Ухвала суду № 69389895, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/46236/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року

у справі №2а-0870/2616/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛСЛ ІНК»

до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛСЛ ІНК» (далі - ТОВ «ЛСЛ ІНК», позивач) звернулося до суду з позовом до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі - ОДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 квітня 2011 року №0000142302, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 105000,00 грн, у т.ч. за основним платежем - 84000,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 21000,00 грн.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 30 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року, позов задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2011 року №0000142302.

У касаційній скарзі Токмацька об'єднана державна податкова інспекція Запорізької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу зазначає про обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та просить залишити їх без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЛСЛ ІНК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт від 30 березня 2010 року № 92/23/13631630.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), у зв'язку із чим підприємством занижено суму податок на додану вартість у розмірі 84000,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість, зазначений в акті №92/23/13631630 від 30 березня 2011 року, ґрунтується на безпідставності віднесення позивачем спірної суми до складу податкового кредиту, сформованого за наслідками здійснення господарської діяльності між ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» та ТОВ «ЛСЛ ІНК», правочини між якими, за висновками податкового органу, є нікчемними.

На підставі вказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, обов'язок ведення яких встановлений правовими нормами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Вищенаведені норми так само, як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій, зробивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС», а саме: договору, податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень та ін., - встановили факт поставки товарів (послуг) від вказаного постачальника на адресу позивача, їх використання у господарській діяльності, та, з огляду на відсутність доказів з боку ОДПІ щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентом податкового законодавства чи-то сприяння йому в цьому, дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для твердження, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі №2а-0870/2616/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна