Ухвала суду № 69423308, 05.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 р.Справа № 820/479/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Русанової В.Б., Курило Л.В.

при секретарі Дудка О.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/479/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ФОП ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001431304 від 12.01.2017 р.; визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001451304 від 12.01.2017 р.; визнати протиправним та скасувати рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.01.2017 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/479/17 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/479/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та заслухавши пояснення позивача і представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Київською ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області в період з 07.12.2016 р. по 20.12.2016 р. проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.12.2015 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р.

Підставою для прийняття оспорюваних позивачем рішень слугував акт від 27.12.2016 р. № 4035/20-31-13-04-08/НОМЕР_2, в якому перевіряючими зафіксовані порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства, а саме: 1) ч. 1 ст. 203, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог визначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями; 2) п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 167.1 ст. 167 ПК України в частині заниження ФОП ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 152342,22 грн., у тому числі у 2013 році 2139,72 грн., у 2014 році 111961,19 грн., у 2015 році 38241,31 грн.; 3) абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2, п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» - в частині недоплати єдиного соціального внеску, в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 137185,24 грн., у тому числі у 2013 році 4949,88 грн., у 2014 році 69404,30 грн., у 2015 році 62831,06 грн.; 4) п. 177.10 ст. 177 ПК України в частині неведення книги обліку доходів та витрат; 5) п. 85.2 ст. 85 ПК України в частині ненадання документів, що належать та повязані з предметом перевірки.

У звязку з цим, податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_3 від 12.01.2017 р. позивачу донараховано грошове зобовязання у сумі 190427,78 грн. (152342,22 грн. донарахований податок на доходи фізичних осіб та 38085,56 грн. штрафні санкції); вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001451304 від 12.01.2017 р. позивачу донараховано заборгованість за єдиним соціальним внеском у розмірі 137185,24 грн.; рішенням № НОМЕР_1 до позивача застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.01.2017 р. у розмірі 13966,02 грн.

Не погодившись з прийнятими контролюючим органом рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, тому податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 12.01.2017 р., вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001451304 від 12.01.2017 р. та рішення № НОМЕР_1 від 12.01.2017 р. підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що в ході проведення податкової перевірки контролюючим органом зроблений висновок про нереальність господарських операцій ФОП ОСОБА_1 із контрагентами: ТОВ «Виател»; ТОВ «Сеолан»; ТОВ «Філакас».

Вказаний висновок обґрунтований тим, що по контрагентам позивача: 1) ТОВ «Виател» - неможливо проведення зустрічної звірки, відсутність даної юридичної особи за адресою її місцезнаходження, відсутність директора та засновника юридичної особи за адресами їх реєстрації, нереальність господарських операцій даної юридичної особи по ланцюгу постачальників; 2) ТОВ «Сеолан» - незнаходження даної юридичної особи за адресою місцезнаходження, незнаходження контрагентів даної юридичної особи за адресами реєстрації, відсутність окремих первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, відсутність фондів, необхідних для провадження господарської діяльності(приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів тощо); 3) ТОВ «Філакас» - незнаходження даної юридичної особи за адресою місцезнаходження, відсутність фондів, необхідних для провадження господарської діяльності (приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів тощо), нереальність господарських операцій даної юридичної особи по ланцюгу постачальників.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства повязані з висновками інших органів ДФС про нікчемність правочинів, здійснених контрагентами позивача, що обумовили також висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Проте ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів ДФС, оскільки приписи ПК України не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обовязків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобовязані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДФС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань, у тому числі щодо спірних зобовязань, визначався ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного вбачається, що законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними.

Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом.

В свою чергу, відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, контролюючий орган, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

При цьому, контрагенти позивача на час укладання договорів та проведенні господарських операцій були належним чином зареєстровані юридичними особами, платниками податків, в т.ч. ПДВ.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у звязку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В свою чергу, на підтвердження реальності вчинення правочинів із вищевказаними контрагентами, позивачем надані належні та допустимі докази, які за формою та змістом не містять жодних недоліків (договори, специфікації та видаткові накладні).

Наведені вище обставини свідчать про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем приписів ч. 1 ст. 203, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Що стосується виявленого контролюючим органом в ході проведення перевірки порушення підприємством позивача п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 167.1 ст. 167 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до виписок по рахунку № НОМЕР_4 у АТ «ОСОБА_4 АВАЛЬ», що відкритий на імя ФОП ОСОБА_1 за період з 2013 по 2015 до витрат безпосередньо повязаних з отриманням доходів ФОП ОСОБА_1 належать наступні витрати: 1) у 2013 році на підставі договорів з контрагентами ТОВ «Віктранс», ТОВ «Поллукс-Трейд», ТОВ «ТКП ОСОБА_3», ТОВ «Ріком», ТОВ «Виател» на загальну суму 1283772,00 грн. (за відрахуванням ПДВ -1069810,00 грн.); 2) у 2014 році на підставі договорів з контрагентами ТОВ «Виател», ТОВ «Білдекс Інвест», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Технопром-буд» на загальну суму 505236,00 грн. (за відрахуванням ПДВ 421030,00 грн.); 3) у 2015 році на підставі договорів з контрагентами ТОВ «Промтех-Трейд», ТОВ «Металургкомплект Автоматизація», ТОВ «Мітран», ТОВ «Філакас» на загальну суму 2579032,98 грн. (за відрахуванням ПДВ 2149194,15 грн.).

Порушення вимог податкового законодавства в цій частині відповідач повязує з тим, що ФОП ОСОБА_1 занижено оподаткований дохід за 2013-2015 роки, через віднесення до обсягу витрат витрати за розрахунками із ТОВ «Виател», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Філакс» та неправильного віднесення до обсягу витрат витрати за розрахунками з іншими контрагентами.

Положеннями пп. 177.1 , 177.2 , 177.4 ст. 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу . Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу .

Відповідно по рахунку № НОМЕР_4 у АТ «ОСОБА_4 АВАЛЬ», що відкритий на імя ФОП ОСОБА_1, доходи за період 2013-2015 років складаються із наступних: 1) у 2013 році грошових коштів , що надійшли за поставлений товар від ТОВ «СТЛ-ГРУПП» , ТОВ «ІТК «Автоматик груп», ПАТ «НКМЗ», на загальну суму 1362151,20 грн.(за відрахуванням ПДВ 1135126,00 грн.); 2) у 2014 році грошових коштів, що надійшли за поставлений товар від ТОВ «ІТК «Автоматик груп», ПАТ «НКМЗ», ПАТ «ВГП», ВАТ «Запоріжсталь», на загальну суму 569208,42 грн. (за відрахуванням ПДВ 474340,35 грн.); 3) у 2015 році грошових коштів , що надійшли за поставлений товар від ПАТ «НКМЗ», ВАТ «Запоріжсталь», ПрАТ «Вентиляційні системи», на загальну суму 2704159,95 грн.(за відрахуванням ПДВ 2253466,63 грн.).

З наведеного вище вбачається, що оподаткований дохід за 2013-2015 року, з урахуванням відрахувань до Пенсійного фонду України складає наступний: у 2013 році - 51051,23 грн., у 2014 році 39578,35 грн., у 2015 році 78282,64 грн. При цьому, відповідні дані відображені також і в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013 та 2015 роки, а щодо 2014 року, як правильно зазначив суд першої інстанції, у звітній декларації мала місце технічна помилка, а саме протиправне збільшення розміру доходів та витрат, що призвело до завищення чистого оподаткованого доходу: у звітній декларації податок на доходи фізичних осіб обліковувався із суми 48459,54 грн., у той час, коли фактично чистий оподаткований дохід за даний період становив 39578,35 грн., який визначений в уточненій декларації.

Наведені обставини свідчать про безпідставність висновку перевіряючи про заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб, оскільки судом підтверджено реальність вчинення господарських операцій підприємством позивача з ТОВ «Виател», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Філакс», що в свою чергу підтверджує правомірність понесення витрат за розрахунками із вказаними контрагентами.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 11 ст. 8 вказаного Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За змістом акту перевірки висновок про заниження позивачем суми єдиного внеску ґрунтується лише на твердженні про заниження податку на доходи фізичних осіб.

Враховуючи, що в ході розгляду справи не знайшло свого підтвердження факту заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, донарахування позивачу єдиного внеску є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог є правомірним, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/479/17 прийнята з дотриманням норм матеріального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/479/17 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/479/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 10.10.2017 року.