Ухвала суду № 69418013, 03.10.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/4359/15Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1185/17 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря - Шмигельська І.З.

за участю сторін: представника ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 МОЗ України - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Державного вищого навчального закладу Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоров'я України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року по справі за позовом Державного вищого навчального закладу Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоров'я України до ОСОБА_3 про стягнення коштів за навчання,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року Державний вищий навчальний заклад Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоров'я України (далі ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 МОЗ України) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за навчання у розмірі 128563,94 грн.

Позов обґрунтовує тим, що 01 вересня 2007 року з відповідачем ОСОБА_3 укладено угоду №106 про підготовку фахівця з вищою освітою, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров'я, куди буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням, відшкодувати до бюджету вартість навчання.

Після закінчення навчання відповідач ОСОБА_3 направлений на роботу у Конотопську центральну районну комунальну лікарню Сумської ОДА на посаду лікаря відділення швидкої невідкладної допомоги.

Проте в порушення умов угоди та пункту 3.2 Наказу МОЗ України від 19 вересня 1996 року №291 Про затвердження Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти - ІІІ ІV рівня акредитації, ОСОБА_3 в установлений строк - 1 серпня 2013 року без поважних причин не приступив до навчання в інтернатурі, що одночасно свідчить про його відмову приступити в подальшому до роботи за переправлянням та відпрацювати три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі.

Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням, вартість навчання відповідача становить 84211,33 грн. Крім того, згідно довідки про доходи ОСОБА_3 за період навчання було виплачено 44352,61 грн. стипендії.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року вирішено:

У задоволенні позову Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоров'я України» до ОСОБА_3 про стягнення 44352,61 гривень витрат на навчання відмовити.

В апеляційній скарзі ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 МОЗ України просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору. Зазначав, що до спірних правовідносин слід було застосувати норми права, які були чинними на час укладення з відповідачем угоди про навчання.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з урахуванням наступного.

Встановлено, що 5 липня 2007 року відповідач ОСОБА_3 подав до ДВНЗ «ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського» заяву про допуск його до участі у конкурсному відборі на денну форму навчання медичного факультету університету. У заяві відповідач зобов'язувався прибути на роботу за державним розподілом, а у випадку відмови від державного розподілу або неприбуття на місце роботи за розподілом - повернути затрачені державою кошти на навчання.

1 вересня 2007 року сторони уклали угоду №106 про підготовку фахівців з вищою освітою, відповідно до якої вищий заклад освіти зобов'язується оформити студентові направлення на працевлаштування, а останній зобов'язується прибути після закінчення університету на місце працевлаштування відповідно до направлення і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

Згідно направлення на роботу №02010830/100, ОСОБА_3, який закінчив ДВНЗ «ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського» у червні 2013 року зі спеціальності Лікувальна справа, направлено на роботу на посаду лікаря відділення швидкої та невідкладної допомоги УОЗ Сумської ОДА, Конотопська ЦРЛ. Дата прибуття 1 серпня 2013 року.

Згідно залікової книжки лікаря - інтерна ОСОБА_3, останній з 1 серпня 2013 року працював в Конотопській ЦРЛ та проходив навчання в інтернатурі.

Листом заступника директора Департаменту роботи з персоналом, освіти та науки МОЗ України від 09 вересня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у клопотанні про зміну місця проходження очної частини інтернатури за спеціальністю Медицина невідкладних станів у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених Положенням про спеціалізацію (інтернатуру) випускників медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ ІV рівнів акредитації.

Із залікової книжки лікаря - інтерна та пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_3 працював в Конотопській ЦРЛ по жовтень 2013 року.

Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням, вартість навчання ОСОБА_3 становить 84211,33 грн.

Згідно довідки про доходи №07/961 від 6 березня 2015 року, виданої ДВНЗ «ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського», відповідачу за період навчання було виплачено 44352,61 грн. стипендії.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що положення угоди, відповідно до якої передбачено відшкодування вартості навчання формувались відповідно до ст. 52 ЗУ "Про освіту", яка була виключена із Закону України "Про освіту" 01 липня 2014 року, а тому вимоги про стягнення коштів за навчання до задоволення не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, як таким, що відповідає вимогам закону й зроблений на підставі наявних у справі доказів.

Згідно вимог ч.1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з закінченням навчання, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ч. 2 ст. 52 ЗУ "Про освіту" прийнято Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №992 від 22 серпня 1996 року.

Виходячи із положень п.п.8, 14 Порядку випускник вищого навчального закладу зобов'язаний відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, а в разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його за ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання.

Обов'язок випускника відшкодувати до Державного бюджету повну вартість навчання встановлений також ст. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», відповідно до якого особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-УІІ "Про вищу освіту" частина 2 зі статті 52 ЗУ «Про освіту» виключена.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року №992» відмінена норма щодо обов'язковості відпрацювання в секторі економіки особами, які навчалися за рахунок державного бюджету, що містилась у п.8 Порядку Кабінету Міністрів України.

Крім цього, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року №376 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" визнано такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, а саме: Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (ЗП України, 1996 р., № 17, ст.460); Постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р., № 216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992 (офіційний вісник України, 2015 р., № 33, ст.965).

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Згідно вимог ч. 2 ст. 5 ЦК України та ст. 58 Конституції України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Таким чином, встановивши, що закон, який передбачав цивільно-правову відповідальність студента у вигляді відшкодування до державного або місцевого бюджетів вартості навчання за відмови відпрацювання за призначенням після закінчення навчання, в силу вимог ст. 58 Конституції України втратив чинність, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги в частині незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права, що на думку позивача, підлягали застосуванню, а саме ч. 3 ст. 5 ЦК України, яка регулює питання дії актів цивільного законодавства в часі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не зважаючи на те, що новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, оскільки Законом України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року скасовано цивільну відповідальність особи у вигляді відшкодування коштів за відмову відпрацювання трьох років за місцем направлення, то даний закон відповідно до ст. 58 Конституції України, ч. 2 ст. 5 ЦК України, як такий, що має зворотню дію в часі підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами до його прийняття.

Не заслуговують на увагу й доводи ДВНЗ "Тернопільський державний медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України" висловлені в суді апеляційної інстанції в частині незастосування до спірних правовідносин ст. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», яка передбачала аналогічний обов'язок відшкодування вартості навчання за відмову відпрацювання не менше трьох років за місцем направлення, однак, яка не була скасована після вступу в дію нового Закону України "Про вищу освіту", оскільки вищевказаний нормативний акт суперечить ст. 58 Конституції України, що має найвищу юридичну силу, та ч. 2 ст. 5 ЦК України, який в силу вимог ч. 2 ст. 4 ЦК, є основним актом цивільного законодавства України.

Також апеляційний суд відхиляє доводи ДВНЗ "Тернопільський державний медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України" про незастосування Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом МОЗ України №367 від 25 грудня 1997 року.

Пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ України №367 від 25 грудня 1997 року встановлено, що у разі, якщо випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Це положення суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України «Про вищу освіту» і, відповідно, не може бути застосовано судом.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 МОЗ України в апеляційній скарзі на невиконання відповідачем умов договору, і як наслідок, відповідальність за невиконання договірних зобов'язань.

Згідно Типової угоди №106 від 1 вересня 2007 року, відповідач зобов'язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів, вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод.

Тобто, умовами угоди передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Відповідач не відмовлявся їхати за призначенням (матеріали справи не містять жодного письмового підтвердження цьому). За не відпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності угодою не передбачено. Змін та доповнень до угоди не вносилось.

У заяві відповідача від 5 липня 2007 року до позивача про допуск до вступних екзаменів також йдеться лише про зобов'язання повернути затрачені державою кошти на навчання у випадку відмови від державного розподілу або неприбуття на місце роботи за розподілом.

Як встановлено вище, відповідач ОСОБА_3 після закінчення навчання прибув до Конотопської ЦРЛ згідно направлення на роботу №02010830/100 та приступив до виконання трудових обов'язків.

Тому, положення Цивільного кодексу України, щодо відповідальності відповідача, у формі відшкодування вартості навчання, за невиконання договірних зобов'язань не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Одними із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

З огляду на це з Типової угоди №106 від від 1 вересня 2007 року випливає, що Вищий заклад освіти зобов'язується забезпечити студентові місце працевлаштування в державному секторі народного господарства після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації.

Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року скасовано норми, щодо обов'язковості працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.

В рішенні Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп-2004 у справі №1-33/2004, зазначається, що справедливість - одна з основаних засад права та є вирішальною у визначенні права, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Виходячи із засад справедливості колегія суддів прийшла до висновку, що стягнення коштів за навчання ставить в істотні не рівні права студентів, які закінчили навчальні заклади до прийняття Закону України № 1556-VІІ від 1 липня 2014 року і які продовжують навчання після прийняття цього Закону, а також порушують норму конституційного права на вільний вибір місця подальшої роботи осіб, які закінчили вищі навчальні заклади

Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до цього принципу, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зроблені висновки про безпідставність позовних вимог ДВНЗ "Тернопільський державний медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України".

Суд вірно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку і вирішив спір з дотриманням норм чинного законодавства.

Рішення суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі не має.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоров'я України відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала колегії може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_5