Рішення № 69439852, 04.10.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 04.10.2017

Справа № 320/2704/17

2/320/2149/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«04» жовтня 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Фоміна В.А.,

при секретарі - Захаровій І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», третя особа Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

До Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до відповідача в якому просить стягнути з ТОВ «Лізінгова компанія «Авто Лайф», 44080,00 грн., завданих збитків у вигляді комісії за організацію договору фінансового лізингу № 1744 від 22 грудня 2016 року.

Позовна заява обґрунтовується тим, що в грудні 2016 року у мережі Інтеренет на сайті «Авториа» позивач ознайомився з оголошенням про продаж відповідачем транспортного засобу марки Kia Cerato за ціною 270000 грн. Переконавшись по телефону в актуальності даного оголошення позивач приїхав до офісу компанії у м. Херсон, де консультант підтвердила, що ціна автомобіля складає 270000 грн. та пояснила, що після сплати авансового платежу в сумі 44080,00 грн. цей транспортний засіб буде доставлено у м. Мелітополь Запорізької області, а іншу суму йому необхідно було б сплатити на протязі 12 місяців. Погодившись на такі умови він оплатив 44080,00 грн. та повністю довірившись добросовісності представника компанії, підписав договір, вважаючи, що це договір купівлі-продажу. Однак після детального вивчення угоди виявилося, що це договір фінансового лізингу, а не купівлі-продажу, як було погоджено з консультантом, при цьому ціна складає 440800 грн., а не 270000 грн., сплачені ним 44080,00 грн. є не авансовим платежем, а комісією. Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

У спірному договорі фінансового лізингу ( п. 12.1 ) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 60 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Зокрема, відповідно до п. 12.2 договору максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувачу про розірвання договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно яких повинні бути перераховані грошові кошти, проте відповідальність лізингодавця за прострочення повернення грошових коштів договором не передбачена.

Разом з тим пунктами 12.7, 12.8, 12.9 договору передбачено, що лізингоодержувач за несвоєчасне внесення лізингових платежів сплачує пеню та проценти за користування чужими коштами, штрафи в розмірі від 3% від загальної вартості предмету лізингу за використання предмету лізингу не за призначенням, порушенням п.3.3.6, за створення перешкод в інспектування предмета лізингу, штраф в розмірі 5% від вартості предмету лізингу за затримку повернення лізингодавцю предмету лізингу, а також у випадку відмови від прийняття предмету лізингу і при цьому лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання договору кошти.

Пунктом 10.11 договору встановлена умова, що дострокове погашення лізингових платежів може відбуватися не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, що є обмеженням права споживача на дострокове виконання своїх зобов'язань.

Позивач вважає, що такі умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків між ним та відповідачем, є несправедливими, завдають йому шкоди як споживачеві, а їх наявність в договорі порушує принцип добросовісності.

Будь-які фактичні затрати відповідача на проведення робіт з організації та оформлення договору, а також щодо їх співмірності із визначеною в договорі сумою платежу «комісії за організацію договору фінансового лізингу», відсутні. Фактично організація з підготовки Договору лізингу полягала у виготовленні стандартної за формою, вочевидь типової для позивача форми договору, про що свідчить вписані від руки співробітником відповідача індивідуальні дані щодо Лізингоодержувача, предмета лізингу.

Що також на мою думку свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору.

Таким чином, при укладенні договору консультант Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» умисно ввела позивача в оману щодо обставин, що мають істотне значення, умови договору є несправедливими, правочин вчинений відповідачем без ліцензії, нотаріально не посвідчений, з урахуванням того, що Договір лізингу №1744 від 22.12.2016 на підставі його заяви є розірваним з 04.01.2017, а тому позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь завдані збитки у вигляді комісії за організацію договору фінансового лізингу № 1744 від 22 грудня 2016 року та сплачений судовий збір.

Після встановлення позивачем вищевикладених обставин, він одразу направив на адресу відповідача лист з вимогою про розірвання договору фінансового лізингу № 1744 від 22 грудня 2016 року, укладеного між ним та ТОВ «Лізінгова компанія «Авто Лайф», та повернення сплачених коштів у розмірі 44080,00 грн.

06.02.2017 від ТОВ «Лізінгова компанія «Авто Лайф» позивач отримав лист, згідно якого заява щодо розірвання договору фінансового лізингу № 1744 від 22 грудня 2016 року розглянута. Також в листі зазначено, що сплачена комісія за організацію угоди в розмірі 44080,00грн. не повертається взагалі, а Авансовий платіж здійснено не було. На підставі заяви позивача Договір лізингу №1744 від 22.12.2016 вважається розірваним з 04.01.2017 року.

Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача, позов підтримують в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомої суду причини, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене належним чином, тому суд визнає його неявку в судове засідання неповажною та вважає можливим розглядати справу за її відсутністю, ухваливши заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, до суду надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи, згодна з рішенням на розсуд суду.

Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

При цьому згідно листа Верховного Суду України від 27.09.2010 року, направленого на ім'я голів Апеляційного суду АРК, областей міст Києва та Севастополя, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату судового засідання не з'явився до суду та від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або повідомлені ним причини визнані неповажними, незалежно від того це його перша чи повторна неявка, суд має право на ухвалення заочного рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, з урахуванням заяви представника позивача та в зв'язку з неявкою відповідача та третьої особи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що позов підлягає повному задоволенню по наступним підставам.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 22 грудня 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 1744, згідно якого предметом фінансового лізингу є транспортний засіб марки Kia Cerato. Відповідно до п.8.2 договору сторони погодились, що вартість предмета лізингу транспортного засобу марки Kia Cerato, на момент укладання договору становить 16265,68 доларів США, що еквівалентно 440800,00 гривень. /а.с.11-18/.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( ч. 2 і ч.3 ст.215 ЦК України ).

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

У спірному договорі фінансового лізингу ( п. 12.1 ) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 60 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Зокрема, відповідно до п. 12.2 договору максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувачу про розірвання договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно яких повинні бути перераховані грошові кошти, проте відповідальність лізингодавця за прострочення повернення грошових коштів договором не передбачена.

Разом з тим пунктами 12.7, 12.8, 12.9 договору передбачено, що лізингоодержувач за несвоєчасне внесення лізингових платежів сплачує пеню та проценти за користування чужими коштами, штрафи в розмірі від 3% від загальної вартості предмету лізингу за використання предмету лізингу не за призначенням, порушенням п.3.3.6, за створення перешкод в інспектування предмета лізингу, штраф в розмірі 5% від вартості предмету лізингу за затримку повернення лізингодавцю предмету лізингу, а також у випадку відмови від прийняття предмету лізингу і при цьому лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання договору кошти.

Пунктом 10.11 договору встановлена умова, що дострокове погашення лізингових платежів може відбуватися не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, що є обмеженням права споживача на дострокове виконання своїх зобов'язань.

Будь-які фактичні затрати відповідача на проведення робіт з організації та оформлення договору, а також щодо їх співмірності із визначеною в договорі сумою платежу «комісії за організацію договору фінансового лізингу», відсутні. Фактично організація з підготовки Договору лізингу полягала у виготовленні стандартної за формою, вочевидь типової для форми договору, про що свідчить вписані від руки співробітником відповідача індивідуальні дані щодо Лізингоодержувача, предмета лізингу.

Що також свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648 цс 16.

Таким чином судом встановлено, що при укладенні договору консультант Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» умисно ввела позивача в оману щодо обставин, що мають істотне значення, умови договору є несправедливими, правочин вчинений відповідачем без ліцензії, нотаріально не посвідчений, з урахуванням того, що Договір лізингу №1744 від 22.12.2016 на підставі його заяви є розірваним з 04.01.2017, тому суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки у вигляді комісії за організацію договору фінансового лізингу № 1744 від 22 грудня 2016 року у розмірі 44080,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ЗУ «Про захист прав споживачів, ст. ст. 216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 88, 197, 212, 213-215, 224-228 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», третя особа Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», ЄДРПОУ 40352937, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Лінійна, 17 оф. 107 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 суму завданих збитків у вигляді комісії за організацію договору фінансового лізингу № 1744 від 22 грудня 2016 року у розмірі 44 080 (сорок чотири тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: В.А. Фомін