Ухвала суду № 69457867, 11.10.2017, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

У Х В А Л А

Справа № 184/1417/17

Номер провадження 2/184/506/17

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Томаш В.І.,

при секретарі – Михайловій Т.В.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров клопотання ТОВ «Єврокар України» про передачу цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» «про захист прав споживача» на розгляд іншому суду за підсудністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з дійсним позовом та просить суд визнати договір Фінансового лізингу № 824 від 10.04.2017 року – недійсним; стягнути з TOB «Єврокар Україна» на її користь сплачені кошти в розмірі 25536 грн.; стягнути з відповідача судові витрати по справі.

03 жовтня 2017 року до Орджонікідзевського міського суду від представника відповідача надійшло письмове клопотання про передачу цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» «про захист прав споживача» на розгляд іншому суду за підсудністю в зв’язку з тим, що дана позовна заява не підсудна Орджонікідзевському міському суду, оскільки відповідач зареєстрований та здійснює свою основну діяльність у Дарницькому районі м. Києва, виконання договору також буде здійснюватися за місцем реєстрації юридичної особи, тому в разі не досягнення згоди по будь-яким договірним питанням даний спір повинен розглядатися в Дарницькому райсуді м. Києва.

Позивач в судовому засіданні заперечувала проти клопотання представника відповідача та просила відмовити в його задоволенні. Надала суду письмове заперечення на дане клопотання, в якому просить клопотання ТОВ «Єврокар Україна» залишити без задоволення. В обґрунтування клопотання представник відповідача посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК Україна, позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Місцезнаходження TOB «Єврокар Україна»: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, 6 поверх, оф. 57/1 - Дарницький район м. Києва. Відповідач не має жодних філій чи представництв в інших містах у розумінні ст. 95 Цивільного кодексу України. Позивач, звертаючись до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про захист прав споживача, зазначає у позовній заяві підстави, які взагалі не стосуються законодавства про захист прав споживачів. Таким чином, ця позовна заява взагалі не підсудна Орджонікідзевському міському суду Дніпропетровської області, оскільки відповідач зареєстрований у Дарницькому районі м. Києва, виконання договору також буде здійснюватися за місцем реєстрації юридичної особи.

Відповідно до п. б Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» «заява про захист прав споживачів має повністю відповідати вимогам ст. 137 (ст. 119) ЦПК щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилось; про способи захисту, які належить вжити суду, що передбачені даним Законом...».

Вимагаючись визнати правочин недійсним та стягнути з TOB «Єврокар Україна» на користь позивача суму коштів, а також звертаючись до суду за своїм місцем проживання, в порушення п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України в позові з врахуванням Закону України «Про захист прав споживачів» не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги; та не надано жодного доказу, що підтверджує кожну обставину, а саме: - які норми Закону України «Про захист прав споживачів» були порушені відповідачем саме щодо позивача, коли саме та в який спосіб; - який спосіб захисту, передбачений саме цим Законом, посилаючись на нього як на підставу звернення до суду за своїм місцем проживання, просить обрати позивач, так як він регулює різні підстави та форми захисту; -

якщо позивач просить захистити його порушене право на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», то позовна заява має містити вимоги про спосіб захисту порушеного права, передбаченого саме цим Законом. Оскільки, підсудність справ визначається за предметними та територіальними ознаками, а також оскільки, предметом позову в даному випадку є стягнення коштів на підставі визнання договору недійсним у зв'язку з тим що договір не посвідчений нотаріально і умови правочину є несправедливими, тому Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області є неповноважним судом та не може розглядати дану справу, а позов має бути пред'явлений за місцем реєстрації TOB "Єврокар Україна", а саме до Дарницького районного суду міста Києва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Севастопольська, 14, 02099. Також, відповідно до ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. 2. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Місцем виконання зобов'язання є те місце, в якому боржник повинен виконати свій обов'язок (передати кредитору річ, результати робіт, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор повинен прийняти належне виконання. За загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами в договорі. В даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручним для сторін. Тому оскільки договором було передбачено місце знаходження та виконання умов договору Відповідача визначив м. Київ, вул. Бориспільська 9, корп. 57, оф. 57/1, що в свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України, передбачає в разі виникнення будь-яких суперечностей які сторони не можуть вирішені в досудовому порядку вирішують за місцем знаходження юридичної особи, а оскільки територіально відповідач здійснює свою основну діяльність в Дарницькому районі м. Києва тому в разі не досягнення згоди по будь-яким договірним питанням даний спір повинен розглядатися в Дарницькому районному суді м. Києва.

Суд, вислухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання ТОВ «Єврокар Україна» про передачу цивільної справи на розгляд іншому суду за підсудністю слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, така ж норма передбачена і в ч. 4 ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів".

Як роз'яснено в п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (ст. 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (ч. 14 ст. 110 ЦПК).

Крім того, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12 квітня 1996 року № 5 роз'яснено, що оскільки ОСОБА_2 не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин, між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

У п. 5 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що відповідно до ст. 24 Закону споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу № 824 від 10.04.2017 року укладеного між нею та TOB «Єврокар Україна», та стягнення з останнього на свою користь 25 536 грн. внеску по договору фінансового лізингу на підставі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною, а відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тому дана обставина дає їй можливість вибору місця пред'явлення позову за правилами альтернативної підсудності.

Відповідно до Судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.) від 01.02.2013 року:

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12 травня 1991 р. № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ОСОБА_2 № 1023-ХІІ). Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.

ОСОБА_2 № 1023-ХІІ регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Пунктом 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Згідно ч.5 п.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг., правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Це означає, що ОСОБА_2 України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору.

Враховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб - споживачів товарів, робіт і послуг (Відповідно до Судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.) від 01.02.2013 року).

Таким чином, позивачем заявлено позовні вимоги, які підлягають вирішенню судами як за правилами загальної підсудності (ч. 2 ст. 109 ЦПК- за місцезнаходженням відповідачів, або одного з них), так і за правилами альтернативної підсудності (захист прав споживачів - за ч. 5 ст. 110 ЦПК України, - за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача), а відповідно до п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" право вибору належить виключно позивачу.

За таких обставин суд приходить до висновку, що клопотання ТОВ «Єврокар Україна» про передачу цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» «про захист прав споживача» на розгляд іншому суду за підсудністю слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 109, 110, 116 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про передачу цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» «про захист прав споживача» на розгляд іншому суду за підсудністю - залишити без задоволення.

Ухвала суду відповідно до ст. 293 ЦПК України оскарженню не підлягає.