Рішення № 69458259, 05.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/690/17 22-ц/774/1594/К/17

Справа № 210/690/17 Головуючий в 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/1594/К/17 суддя Вікторович Н.Ю.

Категорія - 26 (ІІІ) Суддя-доповідач – ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря – Борщ А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - ОСОБА_4,

представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ОСОБА_6 «ІнГЗК»), Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – Відділення Фонду) про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах на підприємстві відповідача. Висновком МСЕК від 08.11.2016 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 55% та визнано інвалідом ІІІ групи.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в умовах дії загальної вібрації та пилу, що перевищують гранично допустимий рівень, просив суд стягнути з кожного відповідача на його користь моральну шкоду в сумі по 40000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових стягнень та платежів.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 «ІнГЗК» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням 20000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 «ІнГЗК» на користь держави судові витрати в розмірі 1600,00 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_6 «ІнГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди та судового збору з їх зменшенням, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, а також те, що позивач добровільно погодився на виконання робіт у шкідливих умовах праці, які і призвели до втрати ним частини здоров’я. Також вважає, щопозивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди жодними доказами, зокрема висновками відповідних медичних установ, а зазначена позивачем потреба у лікуванні не відноситься до категорії моральних страждань і витрати ОСОБА_3 на лікування мають відшкодовуватись за рахунок Фонду соціального страхування, а не підприємством. Крім того, вказує на те, що розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції без врахування ступеня вини ОСОБА_6 «Північний ГЗК», де також працював позивач протягом 9 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих факторів. Не згоден відповідач із розміром стягнутого судового збору й вважає, що його розмір, у відповідності до приписів п. 2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», повинен становити 640,00 грн.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність наведених в ній доводів та вважаючи, що судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права із повним з’ясуванням всіх обставин по справі, просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 «ІнГЗК» відхилити та залишити без змін ухвалене у справі рішення.

Рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням в апеляційному порядку не оскаржується, тому в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється, оскільки, згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_6 «ІнГЗК» ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 «ІнГЗК» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, працюючи в період з 04.11.1985 року по 06.05.1993 року машиністом Первомайського кар’єру Тернівського рудоуправління Північного гірничо-збагачувального комбінату, а з 06.09.2005 року - машиністом екскаватора ОСОБА_6 «ІнГЗК», в шкідливих умовах праці в параметрах, що перевищували гранично допустимі норми, отримав професійне захворювання (а.с. 6-7).

Рішенням лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 24.05.2016 року, протокол № 746, у позивача встановлені професійні захворювання з діагнозами: 1) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої- другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. ЛН-другого ступеня; 2) вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом у поєднанні з полірадикулопатією (С5, С6, С7 та L5, S1) з помірними статико-динамічними порушеннями, двобічним плечологіатковим періартрозом, (ПФ-першого-другого ступеня), остеоартрозом ліктьових суглобів (ПФ-першого ступеня) (а.с.13-14).

Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15.07.2016 року причиною виникнення зазначених професійних захворювань є тривала робота позивача в умовах дії виробничого пилу та загальної вібрації, показники яких перевищували нормативні через недосконалість робочого місця, а саме: перевищення: рівня загальної вібрації: 105дБ при нормативних 101дБ; рівня вмісту пилу: 4,4-12,8мг/м3 при ГДК 2,0мг/м3., пов’язаних з фізичним перенавантаженням і впливу інтенсивного шуму (а.с. 8-11).

Висновком МСЕК від 08.11.2016 року позивачу ОСОБА_3 первинно встановлено втрату професійної працездатності, внаслідок професійного захворювання в загальному розмірі 55%, з них: 40% - по вібраційній хворобі, 15% - по хронічному обструктивному захворюванню легень, починаючи з 17 жовтня 2016 року з наступною датою переогляду 01.10.2017 року, а також третю групу інвалідності (а.с. 12).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями та встановленням ступеня втрати професійної працездатності й групи інвалідності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як особа, яка не забезпечила йому, як працівнику, безпечних та нешкідливих умов праці, у зв'язку з чим він отримав професійні захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст.237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідачаОСОБА_6 «ІнГЗК» відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.п. «є» п.1 ч.1 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV у первинній редакції, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 ст. 28 цього Закону, передбачалося, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України(для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV викладено в новій редакції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», норми якого не передбачають відшкодування моральної шкоди потерпілому у зв’язку з настанням страхового випадку на виробництві й не відносяться до складу страхових виплат.

Так відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Отже, враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_3 права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав професійні захворювання.

Тому посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що зазначена позивачем потреба у лікуванні не відноситься до категорії моральних страждань і витрати ОСОБА_3 на лікування мають відшкодовуватись за рахунок Фонду соціального страхування, а не підприємством, не ґрунтуються на законі та відхиляються колегією суддів.

Також колегією суддів враховується, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 «ІнГЗК» про стягнення моральної шкоди, завданої йому в результаті незабезпечення відповідачем безпечних та нешкідливих умов праці, у зв'язку з чим він отримав професійні захворювання, а не з позовом про відшкодування відповідачем витрат, понесених на лікування отриманого професійного захворювання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання 15.07.2016 року слідує, що причиною професійних захворювань позивача є тривала робота в умовахдії виробничого пилу та загальної вібрації, показники яких перевищували нормативні через недосконалість робочого місця,що доводить вину відповідача у спричиненні моральної шкоди позивачу внаслідок отримання на виробництві професійних захворювань.

В судовому засіданні встановлений факт заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, що підтверджується медичними документами, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із встановлених обставин, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що позивачу з вини відповідача була заподіяна моральна шкода, й саме на нього повинен бути покладений обов’язок з її відшкодування.

Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов’язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15.07.2016 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що заподіяна моральна шкода є недоведеною, колегія суддів відхиляє, оскільки на підставі медичних документів про лікування позивача у зв’язку з отриманими професійними захворюваннями, встановлено, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя та вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів саме у ОСОБА_6 «ІнГЗК», який складає 10 років 10 місяців, відсоток втрати ним професійної працездатності, визнання його інвалідом, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та визначено розмір моральної шкоди з урахуванням вимог розумності, виваженості та співмірності.

У зв’язку з чим, доводи апеляційної скарги представника відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди та його завищення колегія суддів вважає безпідставними.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника відповідача щодо невірного визначення судом розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Так, відповідно до ч.1, п.п. 2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 01 січня 2017 року становила 1600,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду представником ОСОБА_5 в інтересах позивача ОСОБА_3 (фізичною особою) у лютому 2017 року, а тому до сплати підлягав судовий збір у розмірі 640,00 грн. (1600,00 грн. х 0,4), а не 1600,00 грн., як зазначив суд першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_6 «ІнГЗК» на користь держави, зменшивши цей розмір з 1600,00 грн. до 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 травня 2017 року в частині визначеного судом розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави -змінити, зменшивши цей розмір з 1600,00 грн. до 640,00 грн. (шістсот сорока грн.).

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: