Постанова № 69406628, 05.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. Справа № 906/460/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Василишин А.Р.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1Д довіреність в справі;

відповідача ОСОБА_2 довіреність в справі;

третьої особи - не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми "Санітас" на рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.17 р. у справі № 906/460/17 (суддя Давидюк В.К.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (м. Київ)

до Приватного підприємства фірми "Санітас" (м.Житомир)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка)

про стягнення 491051,60 грн.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.08.17 р. у справі № 906/460/17 (суддя Давидюк В.К.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" до Приватного підприємства фірми "Санітас", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про стягнення 491051,60 грн., задоволено. Вирішено стягнути з Приватного підприємства фірма "Санітас" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" - 491051,60 грн. заборгованості; - 7365,77 грн. судового збору.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що фактором було належним чином повідомлено боржника про відступлення права вимоги, яке виникло з Договору, а отже, у ПП фірма "Санітас" виник обов'язок здійснити платіж в сумі на рахунок ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації". Крім того, суд першої інстанції прийняв до уваги, що ПП фірма "Санітас" 15.06.2017 звернулась до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Фрам Ко" про стягнення заборгованості у розмірі 490890,62 грн., право вимоги на яку відповідач набув на підставі договору відступлення права вимоги №5/17 від 16.05.2017. Таким чином, наявність господарського спору між ПП фірма "Санітас" та ТОВ "Фрам Ко" про стягнення 490890,62 грн. спростувало доводи відповідача про те, що між сторонами відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, суд першої інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність оплат з боку позивача на користь ТОВ "Фрам Ко" за договором надання послуг факторингу як на доказ удаваності правочину, оскільки ст. 215 ЦК України пов'язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами умов цього правочину.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач ОСОБА_3 підприємство фірма "Санітас" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 у справі №906/460/17 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково у сім 160,98 грн.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що позивач може пред`явити вимогу до відповідача, ґрунтуючись на договорі факторингу, зміст та подальше виконання якого не відповідають ст.1077 ЦК України щодо здійснення оплати.

Крім того, суд першої інстанції не з`ясував обставини проведення заліку між позивачем та відповідачем згідно ст. 1085 ЦК України, а тому на думку відповідача неправильно застосував зазначену норму.

04.10.2017 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" надійшов відзив в якому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ПП Фірма «Санітас», а рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 без змін.

04.10.2017 на адресу суду засобами електронного зв`язку від ТОВ «Фрам Ко» надійшли письмові пояснення в яких просить суд відмовити ПП фірма «Санітас» в задоволенні апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 по справі №906/460/17 в повному обсязі, а рішення суду залишити без змін. Разом з тим до даних пояснень третя особа додала рішення суду від 30.08.2017 по справі № 911/1826/17 позовом Приватного підприємства фірми Санітас до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрам Ко, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Новофарм-Біосинтез про стягнення 490 890, 62 грн., яким позов задоволено повністю.

05.10.2017 на адресу суду від ПП Фірма «Санітас» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо відповідача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.09.2017, колегією суддів у складі: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 05.10.2017.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.10.2017 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 05.10.2017 позивач апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі, вважає рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 у справі № 906/460/17 законним та обґрунтованим, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 05.10.2017 третя особа, своїх представників не направила, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами і доповненнями) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача в судовому засіданні 05.10.2017, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.2017 у справі № 906/460/17 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

За змістом ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2014 між ТОВ "Фрам Ко" (постачальник) та ПП фірма "Санітас" (покупець) укладено договір поставки товару №951(а.с. 28-29 т.1),

Відповідно до п.1 договору, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби), та інше, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Згідно п. 1.3 договору загальна сума договору визначається фактичною сумарною вартістю товару, що був поставлений згідно цього договору за весь строк його дії.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється шляхом доставки за адресою, вказаною покупцем, або на умовах самовивозу. Доставка товару здійснюється централізовано - кільцевим перевезенням, транспорт, яким здійснюється доставка товару відповідає санітарним, а також іншим нормам та вимогам, встановленим діючим законодавством.

Згідно п. 2.4 договору, отримання товару здійснюється уповноваженою на те особою покупця. Повноваження особи на отримання товару підтверджуються довіреністю.

Пунктами 4.1, 5.2 договору сторони передбачили, строк оплати товару, сума кожної поставки, вказуються у накладних. Покупець зобов`язаний прийняти, а також оплатити товар у строк вказаний у накладних

Даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє до 31.12.14. Якщо протягом 10 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний та кожний наступний рік (п.8.1 договору).

Згідно протоколу розбіжностей до договору поставки №951 від 12.11.2014 пункт 4.1 договору викладено в наступній редакції: сума кожної поставки вказується у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Оплата товару покупцем по кожній накладній здійснюється у строк не менший 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання товару(а.с. 30).

За приписами зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору № 951 від 12.11.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" було поставлено, а відповідачем прийнято у період з 24.02.2017. по 17.03.2017. товар, а саме лікарські засоби, вироби медичного призначення на загальну суму 491051,60 грн., на підтвердження чого до матеріалів представлено відповідні товарно-транспортні накладні (а.с.43-177 т.1).

Факт поставки товару на вказану суму 491051,60 грн. за договором № 951 від 12.11.2014 відповідачем не заперечується.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п. 4.2. договору № 951 від 12.11.2014 року, розрахунки за товар здійснюються у в безготівковій, або готівковій формі відповідно до законодавства.

Як зазначено у протоколі розбіжностей, пунктом 4.1. вказаного правочину визначено, що сума кожної поставки вказується у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Оплата товару покупцем по кожній накладній здійснюється у строк не менший 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання товару.

З представлених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних вбачається, що строк оплати за ними встановлено 30 днів з моменту одержання товару.

Отже, виходячи з умов договору № 951 від 12.11.2014 року, товарно-транспортних накладних, та вимог чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що строк виконання покупцем свого обов'язку з оплати отриманого у період з 24.02.2017 року, по 17.03.2017 року, товар, а саме лікарські засоби, вироби медичного призначення на загальну суму 491051,60 грн. є таким, що настав.

Поряд з цим, відповідачем належним чином та в повному обсязі свої грошові обов'язки за договором №951 від 12.11.2014 виконано не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" в сумі 491051,60 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що право вимоги до Приватного підприємства фірми "Санітас" на суму 491051,60 грн. виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на підставі договору № Ф100517/6 від 10.05.2017 надання послуги факторингу(а.с.178-180 т.1).

Пунктом 2.1 договору факторингу передбачено, що детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені у додатку №1 та додатку №2 до цього договору.

Згідно з Додатком №1 до договору факторингу, ТОВ "Фрам Ко" передано ТОВ ФК"Європейське бюро реструктуризації" право вимоги до боржника ПП фірма "Санітас" за договором поставки №951 від 12.11.2014 року, на суму 491051,60 грн.(а.с. 181 т.1).

Відповідно до Додатку №2 ТОВ "Фрам Ко" передано позивачу документи, а саме: договір поставки №951 від 12.11.2014 року, реєстр податкових накладних станом з 24.02.2017 по 17.03.2017, реєстр неоплачених видаткових накладних за 24.02.2017-17.03.2017, акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 17.03.2017 включно, які підтверджують дійсність вимоги до ПП фірма "Санітас"(а.с.182 т.1).

Отже, згідно визначених умов договору надання послуги факторингу №Ф100517/16 від 10.05.2017, у фактора - ТОВ ФК"Європейське бюро реструктуризації" виникло право грошової вимоги до ПП фірма - "Санітас" на загальну суму 491051,60 грн.

Актом до договору надання послуги факторингу №Ф100517/6 від 10.05.2017 сторони засвідчили, що фактору перейшло право вимоги до ПП Фірма «Санітас» за договором щодо сплати заборгованості в розмірі 491051,60 грн., яка виникла відповідно до договору поставки товару №951 від 12.11.2014 укладеного між ПП Фірма «Санітас» та ТОВ «Фрам Ко»(а.с. 24 т.2).

18.05.2017 року, позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення №10/05 від 16.05.2017 про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу у розмірі 491051,60 грн. у триденний строк з дати отримання вказаного повідомлення (а.с.183-184 т.1).

Згідно з листом №154 від 26.05.2017 року, ПП фірма "Санітас", отримавши повідомлення про відступлення права вимоги за договором поставки №951 від 12.11.2014 факторові, просила позивача з метою погашення заборгованості надати завірені копії видаткових накладних, податкових накладних, а також акт звірки взаєморозрахунків (а.с.233 т.1).

Отже, посилаючись на те, що право вимоги до ПП фірма "Санітас" на суму 491051,60 грн. виникло у ТОВ "ФК"Європейське бюро реструктуризації" на підставі договору надання послуги факторингу №Ф100517/6 від 10.05.2017 останній звернувся з даним позовом до суду.

Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що Додатковою угодою № 1 до договору надання послуг факторингу сторони абзац 2 п.2.1 договору виклали в наступній редакції: винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п. 1.1 договору; фактор сплачує клієнтові у строк до 01.10.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти в розмірі 491051,60грн.

За змістом ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 1077 ЦК України, встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 3 ст. 1079 ЦК України встановлено, що фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів.

За своєю природою договір факторингу є оплатним, тобто договором, в якому обов'язку однієї сторони вчинити певну дію з надання певного блага кореспондує такий самий зустрічний обов'язок іншої сторони. Оплатність договору факторингу має імперативний характер, що зумовлюється змістом глави 73 Цивільного кодексу України. Отже, фактор за надання фінансової послуги завжди має отримувати від клієнта плату.

Судом встановлено, що 10.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (клієнт) укладено договір № Ф100517/6 про надання послуги факторингу, відповідно до п. 1.1 якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 491051,60 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право вимоги за договором поставки товару № 951 від 12.11.2014 до ПП Фірма «Санітас» в розмірі 491051,60 грн.

За умовами п. 2.1 договору № Ф100517/6 від 10.05.2017 винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги, визначеної у п. 1.1 договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти в сумі 491051,60 грн.

Договір № Ф100517/6 від 10.05.2017 вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності). Строк цього договору складає 1 рік на починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 6.1 договору, та закінчується 10 травня 2018 р. (п. п. 6.1, 6.2 договору факторингу).

У додатку № 1 до договору № Ф100517/6 від 10.05.2017 контрагентами (позивачем та третьою особою на стороні позивача) погоджено перелік вимог, які передаються фактору за договором № Ф100517/6 від 10.05.2017.

У додатку № 2 до договору № Ф100517/6 від 10.05.2017 сторонами визначено, що вимоги передаються у строк в 3 робочі дні з дати підписання договору.

Колегією суддів встановлено, що станом на момент укладання договору № Ф210317/4 від 21.03.17. позивач мав свідоцтво ФК № 568 від 07.05.15. про реєстрацію як фінансової установи, що вказує на наявність у останнього права на надання послуг факторингу згідно приписів ст. 1079 ЦК України(а.с. 26-27 т.1).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідачем наголошено на тому, що 30.12.2016 між ТОВ "ТД"Новофарм Біосинтез" (продавець) та ТОВ "Фрам Ко" (покупець) укладено договір поставки №4, за умовами якого ТОВ "ТД "Новофарм Біосинтез" поставило на користь ТОВ "Фрам Ко" продукцію, а останній зобов'язався оплатити таку продукцію.

На підставі договору відступлення права вимоги №5/17 від 16.05.2017 ТОВ "ТД "Новофарм Біосинтез" відступило на користь ПП фірма "Санітас" право вимагати до ТОВ "Фрам Ко" щодо сплати заборгованості у розмірі 490890,62 грн. за договором поставки №4 від 30.12.2016 (а.с.3-5 т.2).

16.05.2017 сторонами підписано Додаток №1 до договору відступлення права вимоги №5/17, відповідно до якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінальні примірники та належним чином завірені копії первинної документації (а.с.6 т.2).

16.05.2017 ПП фірма "Санітас" надіслало лист №136 ТОВ "Фрам Ко" про укладення договору відступлення права вимоги №5/17 від 16.05.2017 та зазначило, що ПП фірма "Санітас" та ТОВ "Фрам Ко" мають одне перед одним зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями на загальну суму 490890,62грн, а також зазначила про припинення грошового зобов'язання ТОВ "Фрам Ко" перед ПП фірма "Санітас" у розмірі 490890,62 грн. та про часткове припинення зобов'язання ПП фірма "Санітас" перед ТОВ "Фрам КО" у сумі 490890,62 грн., залишок заборгованості 160,98грн (а.с.7 т.2).

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає що відсутні підстави для задоволення позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а заперечення відповідача необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступних підстав.

Окремим способом припинення правовідношення є зарахування (ст. ст. 603, 604, 605 ЦК України).

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Таким чином, за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.

При цьому, судом враховано, що між сторонами існує спір щодо наявності обов'язку сплатити заборгованість за поставлений товар, а направлення ОСОБА_3 підприємством фірмою "Санітас" заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отриманий за договором № 951 від 12.11.2014 товар.

З огляду на викладене, відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 490890,62 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність господарського спору між ПП фірма "Санітас" та ТОВ "Фрам Ко" про стягнення 490890,62грн спростовує доводи відповідача про те, що між сторонами відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог.

Більше того, до даних пояснень, які надійшли на адресу апеляційного господарського суду 04.10.2017 третя особа додала рішення суду від 30.08.2017 по справі № 911/1826/17 позовом Приватного підприємства фірми "Санітас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Новофарм-Біосинтез" про стягнення 490890, 62 грн., яким позов задоволено повністю, а саме: вирішено, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (ідентифікаційний код 39443405) на користь Приватного підприємства фірми "Санітас" (ідентифікаційний код 22065477) 490 890 грн. 62 коп. основної заборгованості, що ще раз підтверджує спростування вищевказаної позиції відповідача.

Відповідач посилається на невідповідність договору правовій конструкції факторингу у зв'язку з тим, що ним передбачено відступлення права грошової вимоги з моменту його укладання, а не з моменту здійснення фінансування фактором клієнта за відступлену йому грошову вимогу. Однак такі доводи скаржника не відповідають положенням ст. 1077 ЦК України, згідно з якою за договором факторингу фактор передає або зобов'язується передати клієнту грошові кошти. Посилання відповідача на відсутність фінансування і оплат з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" за договором факторингу також не підлягають врахуванню, оскільки це обставини щодо подальшого виконання сторонами умов цього правочину і не впливають на даний предмет спору.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що висловлені відповідачем заперечення, не спростовують висновків суду першої інстанції стосовно виникнення у позивача на підставі договору № Ф100517/6 від 10.05.2017 права вимоги до Приватного підприємства фірми "Санітас" згідно договору поставки товару № 951 від 12.11.2014 на суму 491051,60 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Житомирської області від 14.08.17 р. у справі № 906/460/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Житомирської області від 14.08.17 р. у справі № 906/460/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми "Санітас" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.