Постанова № 6941867, 25.12.2007, Господарський суд Полтавської області

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

25.12.2007                                                                      Справа №22/405-14/491

м. Полтава

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава, вул. Зигіна,1

до Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ в особі Управління з переробки газу та газового конденсату, с. Базилевщина, Машівський район, Полтавська область

про стягнення 385313,71 грн.

Суддя Іваницький О.Т.

Секретар судового засідання: Пістряк М.С.

Представники:

від позивача: Фищук В.В. дор. № 04-84/474 від 15.02.2007р.

від відповідача: Олійник О.Ю., дор. №2-133д від 13.11.2007 р.

Суть спору: Розглядається позов про стягнення 385313,71 грн. - штрафних санкцій за не створення 23 робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2004р.

Справа прийнята на новий розгляд суддею Іваницьким О.Т. і розглянута відповідно до вказівок, зазначених у Постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2007р.

Постанова виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні 18.12.2007р. для надання можливості відповідачу подати додаткові матеріали по суті спору.

В судовому засіданні 25.12.2007р. після виходу суду з нарадчої кімнати було оголошено вступну і резолютивну частини постанови відповідно до ст.160 КАС України.

          Відповідач у запереченні на позов та його представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість та просить суд в задоволенні позові відмовити.

          Дослідивши і оцінивши матеріали справи та подані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив, що згідно зі статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

          Відповідно до статті 20 вказаного Закону підприємства (об'єднання), підприємства, на яких інвалідів працює менше, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів по їх соціально-трудовій реабілітації.

          Згідно даних звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004р. (форма №10-ПІ) середньооблікова чисельність працюючих у відповідача в 2004р. становила 703 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 28 місць. Фактично в 2005р. у відповідача на підприємстві працювало 5 інвалідів, тобто відповідач не працевлаштував 23 інвалідів.

          Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 відповідач повинен інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

          Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Машівської районної адміністрації №1242 від 31.03.2006 р. відповідач не надавав інформацію про наявність вільних робочих місць створених для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

За інформацією Машівського районного центру зайнятості, викладеною в листі вих.. №39 від 23.03.2005р. відповідач звітів за формою №3-ПН із зазначенням вакантних посад для інвалідів не подавав. Управління праці та соціального захисту населення Машвської РДА листом вих. №1119 від 25.03.2005р. також підтвердило, що відповідач в 2004 році не звертався з проханням направити інвалідів для працевлаштування, а також відповідачем не надавалися звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН.

          Тобто, відповідач не вжив передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно встановленого нормативу.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача в 2004 році становила 16752,77 грн.

Відповідач за незабезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 23 осіб у 2004 році повинен сплатити штрафні санкції у сумі 385313,71 грн. (розрахунок у позовній заяві).

Заперечення відповідача, викладені у запереченні на позов, відхиляються судом виходячи з наступного.

Відповідач зазначає, що Управління з переробки газу та газового конденсату є структурним підрозділом підприємства і не має статусу юридичної особи, а тому йому, як філії, норматив Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не встановлений, оскільки норматив для філій відсутній взагалі.

Згідно пункту 1.6. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої Міністерством статистики України №171 від 07.07.1995р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995р. за №287/823, структурні одиниці, несамостійні підрозділи, якщо вони розташовані на іншій адміністративній території (місто, район, область), ніж головна організація, подають державну статистичну звітність за місцем їх знаходження.

Тобто, норматив працевлаштування інвалідів зобов'язані виконувати і підприємства, і їх структурні підрозділи, виключень для останніх в Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" немає.

Відповідач заперечує свою вину щодо порушення вимог ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в невиконанні нормативу працевлаштування інвалідів, повністю покладаючи її на органи виконавчої влади.

Порядок працевлаштування інвалідів, передбачений Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів".

Відповідно до п 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією за участю представників МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п 5 Положення)

Підприємства:

визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; (п 14 Положення).

Пунктом 10 Положення встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що на відповідача хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створити та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування

Вимоги пунктів 3, 5, 14 Положення, передує дії виконання пункту п 10 Положення.

Тобто, після повідомлення відповідачем органів працевлаштування належним чином (ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”) про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, дані органи займаються їх працевлаштуванням.

Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН " Звіт про наявність вільних робочих місці, (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Законодавством встановлена обов’язкова форма повідомлення про наявність вільних робочих місць відповідним органам — форма № 3-ПН, а усі інші форми повідомлення органи працевлаштування інвалідів, про вільні робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів, є допоміжними, та можуть визнаватись належними, якщо їх застосування призвело до фактичного працевлаштування інвалідів.

Відповідачем такі відомості до центру зайнятості не надавалися, що ним і не заперечуються.

