Ухвала суду № 69423539, 04.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/46264/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання Коцюрба В.М.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4,

представника третьої особи (ОСОБА_5): ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 року та касаційну скаргу Сільськогосподарського ТОВ "Млинище" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 року у адміністративній справі за позовом Сільськогосподарського ТОВ "Млинище" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобланк" Славінського Валерія Івановича, треті особи: ОСОБА_5, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати Розпорядження № 44 від 27.04.2015 року Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Златобланк» Славінського Валерія Івановича щодо визнання нікчемним Договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12.02.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та вжиття заходів щодо повернення коштів переданих на виконання вказаного Договору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_5 до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (Банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Млинище» (Позичальник) 11.06.2014 року укладено Кредитний договір № 72/1/14-К (Кредитний договір).

Відповідно до умов вказаного кредитного договору Позичальнику Банком надані кредитні кошти в сумі 190000 (сто дев'яносто тисяч) доларів США, в строк до 25.12.2014 року (п. 1.3, п. 1.4 Договору).

У подальшому Сторонами Договору укладено Угоду від 21.11.2014 року, відповідно до змісту якої - внесено зміни до Кредитного договору від 11.06.2014 року № 72/1/14-К, в частині визначення строку погашення, зокрема встановлено як термін погашення - не пізніше « 16 січня 2017» включно.

12 лютого 2015 року між ПАТ «Златобанк» (Кредитор) та ОСОБА_5 (новий Боржник) укладено договір про виконання зобов'язання третьою особою.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 взято на себе зобов'язання СТОВ «Млинище» перед Банком по кредитному Договору № 72/1/14-К від 11.06.2014, що на момент такого укладення складали 75008 доларів США 14 центів, в тому числі, нараховані відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 308 доларів США 14 центів.

Відповідно до копії виписки по особовому рахунку, залишок коштів по кредитному договору у повному обсязі сплачено 12.02.2015 року ОСОБА_5

Постановою Правління Національного банку України від 13.02.2015 року № 105 ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 13.02.015 року прийнято рішення №30 про запровадження з 14.02.2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича.

У подальшому, Постановою Правління Національного банку України № 310 від 12.05.2015 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Златобанк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.05.2015 року № 99 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановича.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» від 27.04.2015 року № 231 на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №30 від 13 лютого 2015 року на підставі п. 7 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договір про виконання зобов'язань третьою особою від 12.02.2015 року, укладений між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_5 здійснив виконання зобов'язань СТОВ «Млинище» за кредитним договором №/1/14-К від 11.06.2014 року, укладеним між ПАТ «Златобанк» та СТОВ «Млинище» віднесено до нікчемних.

На виконання Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» від 27.04.2015 року № 231 «Про віднесення до нікчемних правочинів», Уповноваженою особою Фонду видано Розпорядження № 44 від 27.04.2015 року, яким зобов'язано департамент бек-офіку: сторнувати бухгалтерські проводки, яким здійснено погашення заборгованості по кредитному договору; нарахувати проценти за користування кредитом; сторнувати бухгалтерські проводки, якими було списано з обліку вартість забезпечення, здійснити операцію по поверненню залишків з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_5 за № НОМЕР_3.

Листом від 28.04.2015 року № 1517 позивача повідомлено про визнання договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12.02.2015 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_5 нікчемним правочином, в силу п. 7 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон Закону №4452).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки доводи Уповноваженої особи Фонду про нікчемність Договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12.02.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) не знайшли підтвердження під час вирішення справи, отже, Розпорядження №44 від 27.04.2015 в частині визнання нікчемним правочину про виконання зобов'язання третьою особою від 12.02.2015, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_5, є безпідставним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, виходив з такого.

При прийнятті Наказу від № 231 від 27.04.2015 відповідачем про віднесення до нікчемних правочинів Договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12.02.2015 укладеного між ПAT «Златобанк» та третьою особою, останній керувався п. 7 частиною третьою ст. 38 Закону № 4452.

На виконання Наказу № 231 відповідачем видано Розпорядження № 44 від 27.04.2015, яким зобов'язано: департамент бек-офіку виконати дії щодо поновлення в обліку заборгованості по кредитному договору « 72/1/14-К від 11.06.2014, укладеним з СТОВ «Млинище» шляхом сторнування бухгалтерських проводок, нарахування процентів за користування кредитом та здійснити операцію по поверненню залишків з рахунку НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_5 за № НОМЕР_3; управління індивідуального бізнесу надати начальнику департаменту бек-офісу перелік депозитних угод (рахунків, сум), за якими необхідно провести коригування Бази вкладників фізичних осіб станом на 14.02.2015; виконання цього розпорядження покладено на начальників вищезазначених структурних підрозділів; контроль за виконанням цього розпорядження покладено на Головного бухгалтера АТ «Златобанк» ОСОБА_9; головного фахівця відділу діловодства АТ «Златобанк» ОСОБА_10 зобов'язано довести дане розпорядження до працівників під підпис.

Відповідно до повідомлення Уповноваженої особи Фонду №1517 від 28.04.2015, договір про виконання зобов'язання третьою особою від 12.02.2015 визнано Уповноваженою особою нікчемним, оскільки його умовами передбачено платіж, що надає окремому кредитору - ОСОБА_5 переваги (пільги) перед іншими кредиторами - вкладниками, зокрема зазначено, що протягом дії тимчасової адміністрації ПАТ «Златобанк» вкладникам гарантовано повернення вкладу в розмірі що не перевищує 200 000 грн., натомість за правочином виконання зобов'язань СТОВ «Млинище» по кредитному договору надає ОСОБА_5 можливість отримання в подальшому усієї суми вкладу.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Розпорядження № 44 від 27.04.2015 видано з метою виконання Наказу № 231 від 27.04.2015 для застосування наслідків нікчемності договору про виконання зобов'язань третьою особою від 12.02.2014, який укладений між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_5 здійснив виконання зобов'язань СТОВ «Млинище» за кредитним договором №/1/14-К від 11.06.2014, укладеним між ПАТ «Златобанк» та СТОВ «Млинище», тобто розпорядження є похідним від Наказу №231 від 27.04.2015.

Наказ № 231 від 27.04.2015 позивачем не був оскаржений до суду.

За таких обставин, при наявності чинного наказу №231 від 27.04.2015, згідно з яким Договір про виконання зобов'язань третьою особою від 12.02.2015 року, укладений між ПАТ «Златобанк» (кредитор) та ОСОБА_5 (новий боржник), за яким ОСОБА_5 здійснив виконання зобов'язань СТОВ «Млинище», за Кредитним договором №72/1/14К від 11.06.2014 року, укладеним між ПАТ «Златобанк» та «СТОВ Млинище» віднесено до нікчемних правочинів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що він позбавлений можливості встановити протиправність розпорядження № 44 від 27.04.2015 року.

З висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки вони є необґрунтованими з таких підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства згідно зі статтею 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 54 Закону № 4452 рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Пунктом 2 частини 4 статті 37 Закону № 4452 на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку.

З аналізу наведених норм колегія суддів робить висновок, що оскаржене у цій справі Розпорядження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 44 від 27.04.2015 року є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке прийнято на виконання повноважень відповідача щодо здійснення тимчасової адміністрації та є обов'язковим, а тому може бути оскаржене до суду, особою, яка вважає, що її права, чи законні інтереси порушено у зв'язку з прийняттям цього розпорядження.

При цьому, у суду виникає обов'язок перевірити обґрунтованість позовних вимог та прийняти відповідне рішення, з'ясувавши усі обставини справи.

Так, частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що при наявності чинного наказу № 231 від 27.04.2015 року, він позбавлений можливості встановити протиправність розпорядження № 44 від 27.04.2015 року не ґрунтується на законі та суперечить статті 55 Конституції України.

Законодавство не містить положень які б ставили право особи на оскарження рішення у залежність від того, чи оскаржується одночасно інше, у тому числі і пов'язане з ним рішення.

Таким чином, у суду виникає обов'язок перевірити обґрунтованість позовних вимог з урахуванням, зокрема, принципу диспозитивності.

Так, згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, суду необхідно перевірити обґрунтованість оскарженого рішення, надавши оцінку вказаним обставинам у мотивувальній частині рішення.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, судом апеляційної інстанції в порушення вказаних норм процесуального права не було встановлено всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору та не надано їм належної оцінки.

Відповідно до частини 2, 3 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і в залежності від встановленого вирішити справу.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_5 та Сільськогосподарського ТОВ "Млинище" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: