Ухвала суду № 69392322, 04.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1156/17

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Нехожиній О.О.,

за участю представника відповідача Кушнір Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року по справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Миколаївській області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В:

12.06.2017 року ГУ ДФС у Миколаївській області звернулось до Миколаївського районного суду із адміністративним позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаєва, в якому просило суд стягнути з відповідача в дохід держави податковий борг в сумі 9 875,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем тривалий час не сплачується податковий борг, самостійно визначений у поданих ним деклараціях.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року адміністративний позов ГУ ДФС у Миколаївській області задоволено. Стягнуто з розрахункових рахунків у банках та за рахунок готівкових коштів Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (пр.Миру,62-А, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 08029523) податковий борг у сумі 9875,91 грн. у дохід держави.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник КЕВ м. Миколаєва 28.08.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника відповідача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

17.02.2016р. відповідачем - Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва подано податкову декларацію з земельного податку за 2016р., в якій самостійно відображене податкове зобов'язання за жовтень-листопад у сумі 2077,63 грн. щомісяця та за грудень у сумі 2077,68 грн. Таким чином, заборгованість за жовтень-грудень 2016 р. склала 6232,94 грн.

20.02.2017р. відповідачем подано податкову декларацію з земельного податку за 2017р., в якій самостійно відображене податкове зобов'язання за січень-лютий у сумі 2202,29 грн. щомісяця. Таким чином, заборгованість за січень-лютий 2017р. склала 4404,58 грн. При цьому, у декларації відповідачем самостійно задекларовано зменшення податкового зобов'язання на січень-лютий у сумі 462,46 грн. щомісяця. З огляду на викладене, заборгованість за січень-лютий 2017 р. склала 3479,66 грн.

Позивачем у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем боргу нарахована пеня в розмірі 163,31 грн.

21.01.2016р. Первомайською ОДПІ сформовано податкову вимогу №17-23 на суму 507,1 грн., яка надіслана на адресу КЕВ та не оскаржена.

Таким чином, у зв'язку з тривалою несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості, доведеності позовних вимог та наявності несплаченого відповідачем боргу.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.14 п.14.1 п.п.14.1.175 ПК України, податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з ст.20 п.п.20.1.34 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Крім того, приписами п.59.5 ст.59 ПК України передбачено, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Так, як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з розгорнутого розрахунку податкового боргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва за період з 11.11.2016р. по 13.04.2017р., у позивача дійсно наявний податковий борг по земельному податку в сумі 9875,91 грн. (6232,94 грн. (за 2016 р.) + 3479,66 грн. (за 2017 р.) + 163,31 грн. пені).

Вищезазначена сума заборгованості представником відповідача в судовому засіданні суду 2-ї інстанцій фактично не заперечувалась.

Також, як вбачається з матеріалів справи, сума боргу, що стягується за даним позовом, не включена до податкової вимоги від 21.01.2016р. №17-23, оскільки заборгованість виникла з жовтня 2016р., а нова вимога, у відповідності до приписів ст.59 Податкового кодексу України, не надсилається на збільшену суму боргу.

До того ж, слід зазначити, що відповідачем ні до суду 1-ї інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів сплати податкового боргу.

Також, необхідно вказати про те, що посилання апелянта на те, що у позивача відсутнє право на звернення до суду із даним позовом про стягнення податкового боргу є необгрунтованими, оскільки у відповідності до Законом України від 21.12.2016р. №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», Податковий кодекс доповнено ст.193, якою визначено функції державних податкових інспекцій. Таким чином, з переліку функцій ДПІ виключено функції щодо погашення податкового боргу, які передано Головним управлінням ДФС.

Посилання ж відповідача на те, що порядок розгляду стягнення податкового боргу з рахунків передбачає звернення податкового органу з поданням в порядку статті 183-3 КАС України, а лише в разі відмови в прийнятті подання заявник має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку, також є неспроможними і підлягають відхиленню, адже наведені положення Податкового кодексу України не встановлюють імперативної умови звернення в порядку статті 183-3 КАС України, як обов'язкової передумови для подання позову про стягнення податкового боргу для розгляду в загальному порядку позовного провадження.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку, про правомірність дій позивача щодо звернення до суду із даним позовом, а також, оскільки сума податкового зобов'язання, що є предметом судового розгляду, є узгодженою в розумінні Податкового кодексу України та заборгованість залишилась несплаченою, позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню в повному обсязі, що і було зроблено судом 1-ї інстанції.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко