Окрема думка судді № 69392514, 03.10.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ОКРЕМА ДУМКА

Справа № 127/18656/17

03 жовтня 2017 року

м. Вінниця

У справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, виконавчого комітету Вінницької міської ради, Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо прийнятого рішення в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги щодо позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Вінницької міської ради №422 від 30 вересня 2016 року в частині, рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2320 від 06 жовтня 2016 року.

На моє переконання, зазначений спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства України з огляду на такі обставини.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем у справі за вказаною вище позовною вимогою є органи місцевого самоврядування, а спір стосується одного з етапів влаштування кладовища - відведення земельної ділянки для організації місця поховання.

Оскільки законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір", Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові № 8 від 20 травня 2015 року (надалі - Пленум) вказав, що, вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Виходячи з теорії права, публічно-правовий спір є видом правового спору, для якого характерні такі ознаки:

1) спір виникає з публічно-правових відносин;

2) сторонами спору є суб'єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації;

3) сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу;

4) предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів публічно-правових відносин, які порушують або можуть порушити права, свободи та інтереси інших суб'єктів.

У цьому випадку відповідачем виступає суб'єкт владних повноважень, предметом спору є його рішення, очевидним є також публічний інтерес - необхідність забезпечити певне благо, яке має важливе значення для територіальної громади, а саме влаштування місця поховання.

На підтвердження наявності публічно-правових відносин необхідно також звернути увагу на пункт 3 Пленуму, де зазначено, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти, як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 8 Закону України "Про поховання та похоронну справу" держава поклала обов'язок вирішувати відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, забезпечення будівництва, утримання в належному стані, охорону місць поховання тощо на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Таким чином, вирішення питань про відведення земельних ділянок для організації місць поховання не може розглядатись, як приватна справа чи приватний інтерес, оскільки це є одним із завдань держави, виконання якого Законом покладено на органи місцевого самоврядування.

На мою думку, твердження апелянта про те, що вона не претендує на отримання в користування чи у власність земельної ділянки, яка виділення для влаштування кладовища, ще раз підтверджує відсутність приватно-правового спору.

Наведене вище не дає підстав для застосування позицій Верховного Суду України щодо вирішення земельних спорів, оскільки в них йдеться про приватноправові відносини.

Крім того, відповідно до висновку, зазначеному у рішенні Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року №10-рп/2010, у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 112 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Статтею 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені

Позиція суду щодо обов'язковості виконання рішення Конституційного Суду України відповідає аналогічній позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 травня 2015 року у справі №2а/0470/9130/11.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних публічних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, у переданому на вирішення суду спорі наявні визначальні ознаки справи адміністративної юрисдикції.

Суддя Загороднюк А.Г.