №ГЛ000000176, від 14.08.2015 №ГЛ000000177, від 15.08.2015 №ГЛ000000178.

За податковими накладними, виписаними вказаним товариством, від 09.07.2015 №15, від 10.07.2015 №16, від 21.07.2015 №23, від 10.08.2015 №27, від 10.08.2015 №28, від 11.08.2017 №29, від 12.08.2015 №30, від 12.08.2015 №31, від 13.08.2017 №32, від 13.08.2015 №33, від 14.08.2015 №34, від 14.08.2015 №35, від 15.08.2015 №36 позивач включив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Вказані податкові накладні зареєстровані в єдиному державному реєстрі податкових накладних, а відповідні суми податку на додану вартість відображені у податкових зобовязаннях вказаних товариств контрагентів позивача. Найменування товару, його кількість та суми зазначені у видаткових та податкових накладних повністю співпадають.

Дані первинні документи складені керівниками вищезазначених підприємств, містять у відповідних графах документів їх особисті підписи та печатки підприємств, а також з боку позивача у відповідних графах підписані його керівником і відповідальними за прийняття товарно-матеріальних цінностей особами та скріплені печаткою останнього, що підтверджується їх змістом і відповідними довіреностями та дає можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції і правильність її оформлення.

Перевезення придбаних товарів здійснювалося за рахунок позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними форми № 1-НТ з відповідними датами, номенклатурою і обсягами товарно-матеріальних цінностей, що дає можливість повно і обєктивно встановити обставини руху товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від їх постачальників до адреси виробничих приміщень позивача.

За товарно-матеріальні цінності отримані від контрагентів-постачальників товариство з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор розраховувався в повній мірі, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи та актами про вексельний платіж і приймання-передачі простого векселя.

Використання придбаного у вищезгаданих контрагентів товару підтверджено бухгалтерськими реєстрами «Сировина».

Проаналізувавши вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та в подальшому їх зберігання і використання позивачем фактично здійсненні і підтверджені належним чином складеними первинними документами, дослідженими судом, які відповідають за змістом вимогам чинного законодавства України та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового кредиту платника податків.

Крім того, не можуть бути належними доказами безтоварності вищезазначених господарських операцій ухвали слідчого судді Соломянського районного суду м. Києва Демидовської А.І. у справі №760/6919/16-к та ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Карабань В.М. від 11.05.2016 року у справі № 757/22154/16-к, з посиланням на які відповідач обґрунтовує свої відповідні твердження, оскільки вищезазначені судові акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а вони є лише процесуальними рішеннями слідчого судді, на підставі яких сторона обвинувачення в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України здійснює збирання доказів у кримінальному провадженні.

Обставиною, яка свідчить про не здійснення господарської операції, може бути фактична, а не задекларована, відсутність ресурсів. Разом з тим, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача обєктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товарів, адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо.

Суд також вважає необґрунтованими твердження відповідача про нереальність вищезазначених господарських операцій з посиланням на факт вилучення згідно протоколу обшуку від 22.03.2016 слідчими органами під час здійснення досудового слідства у кримінальному провадженні №12015000000000630, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.12.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частинами 2 статті 205, частиною 3 статті 209, частиною 3 статті 212 КК України, печаток низки контрагентів позивача за іншою адресою, ніж зазначена в їх реєстраційних документах, оскільки таке вилучення було здійснене вже після фактичного завершення відповідних господарських операцій, а чинне законодавство не визначає місцезнаходження печатки підприємства, що виключає будь-яке доказове значення відповідних тверджень відповідача.

Наявність Вироку Печерського районного суду м. Києва у від 20.04.2016 справі №757/14762/16-к року щодо визнання директора ТОВ «ГОЛД ТРЕЙД» ОСОБА_1 винною за ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України не є безперечним і неспростовним доказом протиправних дій позивача у даній справі.

Згідно ухвали ВАС України від 08.10.2012 у справі №К-14806/09 наголошується, що вироком суду щодо посадових осіб контрагента не встановлена фіктивність конкретної господарської операції, спрямованої на формування валових витрат підприємства для отримання ним незаконних податкових вигод, тому обставини, встановлені вироком суду, не можуть свідчити про неправомірність формування платником податків валових витрат.

Зроблено висновок про те, що, укладаючи угоду, у підприємства не виникає обов'язків і повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом вимог законодавства у частині здійснення господарської діяльності тощо, і підприємство не повинно надалі зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати внаслідок порушень, допущених контрагентом.

