Рішення № 69436682, 02.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2017р. Справа № 914/1455/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Компютекс, м. Пустомити, Львівська область

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця, м. Львів

третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 структурний підрозділ Львівська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця, м. Львів

про встановлення права власності щодо побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна-Наварія за ОСОБА_1 акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця; зобовязати Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця внести зміни в техніко-розпорядчий акт станції Глинна-Наварія щодо назви побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна-Наварія, визнавши її як продовження колії № 6 станції Глинна-Наварія; зобовязати Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця установити знак Межа підїздної колії безпосередньо на підїздній колії № 101 ТзОВ НВП Компютекс, на ділянці, що неподалік стрілочного переводу № 26.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3- представник (довіреність б\н від 28.04.17р.)

від відповідача: ОСОБА_4 - представник (довіреність № б/н 25.10.2016 року

від третьої особи: не зявився

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Компютекс, м. Пустомити, Львівська область, до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця, м. Львів, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 структурний підрозділ Львівська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця, м. Львів про встановлення права власності щодо побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна-Наварія за ОСОБА_1 акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця; зобовязати Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця внести зміни в техніко-розпорядчий акт станції Глинна-Наварія щодо назви побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна-Наварія, визнавши її як продовження колії № 6 станції Глинна-Наварія; зобовязати Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця установити знак Межа підїздної колії безпосередньо на підїздній колії № 101 ТзОВ НВП Компютекс,на ділянці, що неподалік стрілочного переводу № 26.

Ухвалою суду від 18.07.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.07.2017 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання зявився, вимоги ухвал суду у справі виконав частково, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити.

Відповідач в судове засідання зявився, подав пояснення у справі.

27.07.2017р. за вх. № 26269/17 в канцелярію Господарського суду від відповідача поступило клопотання з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

04.09.2017р. за вих.№ ПЮ-98 відповідачем подано пояснення у справі з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

Третя особа в судове засідання явку повноважного представника не забезпечила, письмові пояснення по суті спору та витребуванні судом документи до суду не подала.

04.09.2017р. за вх. № 3662/17 в канцелярію Господарського суду сторонами подано клопотання про продовження строків вирішення спору.

Заслухавши пояснення представників сторні, присутніх в судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з позовної заяви, ТзОВ НВП Компютекс укладено з ОСОБА_1 акціонерним товариством Українська залізниця в особі начальника виробничого структурного підрозділу «Львівська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця» договори про подачу та забирання вагонів від 11.05.2011р. №213 та експлуатацію залізничної підїзної колії від 30.12.2013р. № Л/Д4-1/13/1732/м/п та від 05.07.2016р. № Л/ДН-І/16/786/М/п.

Згідно з п.12 договору про подачу та забирання вагонів від 11.05.2011р. №213 структурним підрозділом «служба перевезень» обчислено відстань для нарахування збору за подачу та забирання вагонів як 3,356 км. в обидва кінці.

Одночасно, п.1 вказаного договору зазначено, що згідно Статуту залізниці, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється для користувача на правах контрагента подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і збирання вагонів з підїзної колії, яка належить ТзОВ НВП Компютекс, та являється продовженням колії №6 станції Глинна-Наварія Залізниці і обслуговується локомотивом залізниці.

Згідно з п.1 договору про експлуатацію залізничної підїзної колії від 30.12.2013р. № Л/Д4-1/13/1732/м/п зазначено, що згідно Статуту залізниці, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується підїзна колія, яка належить Власнику колії та є продовженням колії №6 станції Глинна-Наварія Залізниці і обслуговується власним локомотивом. Межею підїзної колії є знак «Межа підїзної колії», встановлений навпроти стика рейок №6 біля поста ЕЦ.

Відповідно до п.1 договору про експлуатацію залізничної підїзної колії від 05.07.2016р. № Л/ДН-1/16/786/М/п зазначено, що згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується підїзна колія, яка належить Власнику колії та є продовженням колії №6 станції Глинна-Наварія Залізниці і обслуговується власним локомотивом. Межею підїзної колії є знак «Межа підїзної колії», (пк 3+43,9).

Проте, ТзОВ НВП Компютекс не може погодитись із тим, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Служба перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця» визначила розгорнуту довжину колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна- Наварія, як підїзну, і таку, що належить ТзОВ НВП Компютекс, оскільки побудоване в 2006 році продовження колії №6 на 417,8 км. є лише відновленням до початкового (попереднього) стану 6-тої станційної колії (в межах земельної ділянки, що належить Львівській залізниці) і не може належати останньому.

Відповідно, для законодавчого підтвердження проведення відповідних розрахунків, згідно вимог розділу III збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. № 317, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 15.04.2009р. № 340/16356, по нарахуванню збору за подачу та забирання вагонів в обидва кінці позивач стверджує, що необхідно встановити, кому має належати право власності щодо побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна-Наварія, визначити її призначення, виходячи із операцій, які здійснюються на ній та з врахуванням вказаних фактів установити межу підїзної колії ТзОВ НВП Компютекс.

Так, головним інженером відокремленого підрозділу «Львівської дирекції залізничних перевезень» ОСОБА_5 21.10.2005р. був затверджений ОСОБА_6 вибору місця примикання для будівництва підїзної колії (далі ОСОБА_6) на станції Глинна-Наварія.

Відповідно до ОСОБА_6 вибору місця примикання комісією було запропоновано: п.1. - примикання існуючої підїзної колії ТзОВ НВП Компютекс здійснити шляхом примикання до колії №6 станції Глинна-Наварія, для чого необхідно передбачити: п. 1.1 - станційну колію №6 продовжити до 1497 м.; п. 1.2 - для примикання підїзної колії врізати в колію №6 стрілочний перевід (правосторонній Р-65(50)1/9) між опорами контактної мережі №46 та №48.

Оскільки ТзОВ НВП Компютекс було необхідно для виробничих потреб підприємства мати безпосереднє примикання належної йому на праві приватної власності підїзної колії №101 до станційної колії №6 станції Глинна-Наварія, останнє взяло на себе зобовязання виконати зазначений в ОСОБА_6 вибору місця примикання обсяг робіт.

5 грудня 2005 року Відокремленим підрозділом «Львівська дирекція залізничних перевезень» видано ТзОВ НВП Компютекс технічні умови на примикання підїзної залізничної колії ТзОВ НВП Компютекс на станції Глинна-Наварія № ДТ-38/10.

При цьому, технічними умовами передбачено наступне:

п.1. - примикання підїзної колії ТзОВ НВП Компютекс здійснити шляхом примикання до колії №6 станції Глинна-Наварія;

п.2 - при проектуванні передбачити:

п.2.1. - станційну колію №6 продовжити до 1497 км ПК2;

п. 2.2 - врізку в колію №6 стрілочного переводу (правосторонній Р-65(50)1/9) між опорами контактної мережі №46 та №48.

ТзОВ НВП Компютекс в грудні 2005 року розробило завдання на проектування на реконструкцію підїзної колії на станції Глинна-Наварія та відповідний робочий проект №ДТ 38/10.

При цьому, при розробці робочого проекту було зазначено, що будівельний майданчик для улаштування примикання підїзної залізничної колії ТзОВ НВП Компютекс безпосередньо до станційної колії розташований на вільній від забудови території станції Глинна-Наварія.

ТзОВ НВП Компютекс протягом січня-лютого 2006 року силами колійної машинної станції №125 та ПЧ-1 виконало роботи по відновленню 6-тої станційної колії (в межах земельної ділянки, що належить Львівській залізниці), взявши на себе витрати по будівництву) 417,8 м розгорнутої довжини колії №6 - продовженої від існуючої станції колії протяжністю 341,5 м та стрілочний перевід №26 (рейки Р50, марка 1/9, правосторонній). Після чого технічно стало можливим здійснити за допомогою стрілочного переводу №26 примикання підїзної колії №101, яка належить Позивачу і розташована на земельній ділянці, яка також належить Позивачу.

21 лютого 2006 року Відокремленим підрозділом «Львівською дирекцією залізничних перевезень» був виданий ОСОБА_6 технічної комісії про прийняття в експлуатацію залізничної підїзної колії ТзОВ НВП Компютекс на станції Глинна-Наварія після проведення реконструкції (далі ОСОБА_6 технічної комісії).

Комісії предявлено 417,8 м розгорнутої довжини колії №6 - продовженої від існуючої станційної колії протяжністю 341,5 м та стрілочний перевід №26 (рейки Р 50, марка 1/9, правосторонній).

У вищевказаному ОСОБА_6 зазначено, що будівництво проведено згідно з дозволами на виконання будівельно-монтажних робіт.

Оглядом обєкта встановлено, що роботи виконано у відповідності до проекту №2005.11.03.

Рішення технічної комісії:

1.Продовження ділянки колії №6 та стрілочний перевід №26 придатні для переміщення рухомого складу.

2.ОСОБА_6 може бути підставою для реєстрації обєкта як колективної так і приватної власності, фізичних осіб, а також у державних органах статистики.

Виконавцем будівництва виступило ТзОВ НВП Компютекс. При цьому, товариством виконано роботи по відновленню частини станційної колії станції Глинна-Наварія, яка вже існувала раніше до 2000 року і була демонтована по причині закінчення граничного строку експлуатації.

Позивач зазначає, що збудоване (відновлене) ТзОВ НВП Компютекс продовження станційної колії №6 протяжністю 417,8 м згідно п.2 ОСОБА_6 технічної комісії має пройти реєстрацію обєкта як державної чи приватної власності, а також у державних органах статистики.

Також, п.3 ОСОБА_6 обстеження від 24.02.2011р., проведеного працівниками станції Глинна- Наварія спільно з ТзОВ НВП Компютекс зафіксовано, що: згідно ОСОБА_6 технічної комісії про прийняття в експлуатацію залізничної підїзної колії від 21.02.2006р. виконано роботу по продовженню станційної колії №6 на 417,8 м розгорнутої довжини.

ТзОВ НВП Компютекс вважає, що право власності на побудоване (відновлене) продовження станційної колії №6 протяжністю 417,8 м повинно бути визнано за ОСОБА_1 акціонерним товариством Українська залізниця в особі виробничого структурного підрозділу «Львівська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця», у зв»язку з чим звернувся до господарського суду з позовом та просить суд задоволити позовні вимоги. Крім того, позивач просить суд зобовязати Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця внести зміни в техніко-розпорядчий акт станції Глинна-Наварія щодо назви побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м на станції Глинна-Наварія, визнавши її як продовження колії № 6 станції Глинна-Наварія; зобовязати Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця установити знак Межа підїздної колії безпосередньо на підїздній колії № 101 ТзОВ НВП Компютекс, на ділянці, що неподалік стрілочного переводу № 26.

Відповідач проти позову заперечив, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідач стверджує, що посилання позивача на укладені договори про подачу та збирання вагонів та про експлуатацію залізничної підїзної колії як на підставу обгрунтування своїх позовних вимог є безпідставним та не обґрунтованим, оскільки згідно з статтями 908 ЦК України, 306 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами. Щодо посилання позивача на незаконне збільшення відстані для нарахування збору за подачу та збирання вагонів, відповідач наголошує, що з метою врегулювання даного питання між позивачем та відповідачем здійснювалася переписка з правовим обґрунтуванням відстані для нарахування збору за подачу та забирання вагонів. Зокрема, між сторонами укладено договір про подачу та забирання вагонів від 05.04.2011 року №192, згідно п.12 якого відстань для нарахування збору за подачу та забирання вагонів на той час вже розрахована від початку вістряків стрілочного переводу №19. Даний договір підписано позивачем без зауважень.

Згідно листа позивача від 12.11.2013 року №59, який надійшов на адресу відповідача, позивач придбав локомотив ТГМ-24В48-063, що в свою чергу призвело до розірвання вищевказаного договору про подачу та збирання вагонів та укладення договору про експлуатацію залізничної підїзної колії від 30.12.2013 року №Л/ДН-1/13/1732/М/п, згідно умов якого підїзна колія позивача обслуговується власним локомотивом, а отже, без відповідної плати за подачу та збирання вагонів.

Відповідач наголошує, що укладаючи відповідні договори та належні зміни до них, зокрема щодо нарахування збору за подачу та збирання вагонів, діє з безумовним дотриманням вимог чинного законодавства України, яке регулює дані правовідносини між сторонами,при цьому не порушуючи жодних прав і охоронюваних законом інтересів позивача, а предмет спору даної справи про встановлення права власності щодо побудованої (відновленої) розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м. на станції Глинна-Наварія внесення щодо неї відповідних змін в техніко-розпорядчий акт станції Глинна-Наварія та установлення межі підїзної колії ТзОВ НВП «Комп»текс» не є заходом, спрямованим на запобігання правопорушень вжиття яких передбачено Господарським процесуальним кодексом України у розумінні ч.1 ст.1 цього Кодексу.

Отже, через норму ч.1 коментованої статті реалізується принцип доступності правосуддя до господарського суду вправі звернутися особи, які вважають, що їх право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб»активне їх уявлення про те, що право чи законний інтерес потребує захисту. Водночас за змістом коментованої статті порушеного права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Відповідач наполягає, що у даній справі матеріалів на підставі яких позивач грунтує позовні вимоги не є належними та допустимими доказами в розумінні статті 33, 34 ГПК України, які б підтверджували вчинення відповідачем порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача, що в свою чергу позбавляє останнього права на звернення з даною позовною заявою до господарського суду, у зв»язку з чим просить суд повністю відмовити позивачу в задоволенні позовної заяви.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до вимог ст.21 Закону України Про транспорт єдину транспортну систему України становлять:

-транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

-промисловий залізничний транспорт;

-відомчий транспорт;

-трубопровідний транспорт;

-шляхи сполучення загального користування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та звязку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку обєктів транспорту.

Частиною 1 ст.23 Закону України Про транспорт, яка кореспондується з положеннями ст.68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та звязку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до положень Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ст.67 Земельного кодексу України).

Згідно п.1 ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного землекористування відповідно до ст.126 Земельного кодексу України є державний акт.

В матеріалах справи немає доказів того, що органами виконавчої влади та місцевого самоврядування видавалось право власності чи право постійного землекористування ТзОВ НВП Компютекс на земельну ділянку, на якій відбувались роботи по будівництву (відновленню) залізничної колії протяжністю 417,8 м., враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що вказана земельна ділянка закріплена безпосередньо за структурним підрозділом «Служба перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця». В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що земельна ділянка, на якій знаходиться дана колія, перебуває у постійному користуванні залізниці, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ « 176717 від 20.08.2010 року, за яку залізниця сплачує земельний податок, копія електронної податкової декларації та копія електронної квитанції з офіційного сайту ДФС України долучені до справи.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 Про утворення ПАТ Українська залізниця 100% акцій ПАТ Українська залізниця належать державі.

Кабінет Міністрів України Постановою від 02.09.2015р. №735 затвердив Статут публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - Статут).

Згідно з вимогами п.30 Статуту передбачено, що майно товариства складають основні фонди, оборотні засоби, кошти, майнові права, зокрема право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акції (частки, паї) у статутному капіталі господарських товариств, інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, а також інші активи, відображені в бухгалтерському обліку товариства.

Відповідно до п.31 Статуту визначено, що майно товариства формується за рахунок:

1)майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства;

2)доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності;

3)коштів, що надходять від розміщення цінних паперів, майнових і немайнових прав, в тому числі від інтелектуальної власності, іншого майна;

4)доходів, отриманих від операцій з цінними паперами, в тому числі з облігаціями;

5)надходжень від провадження господарської діяльності юридичних осіб, засновником, співзасновником або учасником яких є товариство, а також господарських товариств, пакети акцій (частки у статутному капіталі) яких внесені до статутного капіталу товариства;

6)дивідендів за акціями (часток, паїв), які належать товариству, крім дивідендів, які підлягають сплаті до державного бюджету, у порядку, встановленому законодавством;

7)майнових прав, в тому числі права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту та майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання;

8)кредитів та позик;

9)капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;

10)іншого майна та майнових прав, набутих товариством на законних підставах;

11)інших надходжень, не заборонених законодавством.

Згідно з вимогами п.33 Статуту передбачено, що Товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи громадянам, крім передбачених законом випадків.

Розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.

Відповідно до вимог п.34 Статуту передбачено, що Товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за товариством на праві господарського відання, включається до його активів.

Товариство не може вчиняти правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна.

Згідно з п.35 Статуту визначено, що Товариство використовує, володіє та утримує земельні ділянки, надані йому на праві постійного користування, за їх цільовим призначенням відповідно до законодавства.

Згідно даних з ОСОБА_5 з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань №21617586 ОСОБА_1 акціонерним товариством "Українська залізниця", код ЄДРПОУ: 40075815 створені відокремлені підрозділи юридичної особи, в т.ч. Регіональну філію "Львівська залізниця" ОСОБА_1 акціонерного товариства "Українська залізниця"; код ЄДРПОУ: 40081195; 79007, Львівська обл., м. Львів, Галицький район, вул. Гоголя, буд. 1., яка в свою чергу утворила структурні підрозділи, в т.ч. «Службу перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця».

Отже, до майна товариства належать: право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту та майна, що набуте товариством на законних підставах.

За вказаних обставин, земельна ділянка, на якій знаходиться станційна колія №6 станції Глинна-Наварія перебуває в постійному користуванні відповідача на підставі ОСОБА_6 на право користування землею та згідно вимог пп.33, 34 Статуту не може бути відчужено.

Згідно визначення, наявного в Наказі Міністерства транспорту та звязку від 31.08.2005р. №507 "Про затвердження Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України", станційна колія - це колії у межах станції.

Технічно-розпорядчий акт (ТРА) - нормативний документ, що регламентує безпечне і безперешкодне приймання, відправлення та проходження поїздів через станцію, безпеку внутрішньостанційної маневрової роботи й дотримування техніки безпеки.

Згідно визначень, наявних в Наказі Міністерства промислової політики України від 15.02.2010р. №70 "Про затвердження Правил технічної експлуатації залізничного транспорту промислових підприємств", станційна колія - це колії у межах станцій: головні (головна колія - колія перегону, а також колія станції, що є безпосереднім продовженням колії прилеглого перегону'), приймально-відправні, сортувальні, вантажно-розвантажувальні, витяжні, деповські (локомотивного та вагонного господарства), з'єднувальні (що з'єднують окремі парки станції, що ведуть до виробничих цехів, окремих технологічних об'єктів, складів, пунктів очищення вагонів, ремонту рухомого складу та виконання інших операцій), а також інші колії, призначення яких визначається операціями, що проводяться на них.

Під'їзна колія - залізнична колія незагального користування (зовнішня залізнична колія), призначена для перевезень вантажів підприємства, яка з'єднує станцію примикання загальної мережі з промисловою станцією, а за її відсутності - з вантажно-розвантажувальною колією або зі стрілочним переводом першого відгалуження внутрішніх залізничних колій.

Відповідно до п.1.2 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 №875/5096, передбачено, що межа під'їзної колії позначається знаком "Межа під'їзної колії". Місце встановлення такого знака визначається залізницею.

Стрілка примикання і частина колії підприємства від стрілки примикання до знака "Межа під'їзної колії" перебуває в розпорядженні залізниці.

Згідно зі ст.9 Закону України Про транспорт передбачено, що транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями центрального-органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

Відповідно до ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

У національному стандарті №2 оцінка нерухомого майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. №1442, визначено, що споруди - це земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений та введений в дію Наказом Держстандарту України 17.08.2000р. №507, споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно- монтажних робіт.

Інженерними спорудами згідно із ДК 018-2000, є об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

До інженерних споруд вказаний нормативний документ відносить транспортні споруди, а саме підїзні, станційні та сортувальні колії (2121.2), до складу яких включено і залізничні колії промислових підприємств (2122.4).

Тобто, станційні колії, по суті є інженерним спорудами, призначеними для транспортування вантажів.

Тому, побудоване (відновлене) продовження станційної колії №6 як обєкт права власності за своєю юридичною природою, згідно зі ст.181 Цивільного кодексу України, належить до нерухомого майна та являє собою неподільні і складні речі (ст.188 ЦК України), оскільки призначені для організації транспортних залізничних перевезень, здійснюваних у технологічному циклі залізниці цілодобово; складаються кожна із кількох речей, які утворюють єдине ціле, і дають змогу використовувати цю річ - колію як єдиний транспортний комплекс, та не можуть бути відокремлені без істотного їх знецінення і використання окремо.

Вищезазначені правові норми щодо побудованої розгорнутої колії протяжністю 417,8 м показують, що вона може існувати лише як єдине ціле з земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Отже, виходячи з того, що відновлена розгорнута довжина колії протяжністю 417,8 м (збудований обєкт) розташована на земельній ділянці, яка належить станції Глинна-Наварія і є лише безпосереднім продовженням станційної колії №6 до 1497 м. у відповідності до вимог п.1.1 ОСОБА_6 вибору місця примикання для будівництва підїзної колії від 21.10.2005р. та п.2.1 Технічних умов на примикання підїзної залізничної колії ТзОВ НВП Компютекс на станції Глинна-Наварія від 05.12.2005р. № ДТ-38/10, введена в експлуатацію згідно ОСОБА_6 технічної комісії про прийняття в експлуатацію залізничної підїзної колії ТзОВ НВП Компютекс на станції Глинна-Наварія після проведення реконструкції та з врахуванням вимог вищезазначених законодавчих та нормативних документів, суд приходить до висновку, що відновлений вищезазначений обєкт є продовженням станційної колії №6, згідно вищезазначених визначень по своїй природі не може вважатись підїзною колією, так як не є залізничною колією незагального користування (зовнішня залізнична колія), призначеною для перевезень вантажів підприємства, яка з'єднує станцію примикання загальної мережі з промисловою станцією, а за її відсутності - з вантажно- розвантажувальною колією або зі стрілочним переводом першого відгалуження внутрішніх залізничних колій, і на праві державної власності, як і інша частина станційної колії №6, належить ПАТ «Українська залізниця» в особі її структурного підрозділу «Служба перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська залізниця», як така, що набута на законних підставах згідно вимог під.10 п.31, п.34 Статуту публічного акціонерного товариства Українська залізниця, тобто побудована (відновлена) для забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту.

Внаслідок виконаних таких робіт, підїзна колія ТзОВ НВП «Комп»текс» №101, яка належить останньому і знаходиться на його території, стала примикати до станційної колії №6 стрілочним переводом №26.

Тому, внаслідок виконання робіт по відновленню станційної колії №6 стало можливим примикання підїзної колії №101 ТзОВ «НВП «Комп»текс» по своїй межі до станційної колії №6 стрілочним переводом №26.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем лише було реконструйовано дану колію, що підтверджується угодою на вкладання залізничної підїзної колії від 03.01.2006 року, розрахунком вартості робіт по ст. Глинна-Наварія від 03.01.2006 року стрілочний перевід, розрахунком вартості робіт по ст.Глинна-Наварія від 03.01.2006 року підїзна колія, довідкою про вартість відновленої розгорнутої довжини колії протяжністю 417,8 м.

Також для кожного окремого пункту, що має колійний розвиток складається технічно-розпорядчий акт, який встановлює порядок використання технічних засобів певної станції, роз'їзду або обгону пункту. В такому технічно-розпорядчому акті містяться докладні відомості про станції, її парках і шляхах, стрілках і сигналах, сортувальних, вантажних і стаціонарних маневрових пристроях, вагонних вагах і екіпірувальних пунктах, пристроях сигналізації, централізації, блокування (СЦБ) і зв'язку, конкретні вказівки про дії працівників станції при прийомі, відправленні та пропуску поїздів і проведення маневрів. В технічно-розпорядчому акті є відомості про прилеглих до станції перегонах і наявності примикань під'їзних шляхів підприємств або вантажних пунктів. ОСОБА_6 документ передбачає конкретний порядок виконання маневрів на даній станції, а також забезпечення техніки безпеки при знаходженні працівників станції на шляхах.

Тому, відповідно до вимог Інструкції зі складання технічно-розпорядчих актів станцій - ЦП 0059, затверджена наказом Укрзалізниці від 22.12.2005р. №428-Ц, Інструкції з сигналізації на залізницях України, затверджена Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 23.06.2008р. №747 та Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затверджена Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.08.2005р. №507, в технічно-розпорядчий акт станції Глинна-Наварія мають бути внесені відповідні зміни щодо побудованої (відновленої) розгорнутої колії протяжністю 417,8 м, враховуючи її призначення та виходячи з операцій, що здійснюються на ній, як продовження станційної колії №6.

Отже, із врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскільки право власності на побудовану (відновлену) розгорнуту довжину колії протяжністю 417,8 м належить ОСОБА_1 акціонерному товариству Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця ОСОБА_1 акціонерного товариства Українська залізниця, останній вправі самостійно визначати, які зміни слід внести в технічно-розпорядчий акт станції із врахуванням її призначення та операцій, що здійснюються на ній, адже суд не має таких спеціальних знань.

Щодо звернення позивача з позовом про визнання права власності за відповідачем як способу захисту права слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Вказаний спосіб захисту права власності в порядку пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме, суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття рішення є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України , є оспорювання або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також - належності обраного способу судового захисту.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а, відповідно, і судової оцінки у справі є як наявність у позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права відповідачем.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів можуть звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, тощо.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту таких цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право тощо.

У розумінні положень зазначеного Закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у статті 1 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже через зазначені положення Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто у розумінні цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивач, звертаючись до суду як позивач із даним позовом та вимагаючи встановити факт права власності за відповідачем, зобов'язаний довести, яким чином відповідачем порушені його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим для здійснення правового захисту такої особи.

Водночас, згідно з вимогами ч. 1 ст. 33 ГПК України обов'язком ТзОВ «Науково-виробниче підприємство «Компю»текс» як позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів з боку відповідача.

Проте, позивач, доказів, які свідчать про те, що відповідач порушив суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси вказаного підприємства, суду не надав та порушення його прав або охоронюваних законом інтересів ПАТ «Українська залізниця» (відповідачем) не довів, тому підстави для захисту цивільних прав та інтересів відсутні, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Статтею 20 ГК України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема припинення дій, що порушують право, або створюють загрозу його порушення.

Згідно з ч.2 ст.21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Частина 1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, із наведених норм випливає висновок, що обов'язковим при зверненні до суду з певною матеріально-правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Факт доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, в свою чергу, на підставі поданих сторонами доказів, з урахуванням усіх обставин справи, керуючись відповідним законодавством, встановлює факт наявності порушення, невизнання чи оспорювання прав та інтересів позивача, на захист яких подано позов, захищає порушені або оспорювані суб'єктивні майнові права та охоронювані законом інтереси особи, яка подала позов, шляхом прийняття рішення про задоволення позовних вимог; в іншому випадку, тобто в разі не доведення позивачем факту порушення, оспорювання, тощо його прав та законних інтересів, відмовляє у позові. При цьому, встановлення наявності відповідного права або охоронюваного законом інтересу, передує з'ясуванню наявності чи відсутності факту порушення відповідного права або охоронюваного законом інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи викладене, зокрема не зазначення позивачем, які саме його права чи охоронювані законом інтереси та якими саме діями порушує відповідач, а також обрання позивачем способу захисту прав самого відповідача, не передбаченого нормами чинного законодавства, та який одночасно суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки позивач не може звертатись за захистом порушеного права відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Так, за загальним правилом, позов має предявлятися до суду належним позивачем, тобто особою, яка має право вимоги за позовом, оскільки саме її права, свободи та інтереси порушені, оспорюються або невизнані та лише до належного відповідача особи, яка повинна відповідати за позовом. Таке процесуальне право та обовязок позивача та відповідача бути належним субєктом цивільних процесуальних відносин зумовлено матеріально правовими відносинами, учасниками яких вони є. Належні сторони у господарському процесі є носіями субєктивних прав та обовязків, які складають зміст матеріально-правових відносин.

На підставі положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2017 р.

Суддя Горецька З. В.