Ухвала суду № 694343, 26.04.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

26.04.07 Справа № 5/3371-18/191А

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області, м.Сокаль

на постанову Господарського суду Львівської області від 29.01.2007р.

у справі № 5/3391-18/191А

за позовом Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області, м.Сокаль

до Дочірнього підприємства „Датський текстиль”, м.Сокаль компанії „ПНВ Холдінг А/С”, Данія

до Відкритого акціонерного товариства „Сокальська панчішна фабрика”, м.Сокаль

про визнання недійсним договору від 31.05.2006р. № 31/05, укладеного між ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ДП „Датський текстиль” компанії „ПВН Холдінг А/С”, Данія, як господарського зобов”язання, яке вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам Держави, та застосування до відповідачів штрафної санкції у розмірі 908413,75 грн.

За участю представників:

від позивача: Сольвар О.М. - завідувач юридичного сектору, Навроцький А.І. – головний державний податковий інспектор, Кулинич Н.Ф. –начальник інспекції.

від відповідача 1: Білик І.І. –представник.

від відповідача 2: не з”явився.

Особам, які беруть участь у справі, права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства, роз’яснено. Заява про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.01.2007р. у справі № 5/3391-18/191А відмовлено в позові Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області, м.Сокаль до Дочірнього підприємства „Датський текстиль”, м.Сокаль компанії „ПНВ Холдінг А/С”, Данія та Відкритого акціонерного товариства „Сокальська панчішна фабрика”, м.Сокаль про визнання недійсним договору від 31.05.2006р. № 31/05, укладеного між ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ДП „Датський текстиль” компанії „ПВН Холдінг А/С”, Данія, як господарського зобов”язання, яке вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам Держави, та застосування до відповідачів штрафної санкції у розмірі 908413,75 грн.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд виходив з того, що органом державної податкової служби не доведено мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства при укладені спірного договору, а правові підстави застосування санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, не знайшли свого підтвердження.

Позивач з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, позов задоволити з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Зокрема скаржник покликається на порушення судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу та представник відповідача 1 у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідач 2 участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2.

У судовому засіданні 19.04.2007р. оголошувалась перерва до 26.04.2007р.

Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, заперечення відповідача 1, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, за результатами проведеної ДПІ у Сокальському районі Львівській області виїзної позапланової перевірки ДП „Датський текстиль" з питань достовірності і нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень-червень 2006р. було складено акт № 652/23-1/31588791 від 26.09.2006р., в якому зазначено, що 31.05.2006р. (в одному податковому періоді) суб'єктами господарювання ДП „Датський текстиль" (покупець) та ВАТ „Сокальська панчішна фабрика" (продавець) укладено договір № 31/05, згідно з умовами якого продавець передає у власність покупцю пряжу однониткову бавовняну NЕ 24/1 (попередньо придбану за договором № 01/05 від 01.05.2006р.) в кількості 49284,60 кг на загальну суму 908413,75 грн., в тому числі податок на додану вартість 151402,29 грн. (в день проведення оплати ВАТ „Сокальська панчішна фабрика" за придбану пряжу 04.05.2006р.). Тобто, придбання попередньо реалізованої на початку місяця продукції.

Позивач вважає, що проведені фінансово-господарські операції між пов'язаними особами (ДП „Датський текстиль” та ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, оскільки ДП „Датський текстиль” є засновником ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, Петровський Т.Ю. фінансовий директор ДП „Датський текстиль" та за сумісництвом директор ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, Янівська Л.В. головний бухгалтер у обох підприємствах) з продажу 04.05.2006р. пряжі однониткової та зворотного придбання даної сировини 31.05.2006р., у обліку підприємства неправомірно відображено як продаж та придбання, з відповідним проведенням у податковому обліку у складі податкових зобов'язань та кредиту, а не як повернення товару з врахуванням вимог п.4.5 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість", що дозволило відповідачу 1 заявити до відшкодування податок на додану вартість в сумі 151402,29 грн.

Згідно з умовами укладеного між ВАТ „Сокальська панчішна фабрика" та ВАТ „Тернопільське об'єднання „Текстерно" попереднього договору № 171 від 28.04.2006р. (факт укладення якого позивачем не заперечується), ВАТ „Сокальська панчішна фабрика", як продавець, зобов"язувався передати у власність покупцю (ВАТ „Тернопільське об'єднання „Текстерно"), а останній прийняти та оплатити пряжу однониткову 100% бавноняна NЕ 24/1, в кількості 49284,600 кілограм.

На виконання даного договору ВАТ „Сокальська панчішна фабрика" уклала договір № 01/05 від 01.05.2006р. з ДП „Датський текстиль" компанії „ПВН Холдінг А/С” (Данія), згідно з яким останнє (продавець) передає у власність покупцю (ВАТ „Сокальська панчішна фабрика"), а покупець оплачує та приймає пряжу однониткову 100% бавовняна NЕ 24/1 в кількості 49284,600 кілограм.

Підтвердженням виконання даного договору є наявні в матеріалах справи податкова накладна № 47 від 04.05.2006р. та видаткова накладна № РН-1-4/5 від 04.05.2006р. на суму 898951,10 грн., в тому числі податок на додану вартість 149825,18 грн. та платіжні доручення № 189 від 31.05.2006р. та № 190 від 31.05.2006р. на загальну суму 898951,10 грн.

Оскільки між ВАТ „Сокальською панчішною фабрикою" та ВАТ „Тернопільським об"єднанням „Текстерно" не було досягнуто згоди щодо якості пряжі, на підставі п.2 попереднього договору № 171 від 28.04.2006р., зобов'язання сторін укласти договір купівлі-продажу пряжі, установлені цим попереднім договором припинились.

В свою чергу, ВАТ „Сокальська панчішна фабрика" (продавець) уклало договір № 31/05 від 31.05.2006р. із ДП „Датський текстиль" (покупець), згідно з яким продавець передає у власність покупцю, а покупець оплачує та приймає пряжу однониткову 100% бавовняна NЕ 24/1 в кількості 49284,600 кілограм.

В підтвердження виконання даного договору в матеріалах справи наявні податкова накладна № 71 від 31.05.2006р. та видаткова накладна № РН-1-31/5 від 31.05.2006р. на загальну суму 908413,75 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 151402,29 грн., та платіжні доручення № 122 та № 1223 від 31.05.2006р. на загальну суму 908413,75 грн. При цьому, позивач не заперечує факт належного декларування податкових зобов'язань відповідачів.

Як вбачається із статутних документів відповідачів, зазначені господарські операції є предметом їх діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004р. господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України, передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

По переконанню суду апеляційної інстанції, положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 ст.10 Закону „Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України та застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, є, зокрема вчинення такого господарського зобов”язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Позивач вважає, що сторони спірного правочину, укладаючи його, діяли з умислом на неправомірне заявлення до відшкодування податку на додану вартість ДП „Датський текстиль".

Обставини, які підтверджують спрямованість умислу на неправомірне заявлення до відшкодування податку на додану вартість ДП „Датський текстиль" мають свідчити про те, що така угода мала на меті (лише наявність прямого умислу (завідомо) відшкодувати податок на додану вартість, тобто вчинення удаваного правочину.

Позивач в підтвердження умислу відповідачів посилається на наступні обставини:

- проведення оплати за умовами обох договорів відбулося шляхом безготівкового електронного перерахунку коштів протягом проміжку часу з 14 год. 17 хв. по 14 год. 36 хв. одного банківського операційного дня, а саме 31.05.2006р.;

- ДП „Датський текстиль" є засновником ВАТ „Сокальська панчішна фабрика", Петровський Т.Ю. фінансовий директор ДП „Датський текстиль" та за сумісництвом директор ВАТ „Сокальська панчішна фабрика", Янівська Л.В. головний бухгалтер у обох підприємствах - пов'язані особи;

- операції по договорах проведені в одному податковому періоді;

- товар (пряжа), який виступає предметом купівлі продажу у договорах має однакові кількісні і якісні показники;

- ВАТ „Сокальська панчішна фабрика" та ДП „Датський текстиль" знаходяться за однією адресою;

- у відповідності до норм ст.697 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару продавець має право вимагати від нього повернення товару;

- відпуск товару, в даному випадку, відбувався без довіреностей;

- сторонами договору від 04.05.2006р. не було дотримано принаймні трьох пунктів.

Даючи правову оцінку наведеним обставинам, зокрема, проведення оплати за умовами обох договорів відбулося шляхом безготівкового електронного перерахунку коштів протягом проміжку часу з 14 год. 17 хв. по 14 год. 36 хв. одного банківського операційного дня, а саме 31.05.2006 року; операції по договорах проведені в одному податковому періоді; товар (пряжа), який виступає предметом купівлі продажу у договорах має однакові кількісні і якісні показники; посилання на положення ст.697 ЦК України; ВАТ „Сокальська панчішна, фабрика" та ДП „Датський текстиль" знаходяться за однією адресою; сторонами договору від 04.05.2006р. не було дотримано принаймні трьох пунктів, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі не може братись до уваги оскільки, у відповідності до ст.ст.19, 42 Конституції України, ст.3 ЦК України, ст.44 ГК України, ч.ч.3,4 ст. 15 Закону України „Про підприємництво", органи державної податкової служби не вправі втручатись в ці правовідносини, давати вказівки суб"єктам підприємницької діяльності діяти так, а не інакше.

Щодо відпуску товару без довіреності, як передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України за № 99 від 16.05.1996р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318, то така обставина може свідчити лише про порушення встановлених вимог виконання договору, а не щодо укладення останнього.

Щодо оцінки обставини пов'язаності осіб, слід зазначити наступне.

Законодавцем термін „пов'язані особи" визначається в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств", при цьому, він стосується визначення витрат, зокрема, згідно з пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 цього Закону, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

При цьому, позивач вважає, що відповідачам дану господарську операцію слід було провести як повернення товару.

Однак, обставини пов'язаності осіб не можуть свідчити про укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави, а законодавцем такі обставини пов'язуються лише з фактом визначення звичайної ціни, що органом державної податкової служби не було досліджено.

Щодо проведення господарської операції як повернення товару, то органи державної податкової служби не вправі втручатись в ці правовідносини, про зазначалось вище.

З огляду на викладене в сукупності, апеляційний господарський суд вважає, що органом державної податкової служби не доведено обставин, з якими закон пов”язує визнання господарських зобов”язань недійсними, зокрема не доведено мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства при укладені спірного договору, а, отже, у вимозі про визнання недійсним договору від 31.05.2006р. № 31/05, укладеного між ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ДП „Датський текстиль” компанії „ПВН Холдінг А/С”, Данія А, як господарського зобов”язання, судом першої інстанції відмовлено правомірно. Виходячи з вказаного та враховуючи, що застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, здійснюється судом лише при визнанні недійсним господарського зобов'язання, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у застосуванні до відповідачів штрафної санкції в розмірі 908412,75 грн. в силу відсутності на те правових підстав.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанова Господарського суду Львівської області від 29.01.2007р. у справі № 5/3391-18/191А прийнята з дотриманням норм чинного законодавства України та з врахування фактичних обставин та матеріалів справи, підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги –відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

Постанову Господарського суду Львівської області від 29.01.2007р. у справі № 5/3391-18/191А залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно із ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.