Рішення № 69447193, 10.10.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Бондаренко Н.В.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Млинівського районного суду від 27 червня 2017 року у справі за Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У березні 2017 року в суд звернулося Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано обставинами порушення позичальником кредитних зобовязань і виникнення в звязку з цим заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банка.

Рішенням Млинівського районного суду від 27 червня 2017 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ід. номер НОМЕР_1, на користь ПАТ КБ "Приватбанк" (код ЄДПОУ: 14360570, рах. № 29092829003111) МФО: 305299) 759, 78 гривень заборгованості за кредитним договором б\н від 11.06.2007 року, яка складається: 215, 25 гривень заборгованість за кредитом; 36, 85 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом; 7, 68 гривень заборгованість за комісією; 500 гривень пеня (штраф, фіксована частина).

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь банку 104, 69 гривень судового збору.

На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де посилається на його незаконність і необґрунтованість, що полягають у порушенні норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про помилкову оцінку доказів у справі, зокрема через неприйняття письмового розрахунку заборгованості, а тому неналежне застосування ст.ст. 10, 60 ЦПК України. Всупереч вимогам закону суд сам здійснив розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом.

Твердження суду про неправомірність ставки за процентами за користування кредитом банк вважав хибним, адже диференційована процентна ставка передбачена кредитним договором між сторонами, який складається із заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку. Тобто позивач цілком законно збільшував процентну ставку з 1 січня 2013 року по 1 вересня 2014 року у розмірі 30 %, а 1 вересня 2014 року по 1 квітня 2015 року 43, 2% річних.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, ухваливши в цій частині нове про його задоволення. В іншій частині рішення просив залишити без змін.

Заслухавши судді-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із з їх доведеності та обґрунтованості в частині існування заборгованості щодо тіла кредиту, штрафу (фіксована частина), а також неповністю за процентами за користування кредитом і за комісією.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи, 11 червня 2007 року між ОСОБА_1 і банком було укладено кредитний договір б\н, за яким позичальник отримала 4 000 гривень кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22, 8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитний договір складається із заяви клієнта, Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, які викладені на банківському сайті http\\privatbank.\ua\terms\pages\70\ (а.с. 6-15, зв.).

Вважаючи, що відповідач порушив право банку на повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, у березні 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення станом на 30 січня 2017 року з неї 11 612, 01 гривень заборгованості, де: 215, 25 гривень складають заборгованість за тілом кредиту; 7 416, 72 гривні заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 950, 90 гривень заборгованість за пенею і комісією; 500 гривень штраф (фіксована частина) та 529, 14 гривень штраф (процентна складова).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим, з постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року, яка висловлена у справі №6-2003цс15 і яка відповідно до ч. 2 ст. 360 (7) ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, вбачається, що цивільно-правова відповідальність це покладання на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обовязку нової, або у приєднанні до невиконаного обовязку нової додаткової. Покладання на боржника нових додаткових обов'язків як міри цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення термін виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що з відповідача належить стягнути на користь кредитодавця 215, 25 гривень заборгованості за кредитом, 7 416, 72 гривні заборгованості за процентами за користування кредитом та 500 гривень штрафу (фіксована частина), оскільки 2 950, 90 гривень заборгованості за пенею і комісією та 529, 14 гривень штрафу (процентна складова) є неустойкою і відповідальністю за одне й те ж саме правопорушення строк виконання грошового зобовязання.

Приходячи до висновку про часткове задоволення позову, колегія суддів бере до уваги те, що ОСОБА_1 не спростувала позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк".

Так, правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором у та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Спонуканням для ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права.

В силу ст. 88 ЦПК України понесені і документально підтверджені судові витрати 1 600 гривень судового збору за пред'явлення позову і 1 760 гривень судового збору за подання апеляційної скарги (разом 3 360 гривень) підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь банку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України спонуканням для ухвалення нового рішення є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

На підставі ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України, постанов Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №, 6-2003цс15, від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Млинівського районного суду від 27 червня 2017 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ: 14360570; рах. № 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат; МФО: 305299) 215 (двісті п'ятнадцять) гривень 25 копійок заборгованості за кредитом, 7 416 (сім тисяч чотириста шістнадцять) гривень заборгованості за процентами за користування кредитом, 500 (пятсот) гривень штрафу (фіксована частина) та 3 360 (три тисячі триста шістдесят) гривень судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: