Постанова № 69406098, 05.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. Справа№ 910/5501/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Солодовнік М.В.;

відповідача: Сиргутін В.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "Альфа-Гарант"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.07.2017

у справі №910/5501/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "ВіДі-Страхування"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 49 500,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач) 49 500,00 грн. страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику позивача у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у відповідача за полісом страхування №АЕ/3023783.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості належними доказами вимог позивача, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач зазначав про те, що в даному випадку був пропущений встановлений в п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річний строк для подання заяви про страхове відшкодування страхувальником позивача ОСОБА_4, що в свою чергу є підставою для відмови у здійсненні відповідної виплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №910/5501/17 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 49 500,00 грн. страхового відшкодування та 1 600,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №910/5501/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що в п.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено обов'язок потерпілого, або іншої особи, яка має право на страхове відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подати страховику заяву про страхове відшкодування. В той же час, згідно з п.37.1.4 ст. 37 названого Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року. Поза увагою місцевого господарського суду залишено ту обставину, що безпосередні учасники ДТП до відповідача з приводу виплати страхового відшкодування не зверталися. Відповідну заяву в порядку регресу відповідачем було отримано від позивача лише 09.12.2017, що свідчить про отримання претензії на виплату страхового відшкодування відповідачем у термін, який перевищує один рік з дати настання ДТП. За аналогічних підстав у виплаті було відмовлено, про що вказано в постанові Верховного Суду України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29.04.2015 у справі №910/22731/14.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2017 апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2017.

05.09.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про непідтвердженість доводів апеляційної скарги позивача та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №910/5501/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 05.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.03.2015 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_4, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU № 4942 (далі - Договір добровільного страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 8-18).

За умовами Договору добровільного страхування (розділ 2) предметом останнього є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом (далі - ТЗ), зазначеним в спеціальній частині договору, - (за Секцію 1); відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, яка виникла внаслідок настання ДТП із зазначеним у договорі забезпеченим транспортним засобом (далі - ЗТЗ), - (за Секцію 2); життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи - (за Секцію 3). Застрахованим транспортним засобом за договором є автомобіль марки Toyota RAV 4, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску.

05.12.2015 на перехресті вул. Кіквідзе - бул. Л.Українки у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки Toyota RAV 4 (д.р.н. НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки Nissan X-TRAIL (д.р.н. НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_6

Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 04.07.2016 у справі №757/28954/16-п ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_6 п.п.2.3, 8.7.2, 8.7.3 Правил дорожнього руху України, яку визнано винною у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України, та притягнуто до адміністративної відповідальності (том справи - 1, аркуші справи - 37-38).

Внаслідок ДТП зазнав механічних пошкоджень автомобіль марки Toyota RAV 4 (реєстраційний номер НОМЕР_1).

Страхувальник позивача звернувся до нього із заявою про настання страхового випадку (том справи - 1, аркуші справи - 35-36).

Відповідно до звіту вих.№1841 від 15.02.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 39-49) вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки Toyota RAV 4 (реєстраційний номер НОМЕР_1), внаслідок ДТП станом на 05.02.2016 склала 261 130,50 грн.

Згідно з рахунками №ВДиС-0011757 від 25.03.2016, №ВДиС-00188416 від 27.04.2016, №396 від 26.04.2016 та Актом виконаних робіт №ВДИСА-007754 від 28.04.2016 вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу марки Toyota RAV 4 (д.р.н. НОМЕР_1) складає 272 292,28 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 27-32, 93-95).

Позивач визнав ДТП, яка сталася 05.12.2015, страховим випадком, про що ним було складено страховий акт №КР-011000 Регрес від 17.05.2016, згідно з яким загальна сума страхового відшкодування становить 272 292,28 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 23-26).

На виконання умов Договору добровільного страхування позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 272 292,28 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1437 від 02.06.2016 та відомістю підтвердження переказів (том справи - 1, аркуші справи - 21-22).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього перейшло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Оскільки на момент скоєння ДТП цивільна відповідальність водія транспортного засобу марки Nissan X-TRAIL (д.р.н. НОМЕР_2) була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/3023783, позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування вих.№15/04/8.04/036-17 від 31.01.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 71-73), у відповідь на яку в листі №12/1845 від 24.05.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 141-142) відповідач відмовив у здійсненні відповідної виплати позивачу з посиланням на порушення вимог п.37.1.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зважаючи на те, що на вимогу позивача грошові кошти не були перераховані відповідачем, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив стягнути з відповідача страхове відшкодування у сумі 49 500,00 грн. (50 000,00 грн. (ліміт відповідальності за полісом страхування №АЕ/3023783) - 500,00 грн. (франшиза за полісом страхування №АЕ/3023783) = 49 500,00 грн.) у примусовому порядку.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до п.1.12 ст. 1 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як уже зазначалося вище, шкоду було заподіяно водієм автомобіля марки Nissan X-TRAIL (д.р.н. НОМЕР_2) ОСОБА_6 під час експлуатації вказаного автомобіля, її вину у вчиненні ДТП встановлено постановою Печерського районного суду м. Києва від 04.07.2016 у справі №757/28954/16-п.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки Nissan X-TRAIL (д.р.н. НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АЕ/3023783), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки Toyota RAV 4 (д.р.н. НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АЕ/3023783), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту CLAU №4942 від 18.03.2015, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").

За полісом відповідача щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/2451617 франшиза становить 500,00 грн., а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 138).

Позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№15/04/8.04/036-17 від 31.01.2017 про виплату страхового відшкодування (том справи - 1, аркуші справи - 71-73).

Однак відповідач страхове відшкодування не сплатив. Відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування листом №12/1845 від 24.05.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 141-142), пославшись на пропуск строку, встановленого п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Дійсно, відповідно до п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/9494/14).

Тобто, неподання позивачем заяви про страхове відшкодування відповідачу згідно зі ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» упродовж одного року з моменту скоєння ДТП не є підставою для відмови у виплаті відшкодування, оскільки у позивача немає обов'язку звертатися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність (аналогічна правова позиція наведена в Оглядовому листі Вищого господарського суду України №01-06/15/2014 від 14.01.2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування»).

Окрім того, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора, оскільки страхувальник передав страховику (позивачу), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (відповідач в межах ліміту відповідальності, встановленого в полісі страхування №АЕ/2451617), тому в даному випадку строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України у справі №6-112цс13 від 25.12.2013 та у справі №3-303г15/17/16 від 23.09.2015.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду України у справі №3-303 від 23.09.2015 та у справі №6-112цс13 від 25.12.2013. Однак вказані судові рішення стосуються спорів, в яких страховик, що виплатив потерпілому страхове відшкодування та на підставі чого отримав право зворотної вимоги, звернувся за захистом свого порушеного права до суду з пропуском встановленого строку позовної давності.

Натомість у справі №910/5501/17 позивач скористався своїм правом звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування з дотриманням строку позовної давності, який в даному випадку складає 3 роки, а тому правова позиція, викладена у вищезгаданих постановах Верховного Суду України, не може бути застосована до правовідносин у справі №910/5501/17.

Підсумовуючи вищевикладені обставини в їх сукупності та наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, та/або спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №910/5501/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі №910/5501/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5501/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк