Рішення № 69396034, 09.10.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач - Коротенко Є.В.

Справа № 428/13347/15-ц

Провадження № 22ц/782/628/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2017 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Коротенка Є.В.,

суддів: Гаврилюка В.К., Луганської В.М.,

за участю секретаря Подрябінкіна Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що вона перебувала з Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» (далі - ПрАТ «СО «Азот») у трудових відносинах і працювала на посаді інженера 1-ї категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії підприємства. Наказом від 01.12.2015 року № 0111 -КП її звільнено за п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з прогулом в період часу з 16.07.2015 року по 12.11.2015 року.

Звільнення вважає незаконним, оскільки в зазначений період часу вона мала б знаходитись у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка безпідставно не була надана підприємством за її, ОСОБА_2, заявою. Крім того, позивач посилається на те, що в зазначений в наказі період часу вона була відсутня на роботі з поважних причин, а саме: у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні, а також посилається на порушення підприємством передбаченого законодавством порядку накладення дисциплінарного стягнення (порушено строк притягнення до відповідальності, не ознайомлено її особисто з наказом про звільнення, не забезпечена можливість бути присутньою на засіданні профспілкової організації з приводу її звільнення). Таким чином, просила позов задовольнити.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.02.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПрАТ «СО «Азот» про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною задоволені частково.

Суд:

-поновив ОСОБА_2 на роботі на посаді інженера (хім. технології) 1 категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії ПрАТ «СО «Азот»;

-визнав наказ виконуючого обов'язки Голови правління ПрАТ «СО «Азот» від 01.12.2015 року № 0111-КП про звільнення ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним;

-зобов'язав ПрАТ «СО «Азот» скасувати наказ від 1 грудня 2015 року № 0111-КП;

-стягнув з ПрАТ «СО «Азот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 02.12.2015 року по 26.02.2016 року, в загальній сумі 13 181 грн 96 коп.;

-стягнув з ПрАТ «СО «Азот» на користь ОСОБА_2 компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 2 500 грн.

Також судом вирішено питання про розподіл судових витрат та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та в частині стягнення з ПрАТ «СО «Азот» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» звернулось до суду з апеляційною скаргою на нього та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що у відповідача не було підстав для розірвання договору на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки протягом часу з 16.07.2015 року по 12.11.2015 року позивач була відсутня на роботі з поважних причин, а саме: у зв'язку з хворобою і перебуванням на лікуванні у Республіці Сінгапур, а тому застосування по відношенню до неї такого заходу стягнення, як звільнення, є необгрунтованим.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_2 перебувала з ПрАТ «СО «Азот» у трудових відносинах і працювала у якості інженера 1-ї категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії підприємства.

Наказом від 01.12.2015 року № 0111 -КП її звільнено за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин в період часу з 16.07.2015 року по 1.11.2015 року (том 1, а.с.54).

Відповідно до пояснень ОСОБА_2 від 17.11.2015 року, наданих начальнику центральної лабораторії ПрАТ «СО «АЗОТ» Резник Т.С., позивач пояснює свою відсутність на роботі в період з 16.07.2015 року по 12.11.2015 року тим, що вона знаходячись у відпустці в Республіці Сінгапур захворіла, після чого вона звернулася до лікаря, який призначив їй лікування (том 1, а.с.157).

23 листопада 2015 року директор департаменту з управління персоналом ПрАТ «СО «АЗОТ» Лебедев С.І. звернувся до Голови правління ПрАТ «СО «АЗОТ» із службовою запискою, в якій просив розглянути на засідання правління питання щодо відсутності на роботі ОСОБА_2 в період часу з 16.07.2015 року по 12.11.2015 року (том 1, а.с.156).

27 листопада 2015 року Голова правління ПрАТ «СО «АЗОТ» Бугаев Л.С. звернувся до голови профкому профспілкової організації підприємства із поданням щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважних причин (том 1, а.с.75).

Відповідно до копії протоколу засідання Президії Профспілкового комітету ПрАТ «СО «Азот» від 01.12.2015року № 16, профспілковим комітетом ПрАТ «СО « Азот» надано згоду на звільнення ОСОБА_2 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (том 1, а.с.76, 126).

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 24 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до висновку Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» (далі - КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня») від 16.11.2015 року № 3253, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, оглянута ЛКК Сєвєродонецькою багатопрофільною лікарнею на стан здоров'я, а саме встановлено наступне: знаходилась на лікуванні в Інституті ортопедичної патології в Сінгапурі згідно бланку медичної установи від 16.07.2015 року, засвідченого Посольством України в Республіці Сінгапур за реєстраційним від 03.08.2015 року № 570/4-176 та згідно бланку медичної установи від 16.10.2015 року, засвідченого Посольством України в 12.11.2015 року.

