Рішення № 69437591, 06.10.2017, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/5501/17

Провадження № 2/219/3154/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 жовтня 2017 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Давидовської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Наумової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника Фонду соцстраху Бистрицької О.В.,

представника ПАТ «ЧВК» Корнєйчук С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовною заявою ОСОБА_4

до відповідачів: 1) Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, 2) Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат»,

про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, в розмірі 100 000 грн до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яку згодом уточнила щодо залучення в якості співвідповідача Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі - ПАТ «ЧВК»).

За клопотанням представника відповідача - Фонду, судом було здійснено заміну відповідача на належного у зв'язку з реорганізацією, а саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на його правонаступника - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Фонд).

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що з 03 лютого 1978 року по 28 березня 2005 року перебувала у трудових відносинах з підприємством, правонаступником якого є ПАТ «ЧВК», працюючи на різних посадах та звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Указала на те, що під час праці в шкідливих умовах виробництва отримала професійне захворювання: коніотуберкульоз силікатом, вузлова форма 2/1, очаговий туберкульоз в S 1-2 з права в ф. ущільнення. За наслідками розслідування профзахворювання складений акт форми Н-362/0 від 28 травня 2003 року, п. 14 якого встановлено, що професійне захворювання виникло через роботу в умовах підвищеної запиленості, а п. 17 цього акту винною особою визнано представника роботодавця - начальника Цеху №5 ОСОБА_5 У подальшому їй підтверджено встановлення 60% стійкої втрати професійної працездатності. Стверджує, що отримання професійного захворювання призвело до порушення її особистих немайнових прав, наслідком стало порушення нормальної життєдіяльності, здійсненням нею додаткових зусиль для організації свого життя. Тому вважає, що факт спричинення відповідачем їй моральної шкоди наявний та просить суд стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду, заподіяною ушкодженням здоров'я, пов'язаним з професійним захворюванням, у сумі 100 000 грн. через незабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача - Фонду, у судовому засіданні та відзиві на позовну заяву проти позову заперечувала у повному обсязі з підстав його необґрунтованості. Крім того вказує на те, що позивачем в судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами, зокрема відповідними висновками медичних установ, те, що внаслідок стійкої втрати професійної працездатності йому було завдано моральну шкоду та її розмір. Зауважила, що відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції від 01 січня 2015 року, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров'я, покладений на підприємство незалежно від часу настання страхового випадку, тому, оскільки ці норми є пріоритетними з урахуванням дії законів у часі, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача - ПАТ «ЧВК» у судовому засіданні та відзиві на позовну заяву проти позову заперечувала у повному обсязі з підстав його необґрунтованості. Крім того вказує що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. Вперше позивачці було встановлено МСЕК стійку втрату профпрацездатності у 2003 році і на цей час були чинними положення т. 21,28,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що передбачали обов'язок Фонду провести страхову виплату за моральну шкоду за наявності заподіяння такої шкоди. На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, щорегулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідокпрофесійного захворювання, а тому застосування ст. 237-1 КЗпП України, не ґрунтується на законі, просить суд в позовних вимогах відмовити.

Розглянувши матеріали справи, додатково представлені сторонами документи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_4 з 03 лютого 1978 року по 28 березня 2005 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ЧВК», працюючи на різних посадах, і звільнена з роботи за власним бажання на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.8-11).

Згідно акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-362/0 від 28 травня 2003 року, а саме у п. 14, констатовано, що професійне захворювання ОСОБА_4 виникло через роботу в умовах підвищеної запиленості, при цьому а п. 17 цього акту винною особою визнано представника роботодавця - начальника Цеху №5 ОСОБА_5 (а.с.18-20).

За висновком МСЕК від 17 червня 2003 року ОСОБА_4 уперше було встановлено 60% стійкої втрати професійної працездатності, який неодноразово переглядався і підтверджувався, та за висновком МСЕК від 04 липня 2005 року - встановлено третю групу інвалідності безстрокового (а.с.12, 42).

Частково задовольняючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Як установлено судом, право на відшкодування шкоди у зв'язку з утратою 60% професійної працездатності виникло у ОСОБА_4 17 червня 2003 року (виписка з акту огляду МСЕК від 17 червня 2003 року).

01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції станом на червень 2003 року) (далі - Закон), завданням якого відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону визначалося відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

За змістом підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду,заподіяну працівником і внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні зокрема й грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

01 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а 01 січня 2007 року - Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абз. 4 ст. 1, підп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону № 1105- XIV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Частинами 4-5 ст.13 Закону передбачено, що нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком. Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Згідно з п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 21 січня 2004 року № 1-рп/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду у разі, якщо стійку втрату працездатності вперше встановлено у період із 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

Отже, скільки страховий випадок (встановлення стійкої втрати працездатності) стався у червні 2003 року під час дії вказаних норм Закону, вимоги до ПАТ «ЧВК» є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, ураховуючи доведеність наявності шкоди, тяжкість травми та відповідні ускладнення для здоров'я позивача, ступінь втрати професійної працездатності, глибину і тривалість моральних і фізичних страждань позивача, настання негативних змін у його житті після отримання травми та неможливість відновлення стану, який мав позивач до нещасного випадку на виробництві, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню на суму 18 000 грн. моральної шкоди, які підлягають стягненню з Фонду. Указаний розмір, на переконання суду, буде відповідати характеру та обсягу моральних переживань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та вимогам розумності і справедливості. В іншій частині у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Заперечення Фонду не приймаються судом до уваги і спростовуються вищевикладеним. Зокрема, твердження представника відповідача про те, що позивачем не доведено отримання у результаті трудового каліцтва моральної шкоди, є безпідставними, оскільки моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Крім того суд зауважує, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 18 квітня 2012 року у справі №6-26цс12). Тому безпідставним є посилання відповідача на ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, оскільки згідно із ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше (у 2001 році) і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2016 року у справі №219/24/16-ц).

Оскільки позивач та Фонд згідно положень Закону України «Поро судовий збір» звільнені від його сплати, судові витрати віднести на рахунок держави.

З огляду на викладене та керуючись статтями 4, 10, 60, 88, 212, 215, 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_4 до відповідачів: 1) Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, 2) Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, 18 000 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 06 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Т.В.Давидовська