Постанова № 69463758, 29.06.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2017 року м. Київ № 810/1891/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Касьянової О.В.,

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства УКРГІДРОЕНЕРГО

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Публічного акціонерного товариства «УКРГІДРОЕНЕРГО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 327 366,87 грн. та пені у розмірі 3 666,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача внаслідок невиконання ним визначеного статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2016 році виник обов`язок зі сплати адміністративно господарських санкцій у сумі 327 366,87 грн.

Враховуючи, що вказані грошові кошти відповідачем у строк, визначений цим Законом, добровільно на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не перераховано, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення адміністративно господарських санкцій у наведеному вище розмірі, а також пені за порушення термінів їх сплати в сумі 3 666,60 грн.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 відкрито провадження в адміністративній справі № 810/1891/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 29.06.2017.

У судовому засіданні 29.06.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях проти позову.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "УКРГІДРОЕНЕРГО" (ідентифікаційний код 20588716), зареєстроване, як юридична особа 29.11.2012.

Судом встановлено, що відповідач відповідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII зобов`язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2017 року ПАТ «УКРГІДРОЕНЕРГО» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2016 році становила 114 осіб, з них: середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність не визначено. Проте, субєктом господарювання зазначено, що кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні має становити 3 особи. Розмір адміністративно господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем у звіті також не визначено (а.с.6).

На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення ПАТ «УКРГІДРОЕНЕРГО» працевлаштування 3 (трьох) інвалідів у 2016 році, оскільки, відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII на вказаному підприємстві повинно бути створено одне робоче місце, яке призначене для забезпечення працевлаштування інвалідів, проте такої особи відповідачем працевлаштовано не було.

З огляду на зазначене та враховуючи дані щодо розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві у 2016 році контролюючим органом підприємству було визначено адміністративно-господарські санкції у сумі 327366,87 грн., які, на думку позивача, відповідач зобовязаний був сплатити в добровільному порядку у визначений законодавством строк, а саме до 19.04.2017.

Водночас, у зв`язку з порушенням відповідачем терміну сплати вказаних адміністративно-господарських санкцій, позивачем на підставі приписів частини другої статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII нараховано пеню, яка станом на 16.05.2017 складає 3666,60 грн. (а.с. 7).

Враховуючи, що суму адміністративно господарських санкцій та пені відповідачем добровільно сплачено не було, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон України № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інвалідів.

Частиною третьою статті 18 Закону України № 875-XII встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частини друга та п`ята статті 19 Закону України № 875-XII).

Згідно з приписами пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Цим же Порядком визначено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" від 31.05.2013 № 316, який набрав чинності 12.07.2013, затверджено певний перелік форм звітності, зокрема, форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Суд звертає увагу на те, що вказана форма звітності використовуються для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як таких, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Крім того, зазначена у наведеній вище формі звітності інформація про наявність на підприємстві вільних робочих місць (вакантних посад) сприяє у працевлаштуванні громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідів.

Таким чином, за своїм змістом вказана звітність є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

У свою чергу, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, в силу приписів частини першої статті 18 Закону України № 875-XII здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (частина третя статті 18-1 Закону України № 875-XII).

З наявних у справі доказів, поданих позивачем, судом встановлено, що відповідно до

звітності форми 3-ПН (вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями), яка щомісячно, починаючи з липня 2016 року подавалась ПАТ «УКРГІДРОЕНЕРГО» до Вишгородського районного центру зайнятості на підприємстві передбачалась посада інженера з пожежної безпеки для працевлаштування інвалідів.

Проте, як вбачається з наявного у матеріалах справи листа Вишгородського районного центру зайнятості від 23.03.2017 № 232/02 (том ІІІ, а.с. 24) упродовж 2016 року позивач подавав звітність за формою № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" за 2016 рік. При цьому, у вказаному листі зазначено, що на вакансію, заявлену ПАТ «УКРГІДРОЕНЕРГО» для працевлаштування інвалідів Вишгородський районний центр зайнятості інвалідів не направляв.

Крім того, відповідачем були надані суду і долучені до матеріалів справи належним чином засвідчені копії Звітності ініформації про попит на робочу силу (вакансії), які подавалась ПАТ «УКРГІДРОЕНЕРГО» до центрів зайнятості за місцем знаходження філій підприємства (том ІІ, а.с. 137 - 249; том ІІІ, а.с. 1- 21).

Таким чином, судом встановлено, що ПАТ «УКРГІДРОЕНЕРГО» упродовж 2016 до Вишгородського районного центру зайнятості подавалась звітність форми № 3-ПН з проханням направити на підприємство 3 (три) особи з обмеженими можливостями. У вказаних звітах підприємством відображено інформацію про характеристики вакансії та вимоги до претендента для укомплектування вакансій Державною службою зайнятості.

У свою чергу, жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочого місця для працевлаштування інвалідів Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства у спірний період.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем було виконано вимоги статті 18 Закону України № 875-XII щодо обов`язку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання державній службі зайнятості і Фонду соціального захисту інвалідів інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів та звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 20 Закону України № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Оцінюючи доводи позивача про наявність у відповідача обов`язку сплачувати адміністративно господарські санкції внаслідок невиконання ним визначеного статтею 19 Закону України № 875-XII нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що адміністративно господарські санкції за своєю правовою природою є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно господарські санкції за незабезпечення працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає нормативу, не можуть застосовуватись до суб`єкта господарювання у разі, якщо такий суб`єкт вжив усіх передбачених законодавством заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях немає складу правопорушення.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22.12.2009 по справі № 21-2151во009 та від 16.04.2013 у справі № 21-81а13.

Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вказані норми законодавства та враховуючи, що з метою працевлаштування інвалідів відповідачем протягом 2016 року вживались всі передбачені законодавством та залежні від нього заходи, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача щодо обов`язку підприємства сплатити адміністративно господарські санкції та пеню у вказаному у позові розмірі.

Враховуючи викладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, а також доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір вирішено на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, а доказів понесення нею витрат, повязаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 липня 2017 р.