Постанова № 69392306, 04.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/761/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Романішина В.Л.,

секретар - Ханділян Г.В.,

за участю: представників Генеральної прокуратури України - Куща В.Г., Пашаєва Г.В., представника прокуратури Херсонської області - Настич В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги прокуратури Херсонської області та Генеральної прокуратури України на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України, за участю третьої особи - прокуратури Херсонської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року позивач, ОСОБА_4, звернувся з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 10.04.2017 року № 62 к про звільнення ОСОБА_4 з адміністративної посади; поновити позивача на посаді керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області з 10 квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що позивач працює в органах прокуратури з липня 2003 року. У грудні 2015 року призначений за конкурсом на посаду керівника Херсонської місцевої прокуратури. За період роботи не мав жодних стягнень. На початку липня 2016 року прокурор Херсонської області примусив всіх керівників та заступників керівників місцевих прокуратур області, у тому числі позивача, написати заяви про звільнення з адміністративних посад за власним бажанням, мотивуючи тим, що це потрібно для оцінки морально-ділових якостей керівників за результатами роботи у липні 2016 року та вирішення питання їх подальшого перебування на адміністративних посадах. У разі відсутності негативних висновків кожен продовжить працювати. ОСОБА_4 написав заяву без дати, оскільки вважав, що сумлінно виконує посадові обов'язки, до його роботи немає жодних зауважень, а тому немає підстав для висновку про невідповідність займаній посаді. Дана подія набула розголосу у професійному середовищі та опублікована в інтернет-виданні "Прокурорська правда".

Проте, перебуваючи на лікуванні, 10.04.2017 року позивач дізнався, що його звільнено з роботи у зв'язку із достроковим припиненням повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

Позивач зазначав, що дане рішення відповідача є незаконним, оскільки прийняте на підставі заяви, що не містить дати її написання та дати звільнення, тобто не відображає дійсного наміру позивача звільнитися за власним бажанням, Крім того, вказана заява адресована Генеральному прокурору України, проте зареєстрована прокуратурою Херсонської області у журналі вхідної кореспонденції 06.04.2017 року.

ОСОБА_4 стверджував, що не подавав ніякої заяви про звільнення 06.04.2017 року та не заходив до приміщення прокуратури Херсонської області.

Вказана обставина свідчить про те, що написана у липні 2016 року під тиском прокурора області заява про звільнення перебувала у відділі з роботи з кадрами обласної прокуратури та була зареєстрована й передана третьою особою до Генеральної прокуратури за ініціативи прокурора області, який, у свою чергу, підготував подання про звільнення ОСОБА_4, що не передбачено чинним законодавством.

Позивач зауважив, якщо б він мав власне усвідомлене бажання звільнитись, то подав би заяву безпосередньо відповідачу, як це передбачено Законом України "Про прокуратуру", а не третій особі.

Посилаючись на наведене, просив скасувати наказ Генерального прокурора України та поновити позивача на посаді керівника Херсонської місцевої прокуратури.

Відповідач та третя особа заперечували щодо задоволення адміністративного позову, посилаючись на правомірність оскаржуваного наказу.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 10 квітня 2017 року № 62 к про звільнення ОСОБА_4

Поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_4 на посаді керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області з 11 квітня 2017 року.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області з 11 квітня 2017 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду прокуратура Херсонської області подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Не погоджуючись з даною постановою суду Генеральна прокуратура України також подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Зокрема, апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуємого судового рішення:

- судом першої інстанції не враховано, що позивач звільнений з адміністративної посади, а не з органів прокуратури. Звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку передбаченого пунктом 2 частиною 2 статі 41 Закон України "Про прокуратуру", не припиняє його повноважень прокурора. Отже, трудовий договір з позивачем після його звільнення з адміністративної посади не припинявся, він залишається прокурором місцевої прокуратури, тому не правильним є застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів статей 38,39 КЗпП України з відповідним посиланням на практику Верховного суду України;

- необґрунтованими є доводи суду про те, що визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення домовленості у відповідності до приписів статі 24 КЗпП України, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язкових реквізитів при складенні такого документа як заява про звільнення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до про наявність підстав для їх задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 працював в органах прокуратури Херсонської області з 21 липня 2003 року, та у період з серпня 2008 року по грудень 2015 року обіймав такі керівні посади: заступник прокурора Суворовського району міста Херсона, прокурор Бериславського району, прокурор Голопристанського району, начальник управління представництва захисту інтересів в суді обласної прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 8 грудня 2015 року № 771 к старшого радника юстиції ОСОБА_4 призначено керівником Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області строком на п'ять років з 15.12.2015 року за результатами проходження конкурсу.

Наказом Генерального прокурора України від 10 квітня 2017 року № 62 к старшого радника юстиції ОСОБА_4 звільнено з посади керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області у зв'язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (пункт 1 частини 1 статті 41 Закону України "Про прокуратуру"). Підставою для видання цього наказу зазначено подання прокурора області Тригубенка В.М. та заява ОСОБА_4

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є вставленими.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції зазначив, що призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, проте, зважаючи на відсутність врегулювання вказаним Законом питання звільнення прокурорів за власним бажанням, застосовуються норми КЗпП України.

Застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 39,38,24 Кодексу законів про працю України, Постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року, відповідну практику Верховного суду України, суд першої інстанції дійшов висновку, що роботодавець, при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).

Встановивши, що заява позивача не містить дати її написання та дати, з якої позивач мав намір припинити повноваження, а також факт її реєстрації в прокуратурі Херсонської області та відсутності правових підстав для направлення прокурором Херсонської області відповідного подання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належними і допустимими доказами не довів факт подання позивачем 06.04.2017 року заяви про звільнення за власним бажанням та не спростував твердження ОСОБА_4 про складання ним даної заяви задовго до звільнення та відсутність наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді та задовольнив адміністративний позов.

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 КАС України).

Пунктом 2 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Проходження публічної служби та звільнення публічної служби це різні поняття і неможливо їх ототожнювати в силу різного правового навантаження цих значень

Позивач проходив публічну службу на посаді керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень та дій органу державної влади з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 КАС України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на службу в органах прокуратури, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII( далі -Закону № 1697-VII).

За змістом пункту 3 частини другої статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор України призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

На підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6 - 8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з підстав подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5-1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону № 1697-VII до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Положення щодо призначення на посади та звільнення з посад, у тому числі адміністративних, за рекомендацією Ради прокурорів України набрали чинності 15 квітня 2017 року, тобто після звільнення позивача.

Таким чином, до 15.04.2017 року звільнення прокурора з адміністративної посади, у тому числі передбаченої пунктом 11 частини першої статті 39 цього Закону (керівника місцевої прокуратури) здійснювалось Генеральним прокурором без рекомендації Ради прокурорів України.

Фактичним предметом спору у справі що розглядається є правомірність рішення Генерального прокурора України щодо звільнення позивача з адміністративної посади, тобто спірні правовідносини щодо проходження публічної служби.

Отже, суду необхідно перевіряти чи були у відповідача необхідні та достатні підстави для винесення такого рішення на момент його прийняття .

Будь-які спірні правовідносини щодо припинення публічної служби ( припинення трудового договору ) відсутні.

Судом встановлено, що заява позивача про звільнення з адміністративної посади у зв'язку з достроковим припиненням повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (а.с. 36) надійшла до відповідача фельд'єгерською службою, відповідним чином зареєстрована.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що заява написана позивачем власноручно.

Наказом Генерального прокурора №62к від 10 квітня 2017 року звільнено позивача з посади керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області у зв'язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням ( а.с.34).

В якості правової підстави наведені приспи пункту 3 частини 1 статті 9 , підпункту 4 пункту 5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» та пункт 1 частини 1 статті 41 Закону № 1697-VII .

Фактичною підставою для прийняття спірного наказу слугували відповідна заява позивача та подання прокурора Херсонської області Тригубенка В.М.

Дослідивши зміст зави позивача та спірний наказ, суд зазначає, що при розгляді зазначеної заяви позивача у Генерального прокурора України були наявні правові підстави щодо видачі спірного наказу.

Оцінюючи спірний наказ на дотримання вимог частини 3 статті 2 КАС України колегія суддів зазначає про наступне.

Позивач займав посаду керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області.

Повноваження керівника місцевої прокуратури регламентовані статтею 13 Закону № 1697-VII, яка, у свою чергу, передбачає наявність у керівника місцевої прокуратури права самостійно приймати рішення від імені держави.

Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи щодо спорів, які стосуються питань, пов'язаних із працевлаштуванням державних службовців, їхнім кар'єрним просуванням і завершенням служби.

Зокрема у рішенні «Пеллегрен проти Франції" від 08 грудня 1999 року, заява № 28541/95 Європейський суд з прав людини надав автономне тлумачення терміна «Державна служба»». З цією метою Суд запровадив функціональний критерій, що визначається характером обов'язків і функцій службовця. Ті, що обіймають посади, які передбачають виконання функцій, пов'язаних із забезпеченням загальних інтересів, або участь у здійсненні повноважень, наданих за публічним правом, наділені часткою суверенної влади держави. Отже, держава має законний інтерес вимагати від таких посадових осіб особливих відносин довіри і лояльності. З іншого боку, стосовно інших посад, які не містять такого аспекту "державного управління", цього інтересу немає (пункту 60,65 згаданого вище рішення).

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що позивач, займаючи таку високу посаду - керівник Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області у званні старшого радника юстиції, був пов'язаний обов'язком особливих відносин довіри і лояльності до держави в особі Генерального прокурора України та зважувати все, що стосувалося виконання його професійних завдань та правових наслідків написання заяви про звільнення з адміністративної посади.

Суд передусім відзначає, що всі права і обов'язки позивача чітко визначені у профільному Законі 1697-VII, були чинними на час подій у справі, а відтак надавали позивачу можливість передбачити наслідки своїх дій.

Відповідач, приймаючи спірне рішення, вирішував одночасно не лише питання щодо проходження публічної служби позивача, а також питання організації і координації діяльності усіх органів прокуратури з метою забезпечення принципу безперервності влади та ефективного виконання функцій прокуратури в частині забезпечення місцевих прокуратур керівними органами (частина 1 статі 8 Закону України Закону № 1697-VII).

У матеріалах справи не було нічого такого, що підтверджувало би міркування ОСОБА_4, про те, що рішення відносно нього було прийнято з порушенням основоположних принців законності, юридичної визначеності, запобігання свавіллю, недискримінації та рівності всіх перед законом.

Навпаки, рішення відповідача ґрунтувалося на достатніх доказах.

Тому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення становило достатню законну підставу для звільнення позивача з посади керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області.

З приводу доводів позивача про наявність листка непрацездатності колегія суддів виходить із такого.

Як вбачається з Листка непрацездатності АДВ № 781005 (а.с.16) , позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 10 по 13 квітня 2017 року.

Матеріали справи не містять відомостей, що вказаний листок непрацездатності зареєстрований у місцевій прокуратурі.

Спірний наказ датований 10 квітня 2017 року, заява позивача та подання прокурора Херсонської області зареєстровані в Генеральній прокуратурі 07 квітня 2017 року .

Отже, Генеральний прокурор України на момент винесення Наказу об'єктивно не міг врахувати наявні у справі лікарняні листи, які позивач надав лише до суду та дати їм належну оцінку.

При цьому суд зазначає, що обмеження щодо звільнення працівника у період непрацездатності стосується тільки звільнення з ініціативи власника, та не розповсюджується на звільнення з адміністративної посади працівника за власним бажанням, а відтак посилання позивача на порушення відповідачем норм трудового законодавства щодо заборони звільнення у період тимчасової непрацездатності до уваги не беруться.

Суд критично оцінює доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, що написання заяви про звільнення у липні 2016 року відбулось під психологічним тиском, тобто без наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді, оскільки 06.04.2017 року він не подавав та не надсилав третій особі заяви про звільнення, а якщо він мав би намір припиняти повноваження керівника, то, дотримуючись порядку звільнення, подав би заяву безпосередньо Генеральному прокурору із зазначенням дати звільнення, з огляду на те, що вищенаведені підстави адміністративного позову стосуються виключно правомірності дій та рішень прокуратури Херсонської області, яка не є відповідачем у справі, а лише наділена процесуальним статусом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Згідно положень статей 53, 54 КАС України у третьої особи відсутній правовий конфлікт з сторонами у справі, єдиний правовий зв'язок з предметом спору у справі, що розглядається, полягає лише у тому, що рішення у справі може вплинути на права, інтереси та обов'язки вказаного суб'єкта владних повноважень.

За таких умов, суд не вправі надавати правову оцінку діям третьої особи в якості підстави для задоволення адміністративного позову.

Поряд із тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремим позов до зазначеного суб'єкта владних повноважень, вказавши вищенаведені обставини в якості підстави позову.

З приводу доводів позивача, з яким погодився суд першої інстанції, щодо застосування до спірних правовідносин вимог чинного законодавства про погодження дати звільнення, колегія суддів виходить із такого.

Як вже зазналось вище позивач був звільнений з адміністративної посади, тобто спірні правовідносини виникли щодо спору саме з проходження публічної служби.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

Як вбачається із листа прокуратури Херсонської області ОСОБА_4 у відповідності до вищенаведених приписів чинного законодавства запропоновано ряд посад в системі прокуратур Херсонської області. ( а.с. 164-165).

Позивач не звільнений з органів прокуратури, тобто відсутній спір з приводу припинення з публічної служби ( припинення трудового договору).

Разом з тим, розірвання трудового договору з ініціативи працівника відповідно до статей 38, 39 КзПП України є припиненням трудового договору (звільнення за власним бажанням).

Урахувавши наведене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим субсидіарне застосування судом першої інстанції приписів трудового законодавства в частині погодження дати звільнення (припинення трудового договору) до спірних правовідносин.

Окрім того, помилковим є посилання суду першої інстанції на приписи статті частини 4 статі 24 Кодексу законів про працю України з огляду на те, що вказану норму виключено Законом України від 28.12.2014, № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці".

Не впливають на законність оскарженого рішення й аргументи позивача щодо незаконного урахування подання прокурора Херсонської області, як на підставу для звільнення.

Так, за змістом статті 9 Закону № 1697-VII, з метою забезпечення організації роботи з кадрами в органах прокуратури, наказом Генерального прокурора України від 12.10.2016 року № 357 затверджено Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за № 1450/29580.

На підставі пунктів 1 та 2 розділу Х Положення № 357 звільнення прокурора з посади здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю України та Закону 1697-VII. У разі ініціювання питання про звільнення з органів прокуратури або з адміністративної посади, призначення на яку чи звільнення з якої здійснюється Генеральним прокурором України, керівник регіональної прокуратури, ректор Національної академії прокуратури України вносить подання, у якому обов'язково наводяться конкретні обґрунтування причин звільнення, з долученням копій відповідних документів.

Таким чином, подання про звільнення з органів прокуратури або з адміністративної посади вноситься керівником регіональної прокуратури у разі ініціювання питання про звільнення, тобто, якщо звільнення особи здійснюється за ініціативи керівника, зокрема, у разі неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків з обов'язковим обґрунтування причин звільнення та з долученням копій відповідних документів.

Отже, при достроковому припиненні повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням керівник регіональної прокуратури подання не вносить.

Натомість основною підставою для звільнення з адміністративної посади слугувала саме заява позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незаконність звільнення ОСОБА_4 із займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 41 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи відповідачі довели суду ті обставини, на які вони посилались в обґрунтування заявлених апеляційних скарг.

З таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до приписів статті 94 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача , звільненого від сплати судових витрат , судові витрати , понесені відповідачем , компенсуються за рахунок Державного бюджету.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокуратури Херсонської області та Генеральної прокуратури України задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року у справі № 821/761/17 - скасувати.

Ухвалити у справі № 821/761/17 нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 10.04.2017 року № 62 к, поновлення на роботі - відмовити.

Компенсувати з Державного бюджету України на рахунок прокуратури Херсонської області, код 04851120, банк платника ДЕРЖКАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА України , м. Київ (код банку 820172) 1408 гривень ( одна тисяча чотириста вісім гривень).

Компенсувати з Державного бюджету України на рахунок Генеральної прокуратури України, код 00334051, банк платника ДЕРЖКАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА України, м. Київ (код банку 820172) 1408 гривень (одна тисяча чотириста вісім гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення судового рішення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 09 жовтня 2017 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: В.Л. Романішин