Постанова № 69437544, 03.10.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Лисенко В.А., Діброви Г.І.,

секретар судового засідання Маленкова О.П.,

за участю представників сторін:

від відповідача-1 - Волинець В.В., керівник ДП "Володимирське лісове господарство";

від прокуратури - Лянна О.А.,

Інші представники сторін в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року

по справі №915/462/17

за позовом прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Державного підприємства «Володимирське лісове господарство»

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання договору недійсним на майбутнє та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про визнання недійсним на майбутнє договору № 15 про спільну діяльність без утворення юридичної особи, укладений 08.02.2014 Державним підприємством "Володимирівське лісове господарство" з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та додаткову угоду до зазначеного договору від 23.05.2016 № 27; зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 повернути у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, з правом постійного користування Державним підприємством "Володимирівське лісове господарство" земельні ділянки державного лісового фонду загальною площею 38,5 га, грошовою оцінкою 779786,7 грн., що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Казанківського району та використовуються фізичною особою-підприємцем на підставі договору № 15 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 08.02.2014.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі матеріалів кримінального провадження та матеріалів ревізії (акт Державної фінансової інспекції в Миколаївській області від 03.11.2015); державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 08.09.2010 (серії ЯЯ № 192159); умов договору № 15 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 08.02.2014 (з додатковими угодами), актів прийому-передачі земельної ділянки; повідомлення № 578 від 06.09.2016 про припинення зобов'язань за договором; акту часткового обстеження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (рілля) по лісовому лісництву ДП "Володимирівське ЛГ" від 20.12.2016; довідки ДП "Володимирівське лісове господарство" про надходження від ФОП ОСОБА_3 за 2016 рік коштів за договором № 15 від 08.02.2014; норм статей 93, 92, 124, 122, 149, 152, 96, 55, 57 Земельного кодексу України, статей 1, 15, 4 Закону України "Про оренду землі", статей 235, 203, 215, 1212, 257, 267 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 20, 37 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та мотивовані тим що, по-перше, оспорюваний договір за своїм змістом є договором передачі у платне користування земельної ділянки, тобто договором оренди; по-друге, ДП "Володимирівське лісове господарство" при укладанні оспорюваного договору розпорядилося землями держлісфонду поза межами своїх повноважень.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції ФОП ОСОБА_3 було заявлено про застосування строків позовної давності прокуратурою при зверненні до суду. (а.с.83)

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року по справі №915/462/17 (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено, визнано недійсним на майбутнє договір № 15 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 08.02.2014, укладений між Державним підприємством "Володимирівське лісове господарство" з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 повернути у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, з правом постійного користування Державним підприємством "Володимирівське лісове господарство" земельні ділянки державного лісового фонду загальною площею 38,5 га, грошовою оцінкою 779786,7 грн., що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

Стягнуто з Державного підприємства "Володимирівське лісове господарство" на користь Прокуратури Миколаївської області 1600,00 грн. витрат на сплату судового збору.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Прокуратури Миколаївської області 1600,00 грн. витрат на сплату судового збору. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактично відповідач-1 за спірним договором передав відповідачу-2 у платне користування земельні ділянки для виробництва сільськогосподарської продукції, при цьому не уклавши договір оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі".

Отже, спірний договір № 15 від 08.02.2014 не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про Кабінет Міністрів України", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Тому у відповідності з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зазначений договір, та всі додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними на майбутнє.

Позовна вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про визнання недійсним на майбутнє договору № 15 від 08.02.2014 (з додатковими угодами до нього) відносно даної земельної ділянки, а відтак задоволення первісної позовної вимоги тягне за собою задоволення й похідної вимоги, оскільки відпала підстава користування цією земельною ділянкою відповідачем-2.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати повністю та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що прокурором при зверненні до суду пропущено строк позовної давності.

Скаржник вважає, що Кабмін України, на який покладено обов'язок щодо управління державним майном, маючи в підпорядкуванні ДП «Володимирське лісове господарство», Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства і нарешті Державне агентство лісових ресурсів України міг і повинен був дізнатися про порушення права держави, пов'язаного з передачею земельної ділянки лісогосподарського призначення у користування третім особам, оскільки спірний договір проходив процедуру узгодження і на протязі тривалого часу дії договору на відповідні банківські рахунки державного підприємства сплачувалися обумовлені сторонами грошові кошти згідно умов договору, а фінансові звіти в частині надходження цих коштів були відомі.

Незважаючи на це, всупереч своєму обов'язку щодо управління державним майном, станом на час подання позову КМУ не було вжито заходів, спрямованих на повернення переданої за спірним договором земельної ділянки в користування держави.

Також апелянт вважає, що КМУ, набувши статус позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

У відзивах на апеляційну скаргу ДП «Володимирське лісове господарство», прокуратура Миколаївської області, Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання 03.10.2017 року не з'явились представники Кабінету Міністрів України та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, хоча вказані особи належним чином повідомлялись про судове засідання.

При цьому, від зазначених осіб надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.

Оскільки явка сторін не визнавалась обов'язковою, у зв'язку з обмеженістю строку апеляційного розгляду, судова колегія дійшла висновку про можливість завершення апеляційного перегляду без участі зазначених осіб.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 08 лютого 2014 року між ФОП ОСОБА_3 (далі - сторона № 1) та ДП "Володимирівське лісове господарство" (далі - сторона № 2) був укладений договір № 15 про спільну діяльність без утворення юридичної особи, згідно з предметом якого (розділ 1):

1.1. Сторони, враховуючи спорідненість своєї діяльності і спільний регіон її здійснення, з метою оптимізацїї, здешевлення витрат на підвищення загальної ефективності діяльності кожної із сторін, домовилися про організацію спільної діяльності кожної із сторін, домовилися про організацію спільної діяльності в сфері ведення товарного сільськогосподарського виробництва для досягнення наступних господарських і комерційних цілей:

1.1.1. виробництво сільськогосподарської продукції;

1.1.2. транспортування, зберігання, переробка та реалізація виробленої сільськогосподарської продукції;

1.2. З урахуванням викладеного вище сторони також можуть здійснювати іншу спільну діяльність, що не суперечить чинному законодавству України, предмету та меті договору;

1.3. Основною метою спільної діяльності є отримання прибутку;

1.4. На виконання мети договору сторони:

1.4.1. сторони діють спільно шляхом об'єднання своїх внесків і зусиль, база даних і технологій, які є власністю сторін чи перебувають в їх повному господарському веденні;

1.4.2. сторони можуть надавати одна одній технологічну, інформаційну або організаційну допомоги.

За умовами наведеного договору:

Внесок сторони № 1 у спільну діяльність за договором здійснюється шляхом виконанням на земельній ділянці, зазначеній в підпункті 6.2.1 комплексу агрономічних та інших робіт, пов'язаних з вирощуванням, охороною, транспортуванням, збереженням та реалізацією сільськогосподарської продукції (підготовка ґрунту під сівбу, сівба, догляд за посівами, охорона посівів, збирання врожаю, його транспортування тощо) (підпункт 6.1.1. пункту 6.1 договору).

Внесок Сторони № 2 у спільну діяльність за договором здійснюється шляхом використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва масиву земельних ділянок площею 41,0 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області, із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають в постійному користування Сторони № 2. Здійснення цього внеску не зачіпає право Сторони № 2 на користування цієї земельної ділянки, не є відчуженням цієї земельної ділянки чи надання його в оренду (суборенду) (підпункт 6.2.1. пункту 6.2 договору).

Підпунктами 7.1.1, 7.1.2 пункту 7.1 та пунктом 7.3 сторони визначили:

Сторона № 1 щорічно сплачує стороні № 2 кошти із розрахунку 600,00 (шістсот) гривень за один гектар переданих для здійснення спільної діяльності земельних ділянок. Загальна сума оплати за один рік становить 24600,00 (двадцять чотири тисячі шістсот) гривень.

Сплата коштів в розмірах визначених у п. 7.1.1 договору здійснюється Стороною № 1 (якщо інше буде встановлено додатковою угодою, в тому числі угодою про сплату коштів в повному обсязі після збору врожаю) три етапи: перший етап 40% до 31 березня, другий етап 60% до 31 жовтня поточного року.

Сторони № 1 та 2 щорічно переглядають ціну договору за 1 га враховуючи Закон України "Про Державний бюджет України" та в зв'язку зі зростанням рівня інфляції.

Відповідальність сторін оформлена пунктом 8.2 договору: у разі прострочення внесення платежів Сторона № 1 сплачує Стороні № 2 пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, 3% річних та індекс інфляції.

Також сторони дійшли згоди, що цей договір укладено терміном на 7 років з дня його підписання (пункт 5.1 договору).

До договору в подальшому були укладені додаткові угоди № 138 від 21.12.2015 та № 27 від 23.05.2016, які стосуються змін, внесених до пунктів 6.2.1, 7.1.1 та 7.1.2 основного договору.

Як договір № 15 від 08.02.2014, так і додаткові угоди до нього підписані та скріплені печатками обох сторін.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання наведеного договору та додаткових угод до нього ДП "Володимирівське лісове господарство" передало ФОП ОСОБА_3, а остання прийняла за актами прийому-передачі без номеру спочатку земельну ділянку площею 41,0 га, а згодом за додатковою угодою № 138 від 21.12.2015 - земельну ділянку площею 38,5 га.

Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Казанківському районі середня грошова оцінка 1 га ріллі по Володимирівській сільській раді станом на 2017 рік складає 20254,20 грн.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 4.1.4 договору Сторона № 2 зобов'язалася з дня набрання чинності договором надати Стороні № 1 відповідний мастив земельних ділянок, із земель сільськогосподарського призначення - ріллі, які знаходяться в постійному користуванні Сторони № 2, з метою ведення спільних інтересах на цих земельних ділянках товарного сільськогосподарського виробництва, та, згідно з пунктом 4.1.5, здійснювати контроль за вирощуванням за договором сільгоспкультур, що зокрема передбачає підготовку Стороною № 2 проектів періодичних актів прийому-передачі сторонами виконаних робіт (наданих послуг), узгоджені між сторонами акти підписуються представниками сторін.

Матеріали справи свідчать, що з метою установлення факту фактичного використання ФОП ОСОБА_3 земель держлісфонду, комісією в складі фахівців ДП "Володимирівське лісове господарство", представників Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, Казанківської райдержадміністрації, у присутності ФОП ОСОБА_3 20.12.2016 складено акт часткового обстеження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (рілля) по лісовому лісництву ДП "Володимирівське ЛГ".

За результатами обстеження зафіксовано факт обробітку ФОП ОСОБА_3 земельних ділянок загальною площею 38,5 га, які перебувають у постійному користуванні ДП "Володимирівське лісове господарство" на підставі державного акту на право постійного користування серії ЯЯ № 192159.

Факт використання ФОП ОСОБА_3 спірних земельних ділянок загальною площею 38,5 га також підтверджується довідкою ДП "Володимирівське лісове господарство" про надходження від ФОП ОСОБА_3 у 2016 році коштів за договором № 15 про спільну діяльність від 08.02.2014.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частиною 2, 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір, форма та строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

В свою чергу, за змістом статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Так, в договорі № 15 від 08.02.2014 зазначено об'єкт оренди (п. 6.2.1 договору), строк дії договору (п. 5.1 договору), а також дані щодо орендної плати, строків і порядку її внесення (п. п. 7.1.1, 7.1.2, 7.3 договору), визначена відповідальність у разі прострочення внесення відповідних платежів (п. 8.2 договору).

На виконання умов договору № 15 від 08.02.2014 сторонами підписано 2 акти прийому-передачі земельних ділянок (площею 41,0 га та площею 38,5 га).

Разом із тим, оспорюваний договір взагалі не містить в собі елементів координації або ведення спільних справ контрагентами, не визначає правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій тощо.

Основні положення договору № 15 від 08.02.2014 стосуються умов платного використання ФОП ОСОБА_3 земельних ділянок з метою вирощування врожаю сільськогосподарської продукції, що по своїй суті є договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За приписами ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що виходячи з наведених умов договору та обставин, фактично відповідач-1 за спірним договором передав відповідачу-2 у платне користування земельні ділянки для виробництва сільськогосподарської продукції, при цьому не уклавши договір оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі".

При цьому, матеріали справи не містять доказів здійснення будь-яких внесків, чи встановлення будь-яких зобов'язань іншої сторони договору - ДП "Володимирівське лісове господарство".

Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що порівняльний аналіз положень договору (та додаткових угод до нього) з положеннями як глави 77 Цивільного кодексу України, так і частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", в частині визначення його умов, дає підстави стверджувати, що між відповідачем в даній справі фактично було укладено договір оренди земельних ділянок.

Крім того, згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 08.09.2010 (серії ЯЯ № 192159) визначено цільове призначення (використання) земельної ділянки площею 1290,0658 га - для ведення лісового господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного Кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі" передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади.

Відповідно ч. 8 ст. 122, ст. 149 Земельного Кодексу України таким суб'єктом виступає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Лісового Кодексу України, право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

З матеріалів справи вбачається, що землі, передані "ДП Володимирівське лісове господарство" за договором № 15 від 08.02.2014 є землями лісогосподарського призначення (категорія земель). На таких землях може здійснюватися сільськогосподарські роботи, але для потреб лісового господарства.

Проте, за договором № 15 від 08.02.2014 землі були передані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Судом встановлено, що Кабінет Міністрів України не приймав відповідних рішень (постанов або розпоряджень) стосовно передачі ФОП ОСОБА_3 земельної ділянки у використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають в постійному користування ДП «Володимирське лісове господарство», отже, відповідач-1 не мав відповідних повноважень для укладання оспорюваного договору, оскільки органом, уповноваженим на передачу спірної земельної ділянки у користування третім особам для сільськогосподарських потреб є Кабінет Міністрів України.

Таким чином, ДП "Володимирівське лісове господарство" при укладанні оскаржуваного договору розпорядилося землями держлісфонду поза межами своїх повноважень, при цьому, без дотримання цільового призначення земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що спірний договір № 15 від 08.02.2014 не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про Кабінет Міністрів України", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного Кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади.

Таким суб'єктом, зокрема, виступає Кабінет Міністрів України (ч. 8 ст. 122, ст. 149 Земельного Кодексу України).

Звертаючи увагу на те, що спірною земельною ділянкою фактично розпорядилась особа, яка не мала таке право, зазначений договір суперечить вимогам ст. 203 ЦК України.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне дослідити питання пропуску прокурором строку позовної давності при зверненні до суду.

Згідно приписів статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч.1).

Відповідно до статті 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим приписами частин 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звернувся до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів, в даній справі в особі КМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звернувся до суду.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі КМУ прокурором заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності.

Зокрема, прокурор зазначав, що прокуратурі Миколаївської області про допущені порушення законодавства при укладенні оспорюваного договору стало відомо за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015150240000004, розпочатому 12.03.2015р. та після надходження акту планової виїзної ревізії з питань фінансово-господарської діяльності ДП "Володимирівське лісове господарство", складеного Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області 03.11.2015.

Цим актом встановлено, що ДП "Володимирівське лісове господарство" протягом періоду, який підлягає ревізії, з суб'єктами господарської діяльності, фізичними особами-підприємцями укладалися договори "Про спільну діяльність без утворення юридичної особи", предметом яких є організація спільної діяльності в сфері ведення товарного сільськогосподарського виробництва для досягнення господарських і комерційних цілей: виробництва сільськогосподарської продукції, транспортування, зберігання, переробка та реалізація виробленої сільськогосподарської продукції. Основною метою спільної діяльності є отримання прибутку.

Даним актом визначено, що укладання договорів проводилось підприємством в порушення вимог п. 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 11.04.2012 № 296, а саме - без погодження з Державним агентством лісових ресурсів України та Кабінетом Міністрів України.

Однак, Кабінет міністрів України, набувши статус позивача, питання про поновлення строку позовної давності не здійснив, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

При цьому, ФОП ОСОБА_3, як відповідач-2, у спрямованій до суду заяві від 29.06.2017р. вказувала про застосування позовної давності і просила відмовити прокурору у поновленні строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3 також наполягала на застосуванні строку позовної давності та просила з цих підстав скасувати судове рішення та відмовити у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше".

Як вбачається з витягу з ЄДРЮО та ФОП, засновником ДП «Володимирське лісове господарство» є Державне агентство лісових ресурсів України.

Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин).

Таким чином, Держлісагентство, здійснюючи постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю ДП «Володимирське лісове господарство», та, відповідно, Кабінет Міністрів України, на який покладено обов'язок щодо управління державним майном (використання земель лісогосподарською призначення), маючі в підпорядкуванні ДП "Володимирівське лісове господарство", Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства і нарешті Держлісагентство України, повинні були знати про укладення відповідачем - 1 оскаржуваного договору 08.02.2014 року, оскільки спірний договір проходив процедуру узгодження і на протязі тривалого часу дії договору на відповідні банківські рахунки державного підприємства сплачувалися обумовлені сторонами грошові кошти згідно умов договору, а фінансові звіти в частині надходження цих коштів за діючим договором були відомі.

З урахуванням таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позивач в особі Кабінету міністрів України мав можливість та повинен був довідатися про порушення свого права з моменту укладення між ДП «Володимирське лісове господарство» та ФОП ОСОБА_3 договору 08.02.2014 року.

Виходячи з цього, строк позовної давності оскаржуваного договору сплив 08.02.2017 року. Позов подано прокурором 18.05.2017 року, тобто з пропущенням строку позовної давності.

Враховуючи у сукупності обставини щодо пропуску строку позовної давності, відсутність клопотання Кабінету Міністрів України, який набув статусу позивача, про поновлення пропущеного строку, а також заяву відповідача-2 ФОП ОСОБА_3 про застосування позовної давності при вирішенні даного спору, судова колегія вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховною Суду України, зокрема від 27.05.2014р. у справі № 3-23ге14, від 25.03.2015р. у справі № 3-21гс15 та від 22.03.2017р. у справі № 5004/2115/11.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що прокурором були заявлені вимоги про визнання недійсною додаткової угоди, але суд першої інстанції не прийняв рішення з цього приводу, що позбавляє апеляційну інстанцію надати правову оцінку рішенню суду у цієї частині.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, судове рішення у даній справі підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, на підставі п.4 ст.267 ЦК України.

Керуючись ст.99, п.2 ст.103, п. 4 ч. 2 ст.104, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року по справі №915/462/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 09.10.2017 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Г.І. Діброва