Рішення № 69406158, 03.10.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.10.2017 Справа № 920/698/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Суми

до відповідача Сумської міської ради, м. Суми

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Двін 2011», м. Суми

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Котельницька В.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Лаврик С.В. (адв. свідоцтво № 306 від 25.12.2009)

від відповідача: Бересток Б.П. (довіреність № 526/03.02.02.17 від 10.03.2017)

від третьої особи: Романюк А.В. (довіреність б/н від 28.09.2017)

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Суть спору: позивач відповідно до вимог поданої до господарського суду позовної заяви просить суд визнати незаконним, недійсним та скасувати рішення Сумської міської ради № 2281-МР від 21.06.2017 «Про вирішення деяких питань щодо користування місцем для розміщення тимчасової споруди».

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, оскаржуване позивачем рішення вважає законним.

Від третьої особи до суду також надійшли заперечення на позовну заяву, позовні вимоги третя особа не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представники сторін та третьої особи надавали у судовому засіданні усні пояснення на підтвердження своїх позицій з предмета спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, оцінивши подані докази, суд встановив:

Відповідно до рішення Сумської міської ради № 3280-МР від 14.05.2014 «Про надання дозволу на виготовлення паспортів прив'язки тимчасових споруд та розроблення технічної документації щодо встановлення меж сервітуту для розміщення тимчасових споруд» позивачеві було надано дозвіл на виготовлення паспортів прив'язки тимчасових споруд та розроблення технічної документації щодо встановлення меж сервітуту для розміщення тимчасових споруд - пересувної тимчасової споруди (літнього майданчику) по АДРЕСА_1.

Позивачем у встановленому порядку 18.02.2015 був отриманий паспорт прив'язки розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) за адресою: АДРЕСА_1, а також виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (літній майданчик) за адресою: АДРЕСА_1.

05.11.2014 Сумською міською радою було прийнято рішення № 3703-МР «Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», відповідно до якого позивачу було передано у користування земельну ділянку під розміщення пересувної тимчасової споруди (літного майданчику) загальною площею 0,0409 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 строком на 5 років, а також встановлено розмір річної орендної плати за користування земельною ділянкою.

02.12.2014 між ФОП ОСОБА_1 та Сумською міською радою (яка діяла від імені територіальної громади міста Суми) був укладений договір № 023/14 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 договору № 023/14 предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію (позивачу) на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності пересувна тимчасова споруда (літній майданчик) площею 409,0 м2. Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в АДРЕСА_1, площею 409,0 м2, розміщення та межі якої зазначено у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), яка є невід'ємним додатком до цього договору. Особистий строковий сервітут встановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на умовах, зазначених у цьому договорі.

Даний договір згідно його пункту 2.2 укладений терміном до 02.12.2019 (період з 01 травня по 01 жовтня).

Згідно з пунктом 2.3 договору після закінчення строку його дії сервітуарій має право на укладання на новий строк нового договору особистого строкового сервітуту у разі ухвалення Сумською міською радою відповідного рішення.

Відповідно до пункту 2.4 договору № 023/14 даний договір вважається достроково припиненим (розірваним), якщо змінився власник або користувач тимчасової споруди, для розміщення якої було укладено даний договір.

Таким чином, судом встановлено, що згідно умов договору № 023/14 особистий строковий сервітут встановлено виключно позивачу та виключно для обслуговування належних йому тимчасових споруд.

Також з матеріалів справи вбачається, що 09.06.2017 директор ТОВ «Двін 2011» звернувся до відповідача з заявою про внесення змін до договору № 023/14 від 02.12.2014 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми у зв'язку з тим, що позивач не має у власності майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а також не займається господарською діяльністю за вказаною адресою. Тому ТОВ «Двін 2011» просило зазначити у договорі особистого строкового сервітуту нового користувача земельної ділянки - ТОВ «Двін 2011».

Листом № 2951/03.02.02.14 від 16.06.2017 відповідач повідомив третю особу про необхідність проведення інвентаризації платежів, отримання акту звірки та скасування дії попереднього договору шляхом укладання додаткової угоди, після чого третя особа мала звернутись до Сумської міської ради для подальшого вирішення питання.

У той же час, Сумська міська рада, розглянувши звернення ТОВ «Двін 2011» та надані документи, з метою впорядкування відносин з приводу користування місцем для розміщення тимчасової споруди, у зв'язку зі змінами у складі учасників вказаного суб'єкта господарювання та враховуючи фактичне використання земельної ділянки ТОВ «Двін 2011», 21.06.2017 прийняла рішення № 2281-МР «Про вирішення деяких питань щодо користування місцем для розміщення тимчасової споруди», яким вирішила: внести зміни до пункту 3 додатку до рішення Сумської міської ради від 14 травня 2014 року № 3280 - МР «Про надання дозволу на виготовлення паспортів прив'язки тимчасових споруд та розроблення технічної документації щодо встановлення меж сервітуту для розміщення тимчасових споруд», а саме: у графі 2 слова та символи «Фізична особа - підприємець ОСОБА_1.» замінити словами, символами та цифрами «ТОВ «Двін 2011»; внести зміни до пункту 4 додатку до рішення Сумської міської ради від 05 листопада 2014 року № 3703 - МР «Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», а саме: у графі 2 слова, символ та цифри «Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 НОМЕР_1» замінити словами, символами та цифрами «ТОВ «Двін 2011» 37785386»; внести зміни до Договору про встановлення особистого строкового сервітут на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми від 02 грудня 2014 № 023/14 шляхом укладення додаткової угоди до нього, а саме: по тексту договору слова та символ «Фізична особа - підприємець ОСОБА_1» замінити словами, символами та цифрами «ТОВ «Двін 2011»; рекомендувати ТОВ «Двін 2011» оформити паспорт прив'язки зазначеної тимчасової споруди (літнього майданчика), укласти Договір про закріплення та утримання території міста Суми в належному санітарно-технічному стані та інші необхідно документи; управлінню архітектури та містобудування Сумської міської ради (ОСОБА_7.) забезпечити укладення додаткової угоди до договору, зазначеного у пункті 3 даного рішення.

27.06.2017 третя особа звернулась до Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради з заявою про оформлення договору на використання земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради третій особі була надана відповідь № 551/08.01.01-23 від 04.07.2017 про те, що на виконання рішення відповідача № 2281-МР від 21.06.2017 підготовлено проект додаткової угоди до договору № 023/14 від 02.12.2014 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми; відповідний екземпляр буде направлений третій особі після підписання додаткової угоди сторонами договору.

У той же час, матеріали справи містять копію додаткової угоди № 1 до договору № 023/14 від 02.12.2014 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми, укладеної 26.06.2017 між Сумською міською радою та ТОВ «Двін 2011», відповідно до умов якої сторони даної угоди змінили сервітуарія у договорі № 023/14 від 02.12.2014 з ФОП ОСОБА_1 на ТОВ «Двін 2011».

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та оскаржив прийняте відповідачем рішення № 2281-МР від 21.06.2017 у судовому порядку.

Суд погоджується з позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, при прийнятті рішень та вчиненні дій виконавчий комітет Сумської міської ради, як суб'єкт владних повноважень, повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 144 Конституції України визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Згідно з частиною шостою зазначеної статті виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) встановлено, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на певній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення і скасування. Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності законам України визнаються незаконними у судовому порядку. Однак, Конституційним Судом вказано, що це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою змінити або скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності законам України). Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, змінювати їх у випадках, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних інтересів і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

У той же час, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Пунктом 4 мотивувальної частини вищевказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Пунктами 1 рішень Сумської міської ради № 3280-МР від 14.05.2014 та №3703-МР від 05.11.2014 на позивача було покладено певні обов'язки, на виконання яких позивачем отримано в управлінні архітектури та містобудування Сумської міської ради дозволи на розміщення тимчасових споруд; виготовлено паспорт прив'язки на тимчасову споруду, укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладено договір про закріплення та утримання території міста Суми (земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1) у належному санітарно-технічному стані.

Отже, вказані рішення Сумської міської ради є виконаними; в частині що стосується позивача, є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, а тому не можуть бути в подальшому скасовані органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно положень ст. 402 вказаного Кодексу сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Статтею 406 Цивільного кодексу України встановлені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із ст. 99 зазначеного Кодексу власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно із ст. 100 даного Кодексу сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ст. 101 Земельного кодексу України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

За змістом ст. 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Підстав для припинення встановленого для позивача сервітуту, передбачених статтею 406 Цивільного кодексу України чи статтею 102 Земельного кодексу України, судом не встановлено.

Посилання в оскаржуваному рішенні Сумської міської ради на п. 2.4 договору, укладеного з позивачем, як на підставу прийняття цього рішення, є необґрунтованим та безпідставним у зв'язку із наступним.

Так, пункт 2.4 договору № 023/14 передбачає можливість його дострокового припинення (розірвання) у випадку зміни власника або користувача тимчасової споруди, для розміщення якої будо укладено даний договір.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач набув право власності на тимчасові споруди, розташовані на спірній земельній ділянці, згідно умов договорів підряду, укладених ним з підрядниками на виготовлення декоративних конструкцій, огорож, арок, альтанок тощо за адресою: АДРЕСА_1.

Акт приймання-передачі матеріальних цінностей ресторанного комплексу «Версаль», наданий відповідачем як доказ переходу права власності від позивача до ТОВ «Двін 2011» на пересувну тимчасову споруду (літній майданчик) не є належним і допустимим доказом у розумінні господарського процесуального законодавства, оскільки не містить жодних відомостей про передачу саме позивачем третій особі тимчасових споруд, розташованих по АДРЕСА_1, а лише відображає передачу обладнання та товарно-матеріальних цінностей, алкогольних та безалкогольних товарів, сировини для приготування блюд, належних ресторанному комплексу «Версаль».

Підстави для зміни або розірвання договору встановлені у ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

На підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом було встановлено, що договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 023/14 від 02.12.2014, укладений між позивачем та відповідачем, є чинним; істотного порушення договору будь-якою із його сторін, яке могло б бути підставою для його розірвання, судом не встановлено; згода сторін на зміну або розірвання договору відсутня.

Судом також протягом розгляду справи не встановлено обставин, які могли бути підставою для припинення сервітуту в силу вимог ст. 406 ЦК України та ст. 102 ЗК України.

Рішення Сумської міської ради № 3280-МР від 14.05.2014 та № 3703-МР від 05.11.2014 є виконаними; в частині що стосується позивача, є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, а тому не можуть бути в подальшому скасовані органом місцевого самоврядування

Таким чином, враховуючи положення ст.11 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України, вимоги позивача щодо визнання незаконним, недійсним та скасування рішення Сумської міської ради № 2281-МР від 21.06.2017 «Про вирішення деяких питань щодо користування місцем для розміщення тимчасової споруди» суд визнає правомірними, а тому задовольняє їх у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним, недійсним та скасувати рішення Сумської міської ради № 2281-МР від 21.06.2017 «Про вирішення деяких питань щодо користування місцем для розміщення тимчасової споруди».

3. Стягнути з Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2; код ЄДРПОУ 40456009) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) 1600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.10.2017.

Суддя В.Л.Котельницька