Ухвала суду № 69449741, 12.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Горб І.М.,

суддів Жук О.В., Сілкової І.М.,

при секретарі Міленко О.В.,

з участю прокурора Скляра Д.Ю.,

потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілого - адвоката Патрик Г.Г.,

захисника Блохіної Н.В.,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12016100000001230 відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Кодра Макарівськогорайону Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і захисника Блохіної Н.В. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2017 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

_______________

Справа №11-кп/796/1681/2017 Головуючий у першій інстанції Ясельський А.М.

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач Горб І.М.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.

В мотивувальній частині цього ж вироку вказано на прийняття рішення про закриття провадження по справі за позовними заявами потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5, у зв'язку з відмовою від позову потерпілих у зв'язку з добровільним погашенням їм збитків.

Як встановив суд у вироку, ОСОБА_4 29 липня 2016 року приблизно о 01 год. 35 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Тоуоta Land Cruiser Prado 120», держаний номерний знак НОМЕР_1, рухався по проїзній частині вулиці Кільцевої дороги в місті Києві, зі сторони вулиці Зодчих у напрямку вулиці Трублаїні.

У цей час по проїзній частині вулиці Кільцевої дороги зі сторони вулиці Трублаїні в напрямку вулиці Зодчих в місті Києві рухався автомобіль «ГАЗ-3102», державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом «ПГМФ», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_7, в салоні якого перебувала пасажир ОСОБА_8

Під час руху водій ОСОБА_4 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, а саме:

- п. 1.2, яким в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів;

- п. 1.5, відповідно до якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 (б), згідно з яким для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 2.3 (д), не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п. 2.9 (а), яким водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

- п. 11.4, згідно з яким на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги;

- п. 12.4, відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.

Внаслідок злочинної самовпевненості в місці, призначеному для розвороту транспортних засобів, ОСОБА_4 виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги та став рухатись по ньому в напрямку вулиці Трублаїні, в результаті чого на проїзній частині вулиці Кільцева дорога, в районі будинку №12-в у місті Києві допустив зіткнення з автомобілем «ГАЗ-3102», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, який рухався в межах своєї смуги.

В результаті даної дорожньо-транспортної події водій та пасажир автомобіля «ГАЗ-3102», державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали тяжкі тілесні ушкодження, з якими госпіталізовані до Київської міської клінічної лікарні №17, де ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7 помер.

Смерть ОСОБА_7 настала від сполучної травми тіла (численних переломів кісток з ушкодженням внутрішніх органів та м'яких тканин), що призвело до розвитку шоку, жирової емболії та крововиливів у наднирники. Між тілесними ушкодженнями та настанням смерті ОСОБА_7 існує прямий зв'язок.

При поміщенні 29.07.2016 року у Київську міську клінічну лікарню №17 у ОСОБА_8 мали місце наступні ушкодження: відкрита черепно-лицева травма у вигляді забою головного мозку тяжкого ступеня з формуванням геморагічних вогнищ - розчавлення в обох лобних частках, травматичного субарахноїдального крововиливу пневмоцефалії, розривів твердої мозкової оболонки, фрагментарного перелому лобної кістки зі зміщенням в порожнину черепа, лінія перелому якого поширюється на мозкову поверхню обох орбіт, перелому скроневої кістки зліва з переходом на піраміду та наявністю крововиливу в комірках, уламкових переломів стінок обох гайморових пазух, верхньої щелепи, дуги виличної кістки зліва, латеральної стінки обох орбіт, голівки нижньої щелепи зліва зі зміщенням, носової перетинки, кісток носа, забійних ран лобної ділянки з переходом на верхню губу, верхньої губи, підборіддя; закрита травма грудної клітки у вигляді переломів 2-6 ребер справа, забою обох легень; закрита травма правого стегна у вигляді косого уламкового перелому стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків. Тілесні ушкодження, що входять до комплексу відкритої черепно-лицевої травми, за ступенем тяжкості оцінюються лише у своїй сукупності, тому вищевказана відкрита черепно-лицева травма за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя), згідно з підпунктом б) пунктом 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Вказані закриті травми за ступенем тяжкості відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу, відповідно підпункту в) пункту 2.2.1 та пункту 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

На вказаний вирок суду потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій, вважаючи вирок суду в частині закриття провадження у справі за позовними заявами потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у зв'язку з їх відмовою від позову у зв'язку з добровільним погашенням їм збитків таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та винесений з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення конституційних прав цивільних позивачів,просять його змінити в частині вирішення цивільних позовів, зазначивши про їх залишення без розгляду.

В обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що, оскільки питання про залишення цивільного позову без розгляду саме за заявою цивільного позивача Кримінальним процесуальним кодексом України не врегульовані, тому, відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, суд першої інстанції мав застосовувати норми Цивільного процесуального кодексу України.

Зокрема апелянти зазначають, що в судовому засіданні цивільними позивачами було подано дві заяви про залишення цивільних позовів без розгляду, при цьому жоден з позивачів не заявляв в судовому засіданні та не звертався в суд із заявами про відмову від цивільних позовів, а відмова від позову та залишення позову без розгляду це дві різні процесуальні дії, які регулюються різними нормами цивільно-процесуального кодексу та застосування яких має певні правові наслідки для цивільних позивачів.

Крім того, резолютивна частина вироку також не місить посилання щодо прийнятого судом першої інстанції рішення відносно цивільних позовів у відповідності до положень ст.ст. 129, 374 КПК України.

Тому 05.07.2017 року цивільний позивач ОСОБА_1звернувся до суду з заявою про виправлення описки у вироку суду з вищевказаних підстав, однак у задоволенні заяви йому було відмовлено з посиланням на те, що під час розгляду справи цивільні позивачі хоча і написали заяви про залишення позовних заяв без розгляду, на питання суду пояснили, що на той час їм шкода була відшкодована, а тому провадження, стосовно цивільних позовів підлягає закриттю у зв'язку з відмовою від позовів. При цьому, суд не вказав, яка саме шкода була відшкодована цивільним позивачам та не надав належної оцінки нотаріально завіреній заяві про отримання коштів, що була надана стороною цивільного відповідача.

Між тим, у даній заяві зазначено, що позивачами отримана від відповідача сума матеріальної шкоди та зазначено, що ця сума не є остаточною, але була достатньою на день підписання цієї заяви, при цьому моральна шкода, яка була заявлена цивільними позивачами, їм не відшкодовувалася.

Крім того, вирішуючи питання про закриття провадження у справі за цивільними позовами суд першої інстанції не врахував, що положення ст.ст. 174, 207 ЦК України не містять обов'язковість вказівок для заявника з яких причин він приймає рішення про залишення позову без розгляду.

Тому відповіді цивільних позивачів у судовому засіданні стосовно часткового відшкодування матеріальної шкоди дають підстави суду визначитися виключно із застосуванням пом'якшувальних обставин при вирішенні питання про призначення міри покарання.

А отже, якщо суд першої інстанції не взяв до уваги заяви про залишення цивільних позовів без розгляду, а інші заяви від цивільних позивачів не надходили, виходячи з положень ст. 129 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний був розглянути цивільні позові в частині відшкодування моральної шкоди та вирішити їх по суті.

Таким чином, на думку апелянтів, прийняте судом першої інстанції рішення про закриття провадження по цивільним позовам у зв'язку з їх відмовою, є порушенням прав цивільних позивачів на подальше отримання матеріальної шкоди на лікування їх матері, ОСОБА_8, яка і досі перебуває в лікарні у важкому стані, та на отримання моральної шкоди, від чого позивачі у свою чергу не відмовлялися, як зазначено в описовій частині вироку суду.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат Блохіна Н.В., вважаючи вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок його суворості, просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити, пом'якшивши ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком.В порядку ст. 404 КПК України, на виконання ч. 5 ст. 72 КК України, строк покарання ОСОБА_4 обраховувати з 30 липня 2016 року по 01 серпня 2016 року, з 22 серпня 2016 року по день прийняття остаточного рішення, зарахувавши в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 30 липня 2016 року по 01 серпня 2016 року, з 22 серпня 2016 року по день прийняття остаточного рішення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, метою покарання засудженого є його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, тому, приймаючи рішення про неможливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, суду належить навести мотиви, з яких він вважає, що реальне відбування покарання, наближеного до максимального, сприятиме його виправленню та попередженню нових злочинів, однак, вирішуючи питання про призначення покарання її підзахисному, суд дані вимоги матеріального та процесуального права належним чином не врахував.

Так, судом у відповідності зі ст. 67 КК України не встановлено обставин, які б обтяжували покарання, разом з тим, під час призначення ОСОБА_4 покарання, враховано як пом'якшувальну обставину, лише добровільне відшкодування завданого збитку.

Між тим, судом безпідставно не враховано як пом'якшувальну покарання обставину щире каяття її підзахисного, оскільки свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_4 визнавав з самого початку, щиро розкаявся, а саме - просив неодноразово пробачення у потерпілих, починаючи з судових засідань по розгляду клопотання прокурора по обранню запобіжного заходу, та, незважаючи на відмову потерпілих від отримання від її підзахисного грошових коштів та будь-якої іншої допомоги, рідний брат останнього періодично перераховував на рахунки потерпілих, які були опубліковані в мережі «Інтернет» про збір коштів на лікування, відповідні суми грошових коштів, іпогасив повністю вимоги потерпілих (майже 1 500 000 грн.) та має намір в подальшому допомагати матеріально і нетільки. Незважаючи на наміри її підзахисного та бажання будь-яким чином виправити ситуацію, яка склалась, він на сьогодні ізольований від суспільства та перебуває у СІЗО, а тому є обмеженим у своїх можливостях.

Однак, незважаючи на дані обставини, суд у вироку не навів мотивів неможливості врахування щирогокаяття як пом'якшувальної обставини.

Окрім цього, судом підлягали врахуванню як обставини, які істотно знижують ступінь вчиненого кримінального правопорушення та свідчатьпро суспільну небезпеку її підзахисного, і такі обставини, як те, що її підзахисний молодого віку, раніше не судимий, до адміністративної, кримінальної відповідальності за порушення ПДР України не притягався, має дружину, батьків (до речі батько інвалід), позитивно характеризується, перебуваючи на волі займався бізнесом та здійснював волонтерську діяльність, робив вагомі внески у зміцнення обороноздатності України та Маріуполя, патріот нашої Держави, яка на сьогодні переживає важкі часи змін, підтримує та співпрацює з Національною гвардією України, надавав посильну допомогу школі, дитячому садочку, медамбулаторії, хворим людям, підтримує футбольну команду, тривалий час неодноразово нагороджувався грамотами та подяками.

Також підлягає врахуванню і те, що її підзахисним завдані потерпілим матеріальні та моральні збитки відшкодовані не частково, а у повному обсязі (1 500 000 грн.) та останні не мали на час розгляду справи у суді будь-яких претензій, сплачені судові витрати, та те, що її підзахисний вже з серпня 2016 року перебуває у Київському слідчому ізоляторі, а тому на сьогодні покарання відбуто у розмірі один рік та майже вісім місяців.

Крім того, звертає увагу і на поведінку її підзахисного одразу після ДТП, який не будучи затриманим, залишався бути вільно присутнім біля відділення поліції, звідки самовільно не відлучався, хоча на нього не покладалися будь-які процесуальні обов'язки.

Таким чином, на думку апелянта, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, вчинення тяжкого злочину, але який, за своєю формою вини, є необережним, доведеність під час розгляду кримінального провадження того, що її підзахисний може виправитись без відбування покарання, давали суду можливість призначити покарання її підзахисному із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, не тільки призначивши більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, а і звільнивши від покарання та його відбування з випробуванням з іспитовим строком.

При цьому, обрання ж майже максимальної міри покарання з позбавленням волі може привести до негативних наслідків та завдання фізичних страждань, що є неприпустимим в розумінні ст. 50 ч. 3 КК України, а ізоляція її підзахисного від суспільства на такий тривалий строк, враховуючи вищевказані обставини, його репутацію, постійну допомогу нашій Державі, вагомим внескам у розвиток суспільства, нікому користі не принесе, адже замість того, щоб надати можливість її підзахисному і в подальшому працювати та допомагати не тільки потерпілим, а і взагалі тим особам, які потребують допомоги, держава буде витрачати грошові кошти на його утримання у місцях позбавлення волі.

Потерпілий ОСОБА_1у запереченнях на апеляційну скаргу захисника Блохіної Н.В., вважаючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_4 покарання достатньо пом'якшеним, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника Блохіної Н.В. на підтримку доводів поданої стороною захисту апеляційної скарги і їх покладання на розсуд суду у вирішенні апеляційної скарги потерпілих, а також позицію потерпілого ОСОБА_1, його представника - адвоката Патрик Г.Г. та прокурора з приводу підтримання апеляційної скарги потерпілих та їх заперечення проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту,провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника Блохіної Н.В. задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_4 у порушенні ним під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого та заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, правильним, таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та повністю підтверджується сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні та наведених у судовому рішенні, які суд першої інстанції проаналізував та дав належну оцінку.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким, а також дані про його особу, який виключно позитивно характеризується у суспільстві та побуті, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, одружений, має постійне місце проживання та роботи, раніше не судимий, його вік та стан здоров'я, належним чином врахував обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - добровільне відшкодування завданої шкоди, та при цьому вказав на не встановлення судом обтяжуючих покарання ОСОБА_4 обставин.

При цьому, всупереч тверджень захисника Блохіної Н.В. суд першої інстанції обґрунтовано не визнав обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття обвинуваченого, у зв'язку з відсутністю такого.

Так, незважаючи на те, що судом у вироку вказано на невстановлення обтяжуючих покарання ОСОБА_4 обставин, у фактичних обставинах провадження судом було визнано доведеним вчинення ОСОБА_4 злочину у стані алкогольного сп'яніння.

При цьому, незважаючи на підтвердження факту перебування ОСОБА_4 на момент дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп'яніння висновком судово-медичної експертизи №1692/Е від 27.10.2016 року стосовно визначення ступеню тяжкості виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, в якому міститься посилання на дані судово-токсилогічного аналізу крові №386 від 29.07.2016 року, відповідно до яких в крові ОСОБА_4 виявлений етиловий спирт в концентрації 1,85 ‰ проміле, що дозволяє стверджувати про те, що на момент ДТП він перебував у стані алкогольного сп'яніння середнього ступеня, ОСОБА_4 цю обставину, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, категорично заперечував, висловлюючи свою позицію щодо вживання алкоголю після дорожньо-транспортної пригоди, коли він знаходився у відділі поліції та до нього приїхали його друзі і принесли горілку, щоб промити рану, що спростовується показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які спілкувались з ОСОБА_4 безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою та засвідчили, що вже на той період часу він знаходився у стані алкогольного сп'яніння, а до того ж безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_14, будучи доставленим о 3 год. 30 хв. до КМКНЛ "Соціотерапія", відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.

Тому оспорювання ОСОБА_4 цього достовірно встановленого факту не свідчить про критичну оцінку ним своєї поведінки, визнання своєї провини і готовність нести покарання, а відтак суд першої інстанції обгрунтовано фактично визнав позицію ОСОБА_4 нещирою та не знайшов підстав для визнання наявності такої пом'якшуючої обставини як щире каяття, з чим погоджується і колегія суддів, виходячи з такої ж позиції обвинуваченого щодо його відношення до інкримінованого злочину і в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що, на противагу твердженням захисника в апеляційній скарзі, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання дотримався вимог ст. 65 КК України, і, врахувавши при цьому і всі ті обставини, на які посилається апелянт, і конкретні обставини провадження, які, хоча і вказують на вчинення ОСОБА_4 злочину з необережності, але внаслідок тяжкості спричинених ним наслідків, не дають підстав для висновку про можливість його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів при призначенні йому покарання у меншому розмірі або без ізоляції від суспільства, прийшов до правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 основного покарання саме у виді позбавлення волі та обґрунтовано призначив йому таке покарання у межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а саме - у розмірі 6 років позбавлення волі, що не є максимальним його розміром.

Призначення іншого покарання не буде відповідати характеру вчиненого злочину, його суспільній небезпеці та особі обвинуваченого, оскільки з урахуванням конкретних обставин провадження, особи винного, на переконання колегії суддів, покарання, призначене судом першої інстанції, - є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових злочинів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу й на те, що для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, згідно з ст. 69 КК України, необхідна наявність двох підстав: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) наявність обставин, що певним чином позитивно характеризують підсудного.

Між тим, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4, судом першої інстанції правильно визнано лише добровільне відшкодування ним завданої шкоди, тобто існує лише одна пом'якшуюча покарання ОСОБА_4 обставина, а зазначені захисником дані про особу обвинуваченого, як то, що він раніше не судимий і не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, має родину, позитивно характеризується та його молодий вік, не лише були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання не у максимальному розмірі, але й в даному випадку не є тими обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, та які б давали підстави для призначення йому покарання у виді позбавлення волі в меншому розмірі, ніж призначив суд першої інстанції, а тим більше для призначення такого покарання у розмірі нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, як те передбачено при наявності підстав для застосування ст. 69 КК України.

З урахуванням того, що колегія суддів погоджується з видом та розміром призначеного судом першої інстанції ОСОБА_4 покарання, відсутні і правові підстави для застосування ст. 75 КК України.

З огляду на грубе порушення ОСОБА_4 вимог Правил дорожнього руху, яке призвело до спричинення смерті потерпілого ОСОБА_7 та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8, суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Завироком суду строк відбування покарання ОСОБА_4 ухвалено обраховувати з 22.08.2016 року та при цьому зараховано у строк покарання строк тримання його під вартою з 30 липня 2016 року по 01 серпня 2016 року, правильність чого стороною захисту не оспорюється.

Застосування правил зарахування судом строку попереднього ув'язнення після набрання чинності ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26.11.2015 року - є імперативною вимогою кримінального закону та не потребує звернення з відповідним клопотанням.

Тому, визнаючи вирок суду в частині призначеного ОСОБА_4 покарання законним та обґрунтованим, а покарання справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника Блохіної Н.В.

Що стосується вимог апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в частині вирішення цивільних позовів, то колегія суддів вважає їх слушними, з огляду на наступне.

Так, згідно з положенням ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з вимогами ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до вимог абз. 7 п. 2 ч. 3 та абз. 6 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються як підстави для задоволення цивільного позову, так і рішення про цивільній позов.

Проте, вказані вимоги судом першої інстанції не були дотримані у повному обсязі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись з цивільними позовами до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 445 812 грн. 84 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 2 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а ОСОБА_5 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 103 321 грн. 17 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 2000000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви цивільних позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 24.01.2017 року, останні підтвердили факт отримання від дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_15 грошових коштів в розмірі 1 200 000 грн., яка складається із вже понесених витрат на лікування на суму 467 696 грн. 33 коп., збитків на поховання 13 764 грн. 50 коп., відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної із знищенням транспортного засобу "Волга" ГАЗ 3102" д/р НОМЕР_4 в розмірі 89 556 грн. 67 коп. та для подальшого лікування потерпілої ОСОБА_8, і отримана сума не є остаточною, але є достатньою на сьогоднішній день для початку реабілітації ОСОБА_8 (т. 3 а.п. 49).

27 січня 2017 року потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулись до суду із заявами про залишення цивільного позову кожного з них без розгляду (т. 3 а.п. 47-48).

Між тим, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_4, суд першої інстанції ніякого рішення по цивільним позовам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не прийняв, а натомість у мотивувальній частині вироку вказав про прийняття рішення про закриття провадження по справі за позовними заявами потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5, у зв'язку з відмовою від позову потерпілих, у зв'язку з добровільним погашенням їм збитків.

Проте, таке рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи та внаслідок його прийняття призводить до порушення прав цивільних позивачів, оскільки заяв про відмову від позовів потерпілі не подавали, а закриття провадження у справі, відповідно до ст. 206 ЦПК України, не допускає можливості повторного звернення до суду з приводу спору між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому, питання про залишення цивільного позову без розгляду саме за заявою цивільного позивача Кримінальним процесуальним кодексом України не врегульовані, у зв'язку з чим суд першої інстанції мав застосовувати норми Цивільного процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ст. 174 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову і у цьому разі суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Тобто відмова позивача від позову, яка прийнята судом, є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

У відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

При цьому, відмова від позову та залишення позову без розгляду регулюються різними нормами цивільно-процесуального кодексу та мають різні правові наслідки.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

А відтак, з огляду на наявність заяв потерпілих про залишення їх позову без розгляду, що є їх відповідним правом, яке може бути в подальшому реалізовано шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції мав ухвалити рішення про залишення позовних заяв потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_1 без розгляду, або в іншому випадку розглянути заявлені цивільні позови у відповідності до положень ст. 129 КПК України.

За викладеним, оскільки рішення по суті позовних вимог потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_1 судом першої інстанції не приймалось, а рішення про закриття провадження по справі за їх позовними заявами прийнято з порушенням норм чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2017 року відносно ОСОБА_4 рішення про закриття провадження по справі за позовними заявами потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5, у зв'язку з відмовою від позову потерпілих, у зв'язку з добровільним погашенням їм збитків, та доповнити резолютивну частину вироку рішенням про залишення цивільних позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без розгляду.

За наведеним апеляційна скарга потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника Блохіної Н.В. залишити без задоволення.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2017 року відносно ОСОБА_4 змінити в частині вирішення цивільних позовів.

Виключити з мотивувальної частини вироку Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2017 року відносно ОСОБА_4 рішення про закриття провадження по справі за позовними заявами потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5, у зв'язку з відмовою від позову потерпілих, у зв'язку з добровільним погашенням їм збитків, та доповнити резолютивну частину вироку рішенням про залишення цивільних позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без розгляду.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

_____ ______ ______

Горб І.М. Жук О.В. Сілкова І.М.