Рішення № 69447415, 03.10.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4395/17

Номер провадження2/711/1704/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.

при секретарі Семиволос І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом (в подальшому уточнений) до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 12.02.2004р. сторони перебували у шлюбі, який розірвано за рішенням суду від 27.10.2011р. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На даний час дитина проживає із позивачем і перебуває на утриманні останнього. Позивач зазначає, що їхній син потребує оздоровлення за кордоном, а саме: у Туреччині, Єгипті, Португалії чи Ізраїлі, у супроводі матері (позивач по справі), терміном, починаючи з 01.10.2017р. по 31.12.2017р. Крім того, вказує, що така поїздка матиме позитивне значення та наслідки для здоров»я дитини, його духовному та фізичному розвитку.

Також позивач зазначає, що він має наміри та можливість разом із сином тимчасово виїхати за межі України на відпочинок та для його оздоровлення, однак батько- відповідач по справі, не бажає надати згоду на виїзд дитини за межі України.

Посилаючись на ст.ст. 7, 150, 155, 141 СК України, ст. 2 Протоколу №4 Конвенції «Про права дитини», ЗУ «Про порядок виїзду з України і в»їзду в Україну громадян України», Конституцію України, ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 313 ЦК України, постанову КМУ №724 від 25.08.2010р., позивач просить суд, - надати гр.-ну України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення ним 18-річного віку, дозвіл на виїзд за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до Туреччини, Єгипту, Португалії чи Ізраїлю, у супроводі матері ОСОБА_1, терміном, починаючи з 01.10.2017р. по 31.12.2017р.

В судовому засіданні позивач повністю підтримала уточнені позовні вимоги в редакції від 31.07.2017р. та просила їх задовольнити. Зазначила, що мета тимчасової поїздки дитини за кордон - це розширення кругозору та світогляду дитини. Саме обіцянка дитині - здійснення із нею подорожі, була стимулом добре закінчити 2016-2017р.р. навчальний рік. Син досяг добрих успіхів у навчанні і вона з ним мали намір відвідати короткочасно по путівці будь-яку країну світу. Жодних протипоказань щодо такої подорожі за станом здоров»я сина немає. Намірів відвідувати санаторій чи лікувальний заклад, не має, а лише мета - подорож та відпочинок. Між тим, на звернення сина до батька щодо надання такого дозволу, останній відмовив, не зазначивши причини відмови. Пояснила, що всі витрати, пов»язані із подорожжю, вона має наміри понести самостійно, без участі батька; намірів залишитися проживати за кордоном, вона не має. Країни обрані, з врахуванням думки сина. Має намір придбати путівку в турагентстві терміном 7-10 днів. Крім того, судові витрати залишає за собою.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з»явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи та, незважаючи на визнання судом його явки обов»язковою.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила відмовити у їх задоволенні. Зазначила, що відповідач вважає, що поїздка за кордон негативно вплине на процес навчання сина; батько переживає за сина. Запропонував придбати для сина путівку з іншими дітьми по країнам Європи без супроводу матері.

В судовому засіданні представник третьої особи: Органу опіки та піклування ЧМР за довіреністю Сень Н.М. не заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні у присутності педагога ОСОБА_6 надав свої пояснення неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 182 ЦПК, який пояснив, що в нього з мамою добрі довірливі відносини. Він виконав обіцянку - добре закінчив навчальний рік і розраховував на подорож із мамою за кордон. Між тим, на його прохання до батька надати дозвіл на виїзд, останній відмовив, не пояснюючи причини відмови. Це його дуже засмутило, враховуючи, що його однокласники та товариші вже відвідували Туреччину, Єгипт та інш. Країни світу, розповідали про свої позитивні враження, а він такої можливості не має, оскільки проти цього заперечує батько. Крім того, відмовився від пропозиції батька відвідати країни Європи з іншими дітьми, яких він не знає.

В судовому засіданні педагог ОСОБА_6 пояснила, що вона є класним керівником ОСОБА_3, який добре навчається, активний, має друзів, позитивно характеризується; мама постійно відвідує школу, доглядає за дитиною. Батько до школи не навідується, на збори не приходить. Їй відомі бажання ОСОБА_3 разом із мамою здійснити подорож за кордон, враховуючи, що інші діти такі подорожі з батьками здійснюють. Вважає, що відсутність ОСОБА_3 у школі протягом 7-10 днів жодним чином негативно не вплине на його рівень знань, оскільки він добре займається і мати цьому приділяє багато уваги. Вважає, що дитина повинна скористатися своїм правом на подорож із мамою за кордон.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:

встановлено, що сторони по справі мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає із позивачем - своєю матір»ю. ОСОБА_3 навчається у 8-му класі ЧСШ №4 і добре характеризується, про що свідчить характеристика, видана директором школи.

Крім того, встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Придніпровського райсуду м. Черкаси від 27.10.2011р.

Як передбачено ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 7 ст. 7 СК України). Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. За змістом частин 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 1 ст. 33 Конституції України).

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 p. № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16- річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. На виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Статтею 18 Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Таким чином, діючим законодавством не встановлені обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлюється певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Під час розгляду справи, відповідачем в обґрунтування заперечень проти позову, не надано жодних належних, допустимих та переконливих доказів. Також, не є доведеними твердження представника відповідача про те, що позивач вивезе дитину на постійне місце проживання до іншої країни. Крім того, заперечуючи проти запропонованих позивачем країн для подорожі сина, відповідач не вказав перелік інших країн, для відвідування яких би він надав дозвіл на тимчасовий виїзд сина за кордон, враховуючи, що в судовому засіданні позивач не заперечувала проти розгляду таких можливих пропозицій. Слід зазначити, що на час розгляду справи, заборони з боку відповідних державних органів щодо відвідування громадянами України країн: Єгипту, Туреччини, Португалії чи Ізраїлю, немає.

При прийнятті рішення, судом врахована думка неповнолітнього ОСОБА_3, який і на час судового розгляду справи виявив бажання здійснити подорож за кордон разом із мамою.

За таких обставин, суд вважає, що з метою додержання інтересів дитини та для забезпечення її гармонійного, духовного, морального розвитку та оздоровлення, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. При цьому, в частині вимог щодо періоду з 01.10.2017р. по 02.10.2017р. включно слід відмовити, оскільки цей час пройшов, станом на день постановлення рішення по справі. Також не підлягають до задоволення вимоги щодо надання ОСОБА_3 дозволу на виїзд за кордон до досягнення ним 18-ти річного віку. Також, як на думку суду, термін подорожі слід визначити до 10-ти днів.

Що стосується вирішення питання про судові витрати, то судові витрати позивач залишає за собою.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Сімейним Кодексом України, ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 p. № 57 із змінами і доповненнями, ст.ст. 3, 10, 11, 15, 174, 88, 209-223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Надати ОСОБА_1 дозвіл на тимчасовий виїзд (вивезення) за межі території України гр.-на України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди та супроводу його батька ОСОБА_2 до країн: Туреччини, Єгипту, Португалії, Ізраїлю у супроводі матері ОСОБА_1, терміном до десяти днів, у період часу з 03 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно.

В іншій частині відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.