В Ухвалі від 18.11.2014 №К/800/41442/14 ВАС України, встановивши відсутність доказів обізнаності позивача про несумлінний характер діяльності контрагента, стверджував про можливість скасування податкових повідомлень рішень, оскільки в силу ст. ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали чинності, є обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу саме про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду, і лише в питанні, чи мало місце діяння, та здійснено чи воно цією особою.

Якщо не встановлено умисел у добросовісного платника податків на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то наявність вироку суду про притягнення посадових осіб контрагента сумлінного платника податків до кримінальної відповідальності за статтею 205 КК України не є підставою для визнання недійсними всіх угод, як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Таким чином, вирок у справі про звинувачення директора контрагента позивача ТОВ «ГОЛД ТРЕЙД» ОСОБА_1 не може бути однозначно причинним наслідком неправомірного формування позивачем податкового кредиту.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з ч.1 статті 55-1 Господарського кодексу України єдиним передбаченим законом наслідком фіктивності субєкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших юридичних дій, учинених таким субєктом господарювання, в законі не ставиться. Так само законом не передбачено, що діяльність субєкта господарювання з ознаками фіктивності, не породжує будь-яких наслідків його діяльності, а всі вчинені від імені такого субєкта юридичні дії є нікчемними.

Відповідно до вимог частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Окрім того, за змістом акту перевірки підтверджується відсутність жодних вад в правосубєктності зазначених в ньому субєктів господарювання, які є зареєстрованими юридичними особами і зареєстрованими платниками податку на додану вартість, тобто згідно з приписами підпунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України мали право на нарахування податку та складання податкових накладних.

На час здійснення господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами відомості про їх місцезнаходження та їх керівників, які зазначені в первинних документах, відповідали даним Єдиного (державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому, в силу приписів статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достовірними.

Одночасно, Податковий кодекс України не покладає на платника податку обовязок (також не надано йому право) та контрольні функції щодо перевірки обставин здійснення господарської діяльності іншими платниками податків, перевірки дотримання ними правил оподаткування і перевірки показників їх податкової звітності, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, а відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обовязки іншого платника податків, який виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що в повній мірі кореспондується з приписами статті 19 Конституції України, згідно яких правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу поставок, якщо судом не встановлено обставин, що свідчать про його (покупця) обізнаність стосовно неправомірної податкової поведінки контрагента або про злагодженість його дій з цими контрагентами з метою незаконної податкової мінімізації.

Суд зазначає, що вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника, а зазначена презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Вищезазначене повністю спростовує твердження відповідача щодо покладення на позивача при здійсненні вибору постачальників обовязку здійснення оцінки не лише умов угоди та їх комерційної привабливості, а також і ділової репутації, платоспроможності контрагентів, ризиків невиконання ними зобовязань та надання гарантій їх виконання, перевірки у них необхідних ресурсів та досвіду, та, як наслідок, покладення на нього несприятливих наслідків недостатньої обережності у підприємницькій діяльності.

Разом з тим, акт перевірки не містить будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували факти узгодженості дій позивача з вищевказаними контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями своїх контрагентів, чи свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, чи про відсутність у них ділової мети, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджували б недобросовісність позивача і його контрагентів, як платників податків, та виключали б право останнього на формування податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік. заява № 6689/03), яка в силу приписів статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права, де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Крім того, Європейський суд зазначає, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, повязаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України),

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що на момент здійснення спірних господарських операцій їх учасники були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податків, та мали спеціальну податкову правосубєктність, враховуючи, що факт реального здійснення спірних господарських операцій підтверджується сукупністю належним чином складених первинних документів та податковими накладними, враховуючи наявність причино-наслідкового звязку між здійсненими позивачем операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей та потребою їх використання у власній господарській діяльності, та враховуючи, що чинне законодавство не передбачає відповідальності одного платника податку за неправомірність дій іншого, в діях позивача відсутні порушення приписів пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а зроблені відповідачем в акті перевірки висновки в цій частині є хибними і протиправними, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям правомірності рішень субєкта владних повноважень, які визначені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. з огляду на що підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Тому суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір із розрахунку ціни заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 22.12.2016 №0000421400, яким товариству з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 4179681,00грн., (2786454,00 грн. основний платіж та 1393227,00 грн. штрафна (фінансова) санкція).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 03.07.2017 №0000012200, яким товариству з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 111900,00грн.

2.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11 г, код ЄДРПОУ 39440996) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Золотоніський лікеро-горілчаний завод Златогор (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Січова, 22, код ЄДРПОУ 31082518) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 64373 (шістдесят чотири тисячі триста сімдесят три) грн. 72 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель