Рішення № 69461051, 02.10.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/1699/17

провадження №2/619/1051/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді - Жорняк О.М.

за участі секретаря судового засідання - Коротченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерну «Укрспирт»), державного підприємства Івашківський спиртзавод про поновлення на роботі та визнання рішень незаконними, суд,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою до Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерну «Укрспирт») та державного підприємства Івашківський спиртзавод про поновлення на роботі та визнання рішень незаконними.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що його було незаконно звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки така норма права може застосовуватись лише до посадових осіб господарських товариств, свільнено з посади «тимчасово виконуючий обовязки», якої в штатному розкладі ДП Івашківський спиртзавод не існує. А також зазначає, що рішення про його звільнення було прийнято нелегітимним складом комісії, за відсутності повноважного голови ліквідаційної комісії Концерну «Укрспирт» ОСОБА_2А, який перебував на лікарняному як в день прийняття рішення про припинення повноважень, так і вдень прийняття наказу про звільнення. У звязку із протиправним позбавленням ОСОБА_1гарантованого Конституцією України права на працю, останній зазнав фізичних та душевних страждань, тому протисть відшкодувати моральну шкоду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявився, однак від його представника ОСОБА_3 надійшла заява, в якій свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить задовольнити позов за її відсутності, не заперечує щодо ухвалення рішення у справі при заочному розгляді у звязку із повторною неявкою відповідача.

Відповідачі не надали своїх заперечень на позов та не направили в судове засідання своїх представників, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином. Про поважні причини неявки суд не повідомили, тому суд вважає за можливе розглянути справу в їх відсутність.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст. 224 ЦПК України.

Всебічно, повно, обєктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, зясувавши обставини на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновкущо позов підлягає задоволенню., з огляду на наступне.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених сторонами обставин.

Доказами, відповідно до ст. 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (ст. 58 ЦПК України) та допустимими (ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, згідно ст. 61 ЦПК України, підставою для звільнення від доказування є обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набуло законної сили, які не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу концерну «Укрспирт» від 28 квітня 2017 року № 50-к за підписом голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 на підставі протоколу № 5 засідання комісії з ліквідації Концерну «Укрспирт» від 26.04.2017 у звязку із припиненням повноважень посадової особи (п. 5 ст. 41 КЗпП України) звільнено ОСОБА_1, виконуючого обовязки директора ДП Івашківський спиртзавод.

Матеріали справи містять протокол № 5 засідання комісії з ліквідації Концерну «Укрспирт» від 26.04.2017 , яким було вирішено припинити повноваження, ОСОБА_1, виконуючого обовязки директора ДП Івашківський спиртзавод за п. 5 ст. 41 КЗпП України та призначити ОСОБА_4 При цьому, як вбачається з даного протоколу, в засіданні ліквідаційної комісії Концерну «Укрспирт» голова ліквідаційної комісії не брав участі, бо перебував в цей час на лікарняному.

Порядок призначення та звільнення з посади працівника визначено КЗпП України.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Норму частини першої ст. 41 КЗпП було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року N 1255-УІІ.

ОСОБА_5 набрав чинності 1 червня 2014 року та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП).

Зокрема, стаття 41 КЗпП доповнена пунктом п'ятим, який встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».

Питання про можливість застосування відповідних правових норм до посадових осіб державних та комунальних закладів, безперечно суперечить меті та логіці Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-VІІ.

ДП Івашківський спиртзавод діє на підставі статуту, відповідно до якого дане підприємство засновано на основі державної власності та входить до складу Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі концерн «Укрспирт»), входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

У відповідності до ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про господарські товариства» до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Наведена норма закону узгоджується зі ст. 80 Господарського кодесу України.

Отже, державне підприємство Івашківський спиртзавод не належить до господарських товариств та у своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства.

Поняття «посадові особи господарського товариства» визначено в ч. 2 ст. 89 ГК України.

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.

У ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року міститься визначення уточненого поняття «посадові особи органів акціонерного товариства». Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Оскільки Законом № 1255-VII були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», то, розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв'язку, можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів.

Аналогічного висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 13.05.2015 у справі №6-1188св15.

Враховуючи, що п. 5 ч. 1 ст.41 КЗпП України стосується саме посадових осіб господарських товариств, то суд приходить до висновку, що виконуючий обовязки директора державного підприємства у своїй безпосередній діяльності не керується законодавством про господарські товариства, тому неправомірно був звільнений за цією нормою КЗпП України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує громадянам правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до вказаної норми права у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а також приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що державне підприємство Івашківський спиртзавод не є господарським товариством, а директор даного державного підприємства не є посадовою особою у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, застосування Концерном «Укрспирт» цієї норми для звільнення ОСОБА_1 з роботи є неправомірним, тому позивач повинен бути поновлений на посаді керівника ДП Івашківський спиртзавод з 29 квітня 2017 року.

Окрім протиправного та безпідставного застосування підстави для звільнення ОСОБА_1, порушено також саму процедуру звільнення.

В даному конкретному випадку ДП Івашківський спиртзавод входить до складу Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. (далі концерн «Укрспирт»), уповноваженим органом управління якого є Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» (далі Постанова) з метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств спиртової галузі та лікеро-горілчаної промисловості, вдосконалення системи управління в зазначеній галузі Кабінет Міністрів України постановив: ліквідувати концерн «Укрспирт», на базі майна останнього утворити ДП «Укрспирт», реорганізувати державні спиртові заводи.

Разом із тим, до теперішнього часу, дана Постанова не була реалізована стосовно ДП Івашківський спиртзавод та Концерну «Укрспирт», оскільки на час винесення вказаної Постанови КМУ, ДП Івашківський спиртзавод вже перебувало в процедурі банкрутства, яка до теперішнього часу триває, що в свою чергу унеможливлює розпочати процедуру ліквідації.

Отже, до теперішнього часу Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості не ліквідовано, але перебуває в процедурі припинення.

Порядок реорганізації юридичних осіб чітко регламентується положеннями чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України припинення субєкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора.

В даному випадку голову комісії було визначено за погодженням з пропозицією Міністра аграрної політики та продовольства рішенням органу, який прийняв рішення про припинення юрособи Концерну «Укрспирт», а саме Кабінетом Міністрів України.

Наведене свідчить про те, що повноваження голови ліквідаційної комісії, якими останнього наділено розпорядженням Премєр-міністра України, не можуть бути покладені на іншу особу, зокрема на заступника.

У відповідності до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» призначено головою комісії з ліквідації Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") заступника директора Державного підприємства Укрспирт ОСОБА_2.

Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань органом управління Концерну «Укрспирт» - є голова комісії з припинення ОСОБА_2.

У той же час, рішення про звільнення ОСОБА_1, виконуючого обовязки директора ДП Івашківський спиртзавод з займаної посади за п.5 ст. 41 КЗпП України приймалося у складі заступника голови ліквідаційної комісії - ОСОБА_6 та членів ліквідаційної комісії ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, за відсутності повноважного голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2, у звязку із перебуванням останнього на лікарняному.

Як зазначено в самому протоколі комісії з ліквідації Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") від 26 квітня 2017 року за доповіддю заступника голови комісії ОСОБА_6, голова комісії ОСОБА_2 за станом здоровя не може бути присутнім на засіданні комісії та повідомив про свою думку щодо порядку денного за телефоном. Така процедура прийняття рішення ліквідаційною комісію не узгоджується із законодавством.

Суд звертає увагу, що у вказаному протоколі комісії міститься доповідь заступника голови комісії з посиланням на положення Протоколу засідання комісії ліквідації Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт») № 3/16 від 07.02.2017 , де встановлено, що всі рішення по справам Концерну (в тому числі по призначенню директорів державних підприємств Концерну) приймаються комісією колегіально, на розширених засіданнях ліквідаційної комісії ( у присутності голови та членів комісії з реорганізації підприємства). Тобто в самому протоколі міститься інформація про те, що кадрові рішення ліквідаційна комісія приймає лише за присутності голови, відповідно рішення про припинення моїх повноважень в.о. директора Івашківський спиртзавод є нелегітимним та незаконним, а процедура звільнення позивача - порушеною.

Отже, рішення про припинення повноважень в.о. директора ОСОБА_1 було прийнято неповноважними особами, оскільки такі управлінські рішення делеговані Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» голові комісії з ліквідації Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") заступнику директора Державного підприємства Укрспирт ОСОБА_2.

Як вбачається лікарняних листків ОСОБА_2 по 27.04.2017 року він перебував на лікарняному у стаціонарі, а з 28.04.2017 року на лікарняному амбулаторно. Отже, як в день прийняття оскаржуваного рішення комісією з ліквідації Концерну «Укрспирт», так і в день прийняття спірного наказу про звільнення - засідання комісії, так і в день підписання спірного наказу про звільнення голова комісії з ліквідації Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") ОСОБА_2 перебував на лікарняному, тому оскаржувані рішення є протиправними.

Також суд звертає увагу на те, що питання порядку денному на засіданні комісії з ліквідації Концерну «Укрспирт» 27.04.2017 було не припинення повноважень в.о. директора ДП Івашківський спиртзавод, а саме звільнення з займаної посади за п. 5 ст.41 КЗпП України, що також суперечить законодавству.

Окрім того, заслуговують на увагу посилання позивача на те, що в спірному наказі не зазначено посаду, з якої його звільнили, посади виконуючого обовязки директора не існує ні в трудовому законодавстві, ні в класифікаторі посад, ані в штатному розкладі ДП Івашківський спиртзавод.

Діючим законодавством України взагалі не передбачено такого поняття як «виконуючий обов'язки». Працівник може бути призначений «виконуючим обов'язки» для заміни відсутнього працівника (хвороба, відпустка) у порядку тимчасового переведення на іншу роботу за погодженням між сторонами трудового договору. Належить звернути увагу на те, що в Україні в частині, що не суперечить її законодавству, продовжує діяти роз'яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 ). У роз'ясненні зазначається, що тимчасовим заміщенням вважається виконання службових обов'язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю і пов'язане з розпорядчими функціями. Поняття заміщення застосовується тільки до виконання обов'язків керівників.

Разом з тим в абзаці першому пункту 2 Роз'яснення йдеться про те, що призначення працівника виконуючим обов'язків за вакантною посадою не допускається. Таке можливе лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. В цьому випадку не пізніше місячного строку з дня прийняття працюючого на роботу, до вищестоящого органу повинні бути подані документи для його призначення на посаду. Цей орган у місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути їх та прийняти відповідне рішення.

Отже, можна дійти висновку, що призначення працівника виконувачем обов'язків можливе до затвердження його на цій посаді вищим органом управління на строк не більше двох місяців. Якщо працівник виконує обов'язки більше двох місяців, є підстави вважати, що він затверджений на цій посаді, хоча відповідного документа не було видано.

ОСОБА_1І виконував обовязки директора ДП Івашківський спиртзавод на момент винесення спірного наказу більше року, відповідно був затверджений на посаді директора.

ОСОБА_5 правовідносини вже встановлювались під час розгляду іншої справи за його позовом № 632/2205/15-ц, рішення в апеляційній інстанції набрало законної чинності.

За п. 5 ст. 41 КЗпП України, підставою для розірвання договору є рішення Інвестора (власника) господарського товариства, вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників:

- на підставі протоколу/рішення загальних зборів учасників здійснюється звільнення голови та членів виконавчого органу, голови ревізійної комісії (ревізора), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) голови й членів цієї ради;

- на підставі протоколу/рішення загальних зборів акціонерного товариства здійснюється припинення повноважень голови та членів наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізора акціонерного товариства, а також голови й членів іншого органу товариства, якщо створення такого органу передбачено статутом товариства;

- на підставі наказу/розпорядження виконавчого органу (директора тощо) здійснюється звільнення посадових осіб, до кола обовязків яких, відповідно до посадової інструкції, належать організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції (головний бухгалтер, головний інженер, начальник управління кадрового та документального забезпечення тощо).

У своїй ухвалі від 29.09.2014, провадження №22-ц/796/11157/2014, Апеляційний суд м. Києва відхилив апеляційну скаргу відповідача у зв'язку з недотриманням останнім процедури звільнення, мотивуючи тим, що в матеріалах справи відсутні дані щодо проведеного засідання наглядової ради, відповідно до якого відбувалось поновлення на роботі працівника та одночасно його звільнення, відсутній підпис працівника про ознайомлення з наказом про скасування наказу щодо попереднього звільнення та з наказом про його поновлення на посаді, також відсутній підпис і під наказом про його звільнення.

Крім того, відсутні дані щодо виплати позивачеві соціальних гарантій для звільнених за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що передбачені ст. 44 КЗпП України, у вигляді виплати вихідної допомоги.

При звільненні відповідачем також не дотримано жодної норми чинного трудового законодавства, зокрема, позивача до теперішнього часу не ознайомлено з наказом про звільнення, не здійснено виплату вихідної допомоги, як це вимагає ст. 44 КЗпП України та в загалі не проведено кінцевого розрахунку при наявності заборгованості із виплати заробітної плати.

Таким чином, коментована норма передбачає право власника без зазначення причин розірвати трудовий договір з посадовою особою,але недотримання самої процедури звільнення за п. 5 ст. 41 КЗпП України є підставою для поновлення працівника на роботі.

Приймаючи до уваги вищенаведене, відповідач здійснив звільнення ОСОБА_1 без законних на те підстав, з порушенням норм права, а тому, у відповідності до ст. 235 КЗпП України зобов'язаний поновити на роботі.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст.16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом ч.6 ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Як роз'яснено у п.1, 18, 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» на суд покладено обов'язок охороняти конституційні права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується; при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язував звільнення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права позивача на його захист в зв'язку з незаконним звільненням, засновані на принципі юридичної визначеності.

Під принципом юридичної визначеності суд розуміє те, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (типовому договорі).

При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, в даному випадку це покладення на відповідний орган обов'язку дотримання вимог законодавства під час вирішення питання звільнення позивача, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

В контексті особливостей закріпленого практикою Європейського Суду з прав людини принципу юридичної визначеності, звертаю увагу на те, що факт встановлення чинним законодавством України обов'язку роботодавця дотримуватися чіткої процедури під час вирішення питання звільнення позивача є підставою для виникнення у такої особи (зокрема, позивача) обґрунтованих очікувань щодо належного дотримання суб'єктом владних повноважень покладеного на нього законом обов'язку та не порушення ним прав особи на відповідний захист.

Суд приймає до уваги посилання позивача у своєму позові на те, що викладені протиправні дії щодо його звільнення негативно відобразилося на моральному й фізичному стані ОСОБА_1, оскільки він є заслуженим працівником промисловості, за що отримав винагороду саме за роботу в спиртовій галузі, 20 років свого життя присвятив цій роботі, завжди сумлінно виконував ввірені повноваження, за час роботи старався добиватись високих показників виробничої діяльності, неухильно дотримувався посадових інструкцій, все життя працював виключно на державних підприємствах.

У зв'язку із вчиненням відповідачами вказаних вище протиправних дій, чим порушено права позивача, заподіяно значної моральної шкоди, яка полягає у психологічно-нестабільному стані, тяжкому психологічному шоці, в переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій відносно протправного звільнення.

Ці обставини значно підсилили психологічне розчарування ОСОБА_1 можливості відновлення своїх прав, через такі дії відповідачів. З моменту виникнення такого протиправного ставлення до сене з боку відповідачів, ОСОБА_1 став роздратованим, через що постійно відчував психологічний дискомфорт, розуміючи про можливі проблеми, які можуть виникнути в майбутньому. Останнім часом він відчував душевні переживання, мучить безсоння, у зв'язку з чим, він постійно повинен приймати заспокоюючі лікарські засоби.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1173 цього ж Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, зміст якої передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказано, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, повязаної з незаконним звільненням, ганебним та низьким ставленням до його особи, що виявилося у навмисному неознайомленні його з наказом та взагалі неповідомленням про звільнення, а також позбавлення заробітку, несплата компенсації, що спричинило душевні страждання, хвилювання, погіршення здоровя позивача є очевидний та не викликає сумнівів. Тому, враховуючи характер правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, позбавлення ОСОБА_1 конституційних прав, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також інші обставин, які мають істотне значення, беручі до уваги принципи розумності та справедливості суд вважає за необхідне стягнути з ДП Івашківський спиртзавод моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

При таких обставинах суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позивачем позову та його задоволення.

На підставі ст.ст. 47,83, 95, 116, 117, 235, 236, 237-1КЗпП ЦК України, керуючись ст. ст.10,11,58,59,60,209,212-215, 218. 224. 225.226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерну «Укрспирт»), державного підприємства Івашківський спиртзавод про поновлення на роботі та визнання рішень незаконними - задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати рішення засідання комісії з ліквідації Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт»), викладене в протоколі № 5 від 26 квітня 2017 року про припинення повноважень ОСОБА_1, виконуючого обовязків директора ДП Івашківський спиртзавод за п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт») № 50-к від 28 квітня 2017 року про звільнення ОСОБА_1, виконуючого обовязків директора ДП Івашківський спиртзавод у звязку із припиненням повноважень посадової особи (п. 5 ст. 41 КЗпП України).

Поновити ОСОБА_1 на попередній роботі, на раніше займаній посаді директора ДП Івашківський спиртзавод з 29 квітня 2017 року.

Відповідно до приписів ст.367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді директора ДП Івашківський спиртзавод.

Стягнути з Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт») на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.

Стягнути з Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт») на користь держави судовий збір в розмірі 640 гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя О. М. Жорняк