Вважаючи звільнення ОСОБА_2 незаконним та беручи до уваги, серед іншого, зазначений висновок ЛКК, суд першої інстанції не звернув увагу на доводи представника відповідача про те, що вийшовши на роботу після майже чотирьох місячної відсутності, ОСОБА_2 листок непрацездатності не надала, у якості поважних причин своєї відсутності надала медичні документи, що представлені Інститутом кісток і суглобів у Сінгапурі від 16.07.2015 року та 15 .10.2015 року, висновок ЛКК КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» від 16.11.2015 року № 3253, та при цьому зазначала, що вона не була працездатною.

Разом з тим, такими довідками факт непрацездатності не підтверджено, а лише зазначено, що ОСОБА_2 зверталася до лікарів у Республіці Сінгапур у зв'язку з наявністю хвороби та призначенням лікування.

Саме до таких висновків прийшов суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 13 квітня 2016 року, якою рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2016 року було залишено без змін (том 2, а.с.45).

При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що, відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Згідно із п. 1.12 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян від 13.11.2001 року № 455 документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, підлягають обміну на листок непрацездатності згідно з рішенням лікарсько- консультаційної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання чи роботи у разі: а) гострих захворювань і травм; б) загостренні хронічних захворювань; в) вагітності та пологів; г) оперативних втручань при невідкладних станах; ґ) лікування згідно з рішенням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон. Обмін здійснюється на підставі перекладених на державну мову та нотаріально засвідчених документів, які підтверджують тимчасову втрату працездатності під час перебування за межами України.

Відповідно до повідомлення КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» № 1817 від 04.09.2017 року, ОСОБА_2 зверталась до КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» у листопаді 2015 року з питанням щодо обміну документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, на листок непрацездатності згідно з рішенням лікарсько- консультативної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання чи роботи. При цьому ОСОБА_2 надала до ЛКК бланки інституту ортопедичної патології у Сінгапурі від 16.07.2015 року (завіреного посольством України в Республіці Сінгапур № 570/4-176 від 03.08.2015 року), і від 16.10.2015 року (завіреного посольством України в Республіці Сінгапур №570/4-221 від 02.11.2015 року) про те, що вона знаходилась на лікуванні з 16.07.2015 року по 12.11.2015 року. Медичну документацію (медична карта амбулаторного хворого, резул рентгенологічного дослідження, бланки рецептів для лікування наявної патології, виконаних маніпуляцій та процедур) пацієнтка не надала. Тому згідно рішення ЛКК № від 16.11.2015 року ОСОБА_2 було відмовлено у обміні документів, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, на листок непрацездатності (том 2, а.с.106).

При таких обставинах колегія суддів Апеляційного суду Луганської області приходить до висновку про відсутність достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причини відсутності ОСОБА_2 на роботі в період часу з 16 липня по 12 листопада 2015 року.

Таким чином, в сенсі приписів п. 4 ст. 40 КЗпП України, відсутність позивачки у вказаний період часу є прогулом без поважних причин.

Встановлено, що ПрАТ «СО «Азот», вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_2, отримало попередню згоду виборного органу первинної профспілкової організації у повній відповідності до вимог ст.43 КЗпП України (том 1, а.с.75-76, 126).

Крім того, при обранні виду стягнення ПрАТ «СО «Азот» у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

При цьому основним критерієм такої оцінки є саме самовільне залишення позивачкою роботи на тривалий час.

При таких обставинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ПрАТ «СО «Азот» законно та обгрунтовано застосував відносно ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

При цьому встановлений ст.148 КЗпП України строк для застосування дисциплінарного стягнення порушений не був.

Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 до ПрАТ «СО «Азот» про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Що до позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, то вони задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Також не можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ПрАТ «СО «Азот» про зобов'язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною, оскільки мати малолітньої дитини - ОСОБА_6 (донька позивача) не має права на відпустку для догляду за дитиною, яке передбачено ст.18 Закону України «Про відпустки», у зв'язку із чим позивач, яка є бабусею дитини, не може використати таку відпустку.

Такий висновок суду не заперечується особами, які приймають участь у справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, згідно із п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України -невідповідність висновків суду обставинам справи, а відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням положень п.п.1,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.02.2016 року скасувати, ухваливши нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною відмовити.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» задовольнити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: