Рішення № 69460371, 04.10.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 409/435/17

Провадження № 22ц/782/675/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Луганської В.М.,

суддів - Стахової Н.В., Дронської І.О.,

за участю секретаря: Подрябінкіна Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, який діє в інтересах держави в особі: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на будівлю,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на будівлю. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що на підставі рішення виконавчого комітету Курячівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області №195 від 25 серпня 1997 року позивачу була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку та надвірних будівель, розмірами 0,25 га., в селі Курячівка Білокуракинського району Луганської області. Після здійснення будівництва житлового будинку з спорудами 30 березня 2000 року позивачу було видане свідоцтво про право приватної власності на зазначені будівлі. Позивач посилається на те, що з підстав передбачених ст. ст. 123-126 ЗК України вона набула право користування земельною ділянкою, площею 0, 25 га. Після цього позивач на цій земельній ділянці вирішила здійснити будівництво магазину, для цього вона подала відповідну заяву до сільської ради про надання дозволу, це питання було вирішено на сесії і в 2002 році вона приступила до будівництва магазину. У березні - травні 2002 року приміщення магазину було побудовано. Для реєстрації приміщення магазину звернулась з заявою до відповідача, але в сільській раді рішення про забудову магазину не знайшли. Приміщення магазину в 2005 році внесли до господарської книги по Курячівській сільській раді де зазначено № ПГО 0242, загальною площею 25,5 кв. м. 20 жовтня 2009 року Білокуракинським районним бюро технічної інвентаризації, за заявою позивача, була проведена технічна інвентаризація будівлі магазину, що знаходиться в с. Курячівка, Білокуракинського району Луганської області на території земельної ділянки яка знаходиться в користування по вулиці Молодіжній буд. 29 та присвоєний номер будівлі 29-А в результаті якої був виданий новий технічний паспорт на магазин в якому міститься план та технічна характеристика об'єкту нерухомого майна. На підставі викладеного, позивач просила суд визнати за нею право власності на будівлю приміщення магазину, розташовану на земельній ділянці, яка передана для будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, яка зазначена згідно з технічним паспортом за № 29-А по вулиці Молодіжній, в селі Курячівка, Білокуракинського району Луганської області загальною площею 25,5 кв. м., вартістю 70885,00 грн.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2017 року позовні вимоги позивачадо Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на будівлю задоволено в повному обсязі. Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на будівлю приміщення магазину, розташовану на земельній ділянці, яка передана для будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, яка зазначена згідно з технічним паспортом за № 29-А по вулиці Молодіжній, в селі Курячівка, Білокуракинського району Луганської області загальною площею 25,5 кв. м., вартістю 70885,00 грн.

Не погодившись з даним рішенням керівником Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, який діє в інтересах держави в особі: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Вважає дане рішення незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статей 328, 331,376 ЦК України, ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність», статей 6, 38, 39, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи заявлені вимоги не зясував, чи зверталася ОСОБА_2 до відповідача з заявою про надання дозволу для будівництва приміщення магазину, чи приймалося таке рішення відповідачем. Прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що вказаний обєкт у розумінні ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом. Держбудінспекції України відповідно до покладених на неї завдань приймає в експлуатацію закінчені будівництвом обєкти, видає відповідні сертифікати, здійснює держаний контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт. Суд в порушення вимог закону не залучив до участі у справі Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області.

В судовому засіданні представник прокуратури Луганської області апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону. Позивач ОСОБА_2 про місце та час судового засідання повідомлена належним чином, в судовому засіданні її інтереси представляє її представник ОСОБА_3

Представник Білокуракинської селищної ради у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про дату, час та місце слухання справи, був повідомлений належним чином.

Заслухавши осіб, які зявилися до судового засідання, доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимогст. 303 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зіст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнав позов, що відповідно до ст.174 ЦПК України є підставою для задоволення заявлених вимог та те, що право власності може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку.

Колегія суддів судової палати, вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Курячівської сільської ради народних депутатів виконавчого комітету від 25 серпня 1997 року №195 ОСОБА_4 (ОСОБА_2І.) надано земельну ділянку для забудови житлового будинку в с. Курячівка у розмірі 0,25 га та надано дозвіл для будівлі житлового будинку на виділеній частці 0,25 га в с. Курячівкаа розміром будинок 10х12, кухня 5х8, гараж 4х6, підвал 3х4, сарай 8х4,5, туалет 1,5х1,5 (а.с. 16).

Згідно свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння від 30 березня 2000 року виданого виконавчим комітетом Курячівської сільської ради, власником житлового будинку та господарських споруд є ОСОБА_2І.(а.с.15).

Позивачем було побудовано приміщення магазину та 20.10.2009 року було виготовлено технічний паспорт на нерухоме майно, а саме буд.29-А по вул. Молодіжна в с. Курячівка Білокуракинського району Луганської області.

Згідно довідки Білокуракинскої селищної ради ОСОБА_2 з заявою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не зверталась та рішення не приймалося (а.с.45).

Згідно довідки Білокуракинскої селищної ради ОСОБА_2 з заявою про надання дозволу на будівництво магазину на земельній ділянці, що була надана їй для будівництва житлового будинку не зверталась та відповідних рішень не приймалося. Станом на 31.08.2017 року земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади.

За змістом частини 2, 3 та 5 ст. 20 ЗК Української РСР від 8 липня 1970 року право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та по господарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування», на час виникнення спірних правовідносин, до компетенції виконавчих органів сільських, селищний рад відносилося надання дозволу на будівництво обєктів не залежно від форм власності та прийняття в експлуатацію закінчених обєктів у порядку, встановленому законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Згідно статті 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться згідно встановленого порядку.

Таким порядком є Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 N 1692/5), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за N 157/6445.

Це Тимчасове положення визначає, зокрема, порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (пп. 1.1 п. 1).

Відповідно до п. 3.4 Тимчасового положення за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.

Згідно довідки КП «Білокуракинське районне бюро технічної інвентаризації» від 21.12.2016 року (а.с.12) нежитлова будівля (магазин) за № 29-А по вул. Молодіжна в с. Курячівка Білокуракинського району в КП «Білокуракинське районне бюро технічної інвентаризації» не зареєстрована, рік побудови магазину 2005.

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію обєкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий обєкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону та не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не зверталась до повноважних органів стосовно прийняття спірного майна в експлуатацію у спосіб, визначений їх компетенцією.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів врегульований Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року N 923.

Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. N 1035 затверджено Тимчасовий порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт.

За змістом п. 1 Тимчасовий порядок встановлює механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених забудовниками - фізичними особами у період з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року без дозволу на виконання будівельних робіт, на підставі заяви про прийняття в експлуатацію, яку подано до 31 грудня 2010 року.

На підставі п. 2 Тимчасового порядку приватні будівлі приймає в експлуатацію інспекція державного архітектурно-будівельного контролю за місцем їх розташування відповідно до цього Тимчасового порядку, яка видає забудовникам на платній основі сертифікат відповідності таких будівель державним будівельним нормам, стандартам та правилам.

Позивачем та його представником не надано суду належних доказів того, що позивач зверталася до компетентного органу для отримання сертифіката відповідності побудованого обєкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 наведеної норми передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За наявності спору право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно наведеного, визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише за вимогою особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно та власника (користувача) земельної ділянки, що здійснив самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно розяснень, які містяться у п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6«Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Таким чином, наявність однієї з умов, визначених у статті 376 ЦК України, є підставою для ствердження, що житловий будинок, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу рішенням Курячівської сільської ради народних депутатів виконавчого комітету від 25 серпня 1997 року №195 надано земельну ділянку для забудови житлового будинку в с. Курячівка у розмірі 0,25 га. 30 березня 2000 року позивач набула право власності на житловий будинок з господарчими будівлями. Звертаючись до суду позивач в позовній заяві зазначила, що нею побудовано приміщення магазину у 2002 році, приміщення магазину в 2005 році внесли до по господарської книги по Курячівській сільській раді. Із наданого позивачем технічного паспорту на нерухоме майно № 29 -А вул. Молодіжна в с. Курячівка (а.с.21-23) розмір земельної ділянки складає 51.8. Тобто розмір земельної ділянки на якому розміщена будівля магазину значно більший ніж зазначено у рішенні Курячівської сільської ради народних депутатів виконавчого комітету від 25 серпня 1997 року №195. Позивачем не надано суду належних доказів того, що позивачу відповідачем надавалася земельна ділянка до побудови у розмірі 0, 518 га.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постановівід 02 грудня 2015 року по справі № 6-1328цс15 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований обєкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. При цьому слід урахувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому обєкті нерухомості.

Тобто для визнання права власності на підставі рішення суду на самочинно збудований обєкт необхідна наявність у особи, що здійснила будівництво належного дозволу на будівництво та належного затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому обєкті нерухомості.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не отримала належного дозволу на будівництво магазину. Крім того, позивач на час розгляду справи у суді першої інстанції не надала суду належних та допустимих доказів того, що обєкт збудовано без істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому обєкті.

Відповідно до положень ч. 3ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогамист.ст. 57-60 ЦПК Українизасобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінніст.ст. 58-59 ЦПК Українина підтвердження, що новостворений обєкт побудовано відповідно до будівельних норм і правил.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на самочинно збудоване приміщення магазину.

Крім того, розглянувши справу та ухваливши рішення, яке стосується інтересів департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області як органу, що уповноважений приймати в експлуатацію об'єкти будівництва, суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального закону, не залучив їх до участі у справі.

Колегія суддів судової палати не приймає до уваги заперечення ОСОБА_2 на апеляційну скаргу стосовно того, що прокурор не має права оскаржувати вказане рішення, оскільки апеляційну скаргу керівником Старобільської місцевої прокуратури Луганської області подано відповідно до ст.45 ЦПК України та ч.3 ст. 23 Закону України « Про прокуратуру».

Посилання позивача, що нею зведено будівлю магазину у відповідності до розпорядження сільської ради, яким виділено їй земельну ділянку для будівництва житлового будинку та надвірних будівель, спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, рішення Білокуракинського районного суду від 04 квітня 2017 року, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ст. 88 ЦПК Українита на підставіпідпункту 6 пункту 1 частини другоїстатті 4 Закону України «Про судовий збір»,судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_2 у розмірі 780, 00 грн. на користь апелянта.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 317,319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И ЛА:

Апеляційну скаргу керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, який діє в інтересах держави в особі: Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області задовольнити.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на будівлю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Луганської області судовий збір у розмірі 780, 00 грн.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягомдвадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованогоСуду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Cудді: