Рішення № 69410324, 03.10.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/4622/17

Номер провадження2/711/1749/17

03 жовтня 2017 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі: Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування від 10.02.2017р. за №450, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В., та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 1/3 частину квартири, що за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є співвласником даної квартири і розмір його частки є 1/3. Ніяких правочинів з відчуження свого права позивач не вчиняв, але випадково дізнався, що за договором дарування від 10.02.2017р. одноособовим власником квартири стала відповідач. Тож вважає, що його неправомірно позбавила права власності на 1/3 частку квартири, а тому звернувся з позовом до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнала. В обґрунтування заперечень зазначила, що 29.11.2006р. ОСОБА_4 (батько сторін) подарував позивачу та їй по 1/3 частці квартири. Натомість 30.03.2013р. даний договір дарування було розірвано. В подальшому ОСОБА_4 подарував відповідачці 2/3 частки квартири і вона стала одноособовим власником такої квартири. 01.04.2016р. вона подарувала зазначену квартиру своєму чоловікові, а останній 10.02.2017р. подарував цю квартиру їй. Всі правочину з переходу права власності на спірну квартиру здійснювались у відповідності із законом, а тому вона на теперішній час є одноособовим власником даної квартири і ніяким чином не порушувала законні права та інтереси позивача, а тому позов не підлягає до задоволення.

В судовому засідання позивач та його представник пояснили, що позивач не здійснював реєстрацію припинення його права власності на частку квартири, а відтак його право не припинилося. Зауважили, що нотаріуси не мали правових підстав реєструвати набуття відповідачем права власності на квартиру без реєстрації припинення його права. Просили задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача заперечила проти позову в повному обсязі з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях відповідача, і просила відмовити у позові.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Об'єктом спору між сторонами є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) право власності на дану квартиру належить відповідачу з 10.02.2017р. /а.с.11/.

Спірна квартира стала об'єктом приватної власності внаслідок приватизації на підставі рішення Придніпровського райвиконкому м. Черкаси від 19.05.1993р. №116, яким вона передана у спільну сумісну власність ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на житло /а.с.48/.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками позивача та відповідача, що визнається сторонами. Після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, належну їй частку прийняв у спадщину батько сторін ОСОБА_4, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину /а.с.49/. Отже з ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 належало 2/3 частки спірної квартири.

29.11.2006р. ОСОБА_4 подарував належну йому частку спірної квартири позивачу та відповідачу в рівних частках, тобто по 1/3 кожному, про що був посвідчений договір дарування від 29.11.2006р. №2-3052. Зазначений правочин був зареєстрований у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно /а.с.12/ та довідкою КП «ЧООБТІ» /а.с.51/.

30.03.2013р. ОСОБА_4, позивач та відповідач уклали договір про розірвання договору дарування квартири від 29.11.2006р. №2-3052 /а.с.50/. Доводи позивача, що він не укладав такого договору саме 30 числа, а укладав його 22 числа є неприйнятними, оскільки всупереч вимог ст.61 ЦПК нічим не підтверджені.

14.05.2013р. ОСОБА_4 подарував належні йому 2/3 частки спірної квартири ОСОБА_2 про що був укладений відповідний договір /а.с.53-54/.

01.04.2016р. ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру своєму чоловікові ОСОБА_7, а той у свою чергу 10.02.2017р. передарував дану квартиру ОСОБА_2, що підтверджується відповідними договорами дарування /а.с.59, 60/.

Державна реєстрація правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013р., здійснювалась шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру (реєстраційні записи - 884874, 884918, 915458, 13976326, 18948598), що підтверджується відповідною інформаційною довідкою /а.с.76-79/.

Отже з 10.02.2017р. за відомостями з Державного реєстру єдиним власником спірної квартири є відповідач. В той же час в Реєстрі прав власності на нерухоме майно залишаються відомості про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем (1/3 частка) та відповідачем (2/3 частки).

За таких обставин, позивач стверджує, що відсутність в Державному реєстрі записів про припинення його права власності на 1/3 частку спірної квартири та наявність в Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей про те, що він є власником 1/3 частки спірної квартири, свідчить про те, що його право власності не припинилося, а тому звернуся до суду з даним позовом.

Таким чином між сторонами вбачається спір про право власності, що регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі -ЦК), Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) та положеннями інших нормативно-правових актів.

Відповідно до положень ст.3 ЦК цивільні правовідносини регулюються на засадах неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків встановлених законом, свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Підстави припинення права власності визначені ст.346 ЦК. Відповідно до п.1 ч.1 ст.346 ЦК право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна. Частиною другою зазначеної статті ЦК передбачено, що право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом №1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

За змістом ст.ст.4, 5 цього Закону право власності та інші речові права на квартири підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру. Державний реєстр це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав (п.2 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV).

Відповідно до Закону України від 11.02.2010р. №1878-VI «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» (зі змінами та доповненнями) державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному Законом №1952-IV здійснюється з 01.01.2013р..

Згідно ч.1 ст.13 Закону №1952-IV державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

Згідно ч.4 ст.3 Закону №1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. №1141 (далі - Порядок №1141). За змістом даного порядку та вимог Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають дії, внаслідок яких відбувається виникнення, перехід чи припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на відсутність державної реєстрації припинення його права власності на частку спірної квартири. Разом з тим, системний аналіз змісту положень ст.ст.328, 334, 346 ЦК свідчить, що переходом права власності є правочин, внаслідок якого у одного суб'єкту право власності припиняється, а в іншого виникає. Таким чином, перехід права власності є одноактовою дією, внаслідок якої одночасно відбувається і припинення і виникнення права власності.

Згідно п.31 Порядку №1141 під час проведення державної реєстрації переходу права власності, інших речових прав на нерухоме майно або обтяжень таких прав державний реєстратор замість існуючих відомостей, що містяться у відкритому розділі або спеціальному розділі Державного реєстру прав, вносить нові відомості, визначені у пунктах 21 - 24 цього Порядку. Отже при реєстрації переходу права власності вносяться відомості лише про виникнення права власності нового власника, що презюмує припинення права власності колишнього власника.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в Державному реєстрі належним чином відображаються відомості про державну реєстрацію правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013р. /а.с.76-79/.

Згідно наявної в Державному реєстрі інформації 17.04.2013р. було здійснено внесення відомостей до Державного реєстру про права на спірну квартиру. При цьому оскільки відомості вносились вперше, то квартирі присвоєний новий реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55872371101. В цей же час здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 (батько сторін) з урахуванням правовстановлюючих документів - свідоцтво про право власності на квартиру, свідоцтво про право на спадщину, договір від 30.03.2013р. про розірвання договору дарування від 29.11.2006р. (реєстраційний запис - 884874). Тобто вчинено реєстрацію переходу права власності від позивача та відповідача на користь ОСОБА_4 на підставі договору від 30.03.2013р. з одночасним внесенням до Державного реєстру відомостей про право власності, яке існувало до укладання договору дарування від 29.11.2006р. відповідно до правовстановлюючих документів.

Таким чином, державна реєстрація припинення права власності позивача на 1/3 частку спірної квартири здійснена 17.04.2013р..

При цьому суд звертає увагу, що додатковий розділ Державного реєстру - Реєстр прав власності на нерухоме майно - є архівною складовою частиною. З 01.01.2013р. ніякі реєстраційні дії в цьому розділі не вчиняються, а тому в ньому і залишається наявний запис про право власності позивача, який носить інформативний допоміжний характер.

За таких обставин доводи позивача про те, що його право власності на частку квартири не припинилося є необґрунтованими, оскільки таке право припинилося 17.04.2013р. у встановленому законом порядку на підставі правочину, який укладений між ОСОБА_4, позивачем та відповідачем.

Доводи позивача про неправомірність дій нотаріусів при реєстрації нотаріальних дій з посвідчення правочинів по відчуженню спірної квартири є також необґрунтованими. В цьому контексті суд звертає увагу, що підставою позову є порушення права власності та інтересів позивача, як власника частки спірної квартири, а тому правове значення для правильного вирішення спору має правочин, внаслідок якого спірне майно вибуло з володіння власника і власник був позбавлений свого законного права.

Натомість право позивача припинилося, внаслідок укладання 30.03.2013р. договору розірвання договору дарування від 29.11.2006р.. Обставини, які б свідчили про недійсність такого правочину, судом не встановлені. Отже, враховуючи, що позивач не є співвласником спірної квартири, то його вимоги про витребування майна не підлягають до задоволення.

Вимога про визнання недійсним договору дарування від 10.02.2017р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_7, також не підлягає до задоволення, оскільки судом не встановлено обставин, що внаслідок укладання такого договору, порушуються законні права чи інтереси позивача.

За таких обставин позов не підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання про судові витрати суд бере до уваги, що вони складаються з судового збору, сплаченого позивачем. Оскільки позов не підлягає до задоволення, то відповідно до ст.88 ЦПК понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи, що спір між сторонами вирішений, то підстави для застосування заходів забезпечення позову, що були встановлені ухвалою суду від 04.07.2017р., відсутні, а тому на підставі ч.6 ст.154, п.8 ч.1 ст.214 ЦПК такі заходи підлягають до скасування.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Скасувати арешт (заборона на відчуження у будь-який спосіб) з квартири за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55872371101, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, що був накладений ухвалою суду від 04 липня 2017року.

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: С. О. Дунаєв