Постанова № 69437525, 05.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. справа№ 910/939/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Дядько Г.П., Глушков Г.В.

відповідача - Чеботарьова І.Г.

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 р.

у справі № 910/939/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа"

до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про врегулювання розбіжностей при укладенні договору купівлі-продажу природного газу

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Комунальне підприємство "Лисичанськтепломережа" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про врегулювання розбіжностей при укладенні договору купівлі-продажу природного газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 р. у справі № 910/939/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 р., Комунальне підприємство "Лисичанськтепломережа" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що між сторонами склались фактичні фінансово-господарські взаємовідносини при постачанні природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями, однак відповідач відмовився від укладання з позивачем договору постачання природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями на 2015 рік в редакції позивача, надіславши протокол розбіжностей.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 р. відмовлено Комунальному підприємству "Лисичанськтепломережа" у поновленні пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 р. у справі № 910/939/17.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2017 р. скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 р. у справі № 910/939/17, справу направлено до апеляційного господарського суду для виконання вимог розділу ХІІ ГПК України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) апеляційну скаргу 10.07.2017 р. передано на розгляд головуючому судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 р. у справі № 910/939/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2017 р.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.09.2017 р., у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів у визначеному складі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 р. задоволено заяву суддів Скрипки І.М., Тищенко А.І. про самовідвід у справі № 910/939/17 та передано вказану справу на повторний автоматизований розподіл.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/571/17 від 11.09.2017 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/939/17, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 р. було прийнято апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено розгляд справи на 05.10.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Відповідно до п. 1.3 статуту позивача Комунальне підприємство "Лисичанськтепломережа" є правонаступником усіх прав та обов'язків Лисичанського спеціалізованого підприємства "Лисичанськтепломережа", яке було створено рішенням 12 сесії Лисичанської міської ради 21 скликання від 24.01.1992 р. і зареєстроване рішенням Лисичанської міської ради від 20.04.1992 р. № 124 на базі відособленої частини комунальної власності з метою виробництва, транспортування і реалізації теплової енергії для задоволення потреб населення та інших споживачів.

Згідно з п. 2.1 статуту позивача метою його діяльності є:

- забезпечення належної експлуатації об'єктів теплового господарства, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Лисичанськ;

- одержання прибутку від виробництва, транспортування та реалізації теплової енергії абонентам, що знаходяться у сфері діяльності підприємства та його підрозділів, досягнення економічних та соціальних результатів;

- створення найбільш сприятливих і безпечних умов праці, контролю за станом охорони праці на об'єктах теплоенергетичного господарства, сприяння винахідництву, раціоналізаторству, постійного підвищення професійної майстерності працівників, проведення підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення підвищення кваліфікації працівників.

Як передбачено п. 2.2 статуту позивача, предметом його діяльності є, зокрема постачання пари та гарячої води.

Вбачається, що протягом 2015 року позивач здійснював виробництво теплової енергії для споживання різними категоріями споживачів з використанням природного газу, отриманого від Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Так, у 2015 році позивач спожив природний газ, поставлений відповідачем у загальному обсязі 20285,945 тис.куб.м., що свідчить про те, що між сторонами склалися фактичні фінансово-господарські взаємовідносини при постачанні природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається установами/організаціями.

28.11.2016 р. листом № 2374 позивач звернувся до відповідача для документального оформлення спожитого у 2015 році природного газу та укладення договору виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Вказаним листом позивач також надіслав відповідачу проект відповідного договору з необхідними додатками.

У відповідь, 27.12.2016 р. позивач отримав від відповідача листа № 26-9129/1.2-61 разом з підписаним договором та протоколом розбіжностей, в якому відповідач заперечив щодо преамбули договору та умов розділів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що пункти 6.1, 6.2 та 9.2 проекту договору, запропоновані відповідачем, на думку позивача, є необґрунтованими та суперечать вимогам Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. "Про забезпечення споживачів природним газом".

Відповідно до п. 33 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Як передбачено ч. 1 п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з ч. ч. 3, 4, 7 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно зі ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 357 від 29.04.2016 р. "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" затверджено Примірний договір про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, що додається та рекомендовано постачальнику природного газу враховувати положення Примірного договору, затвердженого пунктом 1 цієї постанови, під час укладення договорів про постачання природного газу виробникам теплової енергії.

Вбачається, що договір у редакції, запропонованій позивачем, не відповідає Примірному договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 357 від 29.04.2016 р.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, вільного вибору постачальника природного газу.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" вибір суб'єкта або суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника.

У відповідності до розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 р. № 2496 постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Розділом IV Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 р. № 2496 встановлено, що кожен споживач (у тому числі побутовий споживач) має право на вільний вибір постачальника шляхом укладення з ним договору постачання природного газу відповідно до умов та положень, передбачених цими Правилами.

Таким чином, вищезазначені норми не встановлюють обов'язок як для Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" укладення договору саме з Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", так і для останнього обов'язковість укладення договору з позивачем.

Відповідно до п. 3 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 р. № 758, на Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" покладено обов'язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15 - 17 цього Положення.

При цьому, п. п. 15-17 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) не встановлюють обов'язку Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладати зі споживачами договори на постачання природного газу для їх власних потреб та не встановлюють для споживачів відповідного обов'язку укладення таких договорів саме з Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

За приписами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Водночас, закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Тож, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України) можна дійти висновку про те, що в разі ухилення від укладення договору, обов'язковість укладення чого визначення нормами закону та який відповідає вимогам саме типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 р. у справі № 6-110цс12.

Оскільки, позивачем не наведено норм законодавства, які б передбачали обов'язок відповідача укласти договір на постачання природного газу з Комунальним підприємством "Лисичанськтепломережа", а також враховуючи те, шо проект договору надано в редакції, яка не відповідає вимогам Типового договору, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Таким чином, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 р. у справі № 910/939/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/939/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

Ю.Л. Власов