Рішення № 69397694, 05.10.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/771/17

н/п 2/640/1216/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Колесник С.А.,

при секретарі - Недосєкіній В.О.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача із уточненими в процесі розгляду вимогами, а саме, просив в рахунок часткового погашення заборгованості за договором позики від 18.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 979, що станом на 16 січня 2017 року складає 7 455 627,90 грн. звернути стягнення на належні ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на праві власності предмет іпотеки: нежитлові приміщення 1- го поверху №1 а, 1б, 2, 2а, 3, 4, 6-15, 13 в літ «А-1» загальною площею 184,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від свого імені предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, в порядку передбаченому ст.. 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 1 449 022,00 грн., але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем письмовим договором позики, він надав у власність відповідача грошові кошти у розмірі 2397000 гривень, що станом на день укладання договору по курсу НБУ становило 300000 доларів США 00 центів. Вказав, що відповідач отримав вказану суму грошей та зобов'язався повернути йому цю ж суму готівкою у строк до 18.05.2015 року (п.п.1,2,3,5 договору позики).

Крім того зазначив, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики 18.05.2012 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав у іпотеку нежитлові приміщення 1- го поверху №1 а, 1б, 2, 2а, 3, 4, 6-15, 13 в літ «А-1» загальною площею 184,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві власності відповідачу.

Вказав, що у встановлений строк в порушення умов договору відповідач не повернув суму позики, а тому рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.07.2016 року по справі №640/6437/16-ц з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 було стягнуто суму боргу в розмірі 7455627,90 грн. (з урахуванням курсу долару США на час винесення рішення суду), проте кошти на теперішній час відповідач не сплатив.

З урахуванням викладеного та враховуючи те, що договір іпотеки було укладено в забезпечення у повному обсязі виконання усіх зобов'язань відповідача за договором позики, просив суд задовольнити його уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явився, про місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином. Його представник ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від 15.09.2017 року, уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити..

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи був повідомлений у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив.

Зважаючи на положення ч.3 ст. 27 ЦПК України, відповідно до якого, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, та з урахуванням необхідності дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст.157 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, суд розглянув цивільну справу з урахуванням усіх письмових доказів, які були долучені до матеріалів справи та усних пояснень, які були надані представником позивача у судовому засіданні, а також враховуючи наявні у справі письмові заперечення на позовну заяву від 11.05.2017 року, підписані відповідачем.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначає цивільно-правовий договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики, як встановлено ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов яких відповідач ОСОБА_3 позичив у позивача ОСОБА_2 2397000 грн., що станом на 18.05.2012 року по курсу НБУ було еквівалентно 300000 доларів США 00 центів, та зобов'язувався повернути таку ж суму грошових коштів не пізніше 17 години 00 хв. 18.05.2015 року. (а.с.9).

Належних та допустимих доказів зворотного відповідачі до суду не надали.

Відповідно до ст. 204 ЦК України передбачено презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

У зв'язку з чим, суд вважає встановленим факт укладання між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору позики від 18.05.2012 року.

Крім того, в межах даної справи вирішується не спір про стягнення боргу за кредитним договором, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому укладений сторонами кредитний договір ними не оспорений і не визнаний недійсним в установленому законом порядку.

Навпаки, судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.07.2016 року у справі №640/6437/16-ц позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 були задоволені, стягнуто заборгованість за договором позики від 18.05.2012 року у розмірі 7661954 (сім мільйонів шістсот шістдесят одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 45 коп., що включає заборгованість: за позикою - 7455627 грн. 90 коп., трьома відсотками річних - 206326 грн. 55 коп. (а.с.161-164,165-167,168-170).

При чому доказів повного виконання рішення суду або часткового погашення суми борги за договором позики, відповідач суду не надав.

Зобов'язання, як зазначено в ст. 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

У спірному правочині між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 винятки з цього правила не встановлювались.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналізуючи вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що 18.05.2012 року між сторонами дійсно був укладений договір позики, а тому суд вважає, що уклавши договір позики, у ОСОБА_3 виникли зобов'язання по поверненню позики, які в подальшому були підтвердженні у рішенні суду.

Вирішуючи по суті вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Іпотекодержатель має пріоритет у задоволенні вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, дійсно в рахунок забезпечення виконання зобов'язання за договором позики від 18.05.2012 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 18.05.2012 року, яким Іпотекодавець ОСОБА_3 у забезпечення своєчасного виконання зобов'язань у повному обсязі за договором позики надав у іпотеку Іпотекодержателю ОСОБА_2 належні йому нежитлові приміщення 1- го поверху №1 а, 1б, 2, 2а, 3, 4, 6-15, 13 в літ «А-1» загальною площею 184,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3. (а.с.5-8).

Відповідно до п.п. 2.1.1 п. 2.1 Договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Договором позики, що обумовлює основне зобов'язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок Предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

При цьому сторони домовились, що іпотека розповсюджується на будь-яке збільшення основного зобов`язання, в тому числі у випадку збільшення процентів за кредитом, змін графіку повернення кредиту та сплати процентів, зміни строків сплати процентів, основної суми боргу та інших платежів та не потребує внесення змін до цього Договору, оскільки цей Договір містить істотну умову щодо змісту основного зобов`язання та містить посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Вищезазначені положення договору кореспондуються з нормами Закону України «Про іпотеку», відповідно до статті 33 якого - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне подання вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні Іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо), належить виключно позивачеві. Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Таким чином, відповідно до аналізу зазначених норм права та роз'яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання.

З матеріалів справи встановлено, що боржником вимоги договору позики не виконуються, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Умовами ст.590 ЦК України, ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорення саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення або про відмову в їх задоволенні.

Позивач, як іпотекодержатель має право на підставі частин 2 і 3 ст. 16 ЦК України, статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» захистити свої майнові права, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вищевказаним договором іпотеки сторонами передбачено, що іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті Іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги Іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до роз'яснень п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Згідно із частиною шостою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону, згідно з якою ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1120цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із висновком про вартість майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №1 а, 1б, 2, 2а, 3, 4, 6-15, 13 в літ «А-1» загальною площею 184,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, складеному суб'єктом оціночної діяльності 25 травня 2017 року, оціночна вартість об'єкта оцінки нерухомості становить 1449022 грн., що в свою чергу не перевищує розміру суми основного боргу за договором позики від 18.05.2012 року.

Тому, виходячи з вищенаведених положень законодавства та правової позиції Верховного Суду України, саме ця сума коштів має бути зазначена в рішенні суду як початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Щодо посилань відповідача про його незгоду із встановленою оціночною вартістю предмета іпотеки, то суд зазначає, що з метою реалізації його прав та дотримання принципу диспозитивності сторін у справі, судом була винесена ухвала про призначення по справі експертизи для визначення вартості нерухомого майна.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, судова будівельно-технічна експертиза проведена не була через не здійснення оплати за її проведення саме відповідачем (а.с.143).

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Клопотань про повторне призначення експертизи відповідач не заявляв.

Враховуючи вищевикладене та з метою забезпечення виконання приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо розумних строків розгляду справи, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором, як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання.

Тобто, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору за вимоги немайнового характеру в розмірі 640 грн., яка була сплачена позивачем при зверненні до суду, а зайво сплачена сума судового збору в розмірі 7360 грн. повинна бути повернута позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 58, 60, 88, 209, 212, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки- задовольнити.

В рахунок часткового погашення заборгованості за договором позики від 18.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №979, що станом на 16 січня 2017 року у гривневому еквіваленті складає 7 455 627,90 грн., звернути стягнення на належний ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на праві власності предмет іпотеки: нежитлові приміщення 1- го поверху №1 а, 1б, 2, 2а, 3, 4, 6-15, 13 в літ «А-1» загальною площею 184,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від свого імені предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, в порядку передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 1 449 022,00 грн., але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Зобов'язати УДКСУ у Київському районі м. Харкова Харківської області повернути ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 7360 грн. 00 коп., який був сплачений 12 січня 2017 року, квитанція №0.0.684537347.1 Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області; отримувач: УДКСУ у Київському районі міста Харкова Харківської області; код отримувача: 37999675; рах. 31219206700004 МФО 851011».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2017 року.

Суддя С.А. Колесник