Відповідачем не надано суду інших належних доказів інформування державної служби зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місій працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких у використовуватися праця інвалідів, внаслідок чого перелічені органи не могли виконувати покладені на них функції щодо працевлаштування інвалідів. Відповідачем також не надано суду наказу керівника підприємства про створення спеціальної комісії підприємства атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів з залученням представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, матеріали атестації відповідних робочих місць, інструкції робоче місце інваліда та наказ керівника про її затвердження, атестаційний паспорт створення робочого місця для працевлаштування інвалідів, протоколи засідання комісії по атестації створеного робочого місця для працевлаштування інваліда на підприємстві, які б свідчили про добросовісне виконання відповідачем обов'язку по створенню робочих місць для інвалідів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р.№314.

Позивачем до справи надані необхідні докази, що підтверджують бездіяльність відповідача щодо неналежного виконання ним положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідач, посилаючись на п. 1 ст. 177 Господарського кодексу України стверджує, що робочі місця для інвалідів створюються виключно за рішенням місцевої ради.

Але дана норма права співвідноситься зі спеціальної нормою, а саме: зі ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення», в якій чітко визначено встановлення квоти підприємствам щодо працевлаштування осіб, які неспроможні самостійно конкурувати на ринку праці, тобто в даній статті визначений перелік осіб, які потребують соціального захисту. Категорія осіб, яким встановлена інвалідність, в даному переліку не зазначена.

Позов, заявлений обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, основується на порушенні відповідачем вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яким чітко визначений норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого даним Законом і забезпечують працевлаштування інвалідів, а не створюють такі робочі місця тільки за рішенням місцевої влади.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач не надав належних доказів того, що виконав вимоги пунктів 3,5,14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено сплату підприємствами штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону. Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12. 2001 р. №1767 визначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Отже, законодавцем визначено термін добровільного погашення штрафних санкцій (не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним), а тому день виявлення порушення суб'єктом господарювання у разі добровільної несплати в зазначений і законодавцем термін настає з 16 квітня року, що настає за звітним.

Відповідач порушив ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не сплативши в добровільному порядку до 15 квітня 2005 року штрафні санкції в сумі 385313,71 грн.

Шестимісячний строк застосування адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування інвалідів у 2004 році по даній справі спливає 16 жовтня 2005 року.

Позивач направив копію позовної заяви відповідачу 14.09.2005р., а до господарського суду Полтавської області – 28.09.2005р., тобто до закінчення даного строку.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що позивачу не встановлено порядок, який би надавав йому звертатися до суду з адміністративним позовом в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, то згідно зі статтею 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434 (далі – Положення), Фонд соціального захисту інвалідів (далі – Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Відповідно до покладених на нього завдань Фонд соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Пунктом 11 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767, передбачено, що у разі несплати підприємствами, установами організаціями, які не забезпечують нормативу робочих місць, штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення в судовому порядку.

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з підприємствами (об’єднаннями), установами та організаціями, зокрема, у зв’язку із застосуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, реалізує владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку.

Як зазначає відповідач, статтею 50 Закону України «Про нафту і газ» передбачено, що умови праці у промисловому виробництві нафтогазової галузі є шкідливим і небезпечними і з цих підстав відповідач відмовляється від обов’язку працевлаштування інвалідів. Але норми даного Закону не містять обмежень щодо загальної чисельності працюючих, де норматив створення робочих місць визначається у розмірі 4% від працівників, зайнятих відповідно у непромисловому виробництві, у підсобно-допоміжніх господарствах. Тим більше, Закон України «Про нафту і газ» не містить норм, якими підприємства нафтогазової галузі звільняються від обов’язку працевлаштовувати інвалідів відповідно до вимог ст..19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

У відповідності до п.4 частини третьої ст.129 Конституції України, та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як зазначається в частині першій ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Позивач у відповідності до вимог статей 69-71,79 Кодексу адміністративного судочинства України надав належні докази і довів ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог.

Відповідач у відповідності до вимог статей 69-71,79 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не працевлаштування 23 інвалідів у 2004 році (документи у матеріалах справи) та безпідставність вимог позивача.

Суд на підставі вищенаведеного, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, після виходу з нарадчої кімнати, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, належним чином доведені, тому підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 2,4-12,23,47-52,56,58-59,60,62-63,65, 69-71,79,86-87,94,150,158-163,167 та п. 6 р. VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити .

2. Стягнути з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ в особі Управління з переробки газу та газового конденсату, с. Базилевщина, Машівський район, Полтавська область (р/р 260003812 в ВАТ «Мегабанк» м. Харків МФО 351629 код 25976423) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (м. Полтава, вул. Зигіна, 1, ідентифікаційний код 13937406, р/р 31215230700395 у ГУДК в Полтавській області, МФО 831019 код 34698254) штрафні санкції в сумі 385313,71 грн. за не працевлаштування 23 інвалідів у 2004 році.

Після набрання цією постановою законної сили, у разі надходження від позивача заяви на видачу виконавчого листа, видати виконавчий лист.

Повний текст постанови складено _____.

                    Суддя                                                                      Іваницький О.Т.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.