Рішення № 69388797, 03.10.2017, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2177/16-ц

Провадження № 2/307/130/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Розман М.М., при секретарі Цех Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк «Надра» про визнання недійсним правочину,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк «Надра» про визнання недійсним правочину. В позовній заяві зазначила, що 08.06.2007 року між нею ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством Банк «Надра» укладено кредитний договір № 146-09/06-2007 за умовами якого банк зобовязався надати, а позичальник отримати грошові кошти в сумі 85000 доларів США під 14.49 % річних терміном на 120 місяців, з кінцевим терміном погашення кредиту 07.06.2017 року. Окрім фіксованої ставки в 14.49% річних умовами договору передбачено щомісячну комісію за управління кредитом на рівні 0.10% договору щомісячно від суми залишку кредиту при тому, що місячна сума мінімального необхідного платежу становить 1420.00 доларів США. Зазначений правочин вважає несправедливим та таким що має всі підстави для визнання його недійсним у судовому порядку виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України«Про захист прав споживачів поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. З умов кредитного договору вбачається, що кошти були надані в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України«Про захист прав споживачів» (у редакції , що діяла на момент укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Проте перед укладенням кредитного договору відповідач банк «Надра» зазначених вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не виконав. Крім того банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого розрахунку на час розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхнево не зрозуміло для споживача. Отже в порушення п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав їй, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачем про надання споживчого кредиту застосовується положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з яким передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку від 10.05.2007 р.. № 168 , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо).

Відтак позивач вказує, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.

Тому посилаючись на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано підстави та порядок визнання договору недійсним, а також на норми , які регламентують обчислення та застосування строків позовної давності, просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 146- 09/06-2007 від 08 червня 2007року укладений між Відкритим акціонерним товариством Банк Надра та ОСОБА_1.

Представник відповідача ПАТ Банку «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в поданому до суду письмовому запереченні зазначив, що кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає нормам чинного законодавства і підстав, які передбачені законом, для визнання договору недійсним не має.

Представник відповідача посилається на те, що умови, що передують укладенню кредитного договору, визначені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», були загальновідомою інформацією, яка доносилася до споживачів кредитних коштів за допомогою реклами, ЗМІ, інтернет-ресурсів відповідача і т. п., а також роз'яснювались менеджером відділення перед укладенням договору. Згідно з ст. 203 ЦК України для чинності правочину особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочииу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Позивач у момент підписання Кредитного договору був дієздатною особою і чітко розумів свої дії. Він мав можливість ознайомитися з усіма умовами Кредитного договору та реалізував своє право підписавши даний договір. Їй були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили її прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах. Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

На думку представника відповідача, позивачка перед укладенням кредитного договору була ознайомлена із загальними умовами кредитування, погодила на них, наслідком чого, після попереднього ознайомлення позивачки із письмовими проектами Кредитного договору , стало їх укладання. Кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: відповідач надав позичальнику грошові кошти а позивач, отримавши ці кошти придбав житловий будинок.

Крім цього зазначив, шо згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність, під яку підпадає кредитний договір, становить три роки. В межах цього строку позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Так як оскаржений Кредитний договір від 08.10.2007 року, то строк позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду, закінчився 08.10.2010 року. Вважає, що сплив позовної давності є додатковою підставою для відмови у позові.

Також представник відповідача послався на наявність судових рішень про стягнення з відповідачки суми боргу за оспорюваним договором, які набрали законної сили і мають преюдіщійне значення в даній справі, перевірялися на предмет законності належності підстави задоволення позову банку про стягнення боргу, в томі числі і оспорений кредитний договір № 146/09-2007 від 08.06.2007 року. Будь-яких порушень при укладенні договору і його невідповідності чинному законодавству судами не виявлено.

Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про визнаний недійсним кредитного договору № 146/09-2007 від 08.06.2007 року, - відмовити у звязку із його необґрунтованістю та недоведеністю, а також, у звязку із пропуском строку позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю посилаючись на викладені в письмовій позовній заяві обставини і просить позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, так як згідно до поданої письмової заяви прость розглянути справу без його участі за навними матеріалами справи, а тому суд в порядку ст. 169 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 8 червня 2007 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством Банк «Надра» укладено кредитний договір № 146-09/06-2007 , за умовами якого банк зобовязався надати, а позичальник отримати грошові кошти в сумі 85000 доларів США під 14.49 % річних терміном на 120 місяців, з кінцевим терміном погашення кредиту 07.06.2017 року. Окрім фіксованої ставки в 14.49% річних умовами договору передбачено щомісячну комісію за управління кредитом на рівні 0.10% договору щомісячно від суми залишку кредиту. ( а.с. 12-13).

Оскаржуючи даний договір позивач вказує що його умови є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного порушення прав споживача. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач також вказує на те, що укладаючи договір кредиту відповідач не виконав вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не надав позивачу повної інформації про умови кредитування, повну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.

Разом з цим, підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено в судовому засіданні, кредитний договір № 146-09/06-2007 що укладений 8 червня 2007 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством Банк «Надра» містять інформацію щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, строків повернення кредиту та механізму його погашення.

У звязку з цим суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 на час укладення і підписання договору була обізнана про істотні умови кредитування, в тому числі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Це, зокрема, підтверджується і наданою суду копією анкети-заяви фізичної особи на отримання іпотечного кредиту (а.с.94-96), яка підписана позивачкою.

Анкета-заява містить інформацію, що позичальник погоджується із усіма пунктами анкети та вся надана позичальником інформація вірна. Підписанням цієї анкети-заяви позичальник підтвердив, що Банк надав у письмовій формі та в повному обємі інформацію передбачену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, суд вважає, що кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі.

Зазначені в письмовій позовній заяві і підтримані в судовому засіданні доводи представника позивача про те, що позивачка не був обізнанана із інформацією про загальну суму кредиту, грошової одиниці кредиту, строку кредитування, процентної ставки, порядку надання кредиту та умови його погашення, взаємні права та обовязки сторін, а також розміру комісії, пені та штрафу, яку позичальник повинен сплачувати на користь банку, що свідчить про порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованим.

Так, відповідно до ч.5 ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що він, крім нарахування щомісячної комісії в розмірі 0.10% Договору, відповідає положенням ч.2 ст. 11 Закону України ''Про захист прав споживачів'' у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, а саме: містить дані про особу та місцезнаходження кредитодавця; мету на споживчі цілі; предмет договору - кредитні кошти у розмірі 85000 доларів США, плату за користування у розмірі 14.49% річних, кінцевий строк погашення кредиту 07.06.2017 року, порядок проведення розрахунку щодо повернення коштів, здійснення оплати, дата видачі кредиту.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобовязань щодо погашення кредиту , позичальник уклав з банком договір іпотеки нерухомості будинку, що розташований в м. Тячів по вулиці Ракоці, 23 Закарпатської області України( а.с.12).

В подальшому, у звязку з невиконанням позичальником своїх зобовязань за кредитним договором, згідно рішення Тячівського районного суду від 15.10.2014 року по справі №307/3106/14-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором задоволено та стягнуто 120287.07 доларів США заборгованості( а.с. 57-63).

Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.

За змістом ст.ст. 10 , 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , крім випадків , встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі.

Докази, відповідно до ст.ст. 58,59 ЦПК України , повинні бути належними і допустимими.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі докази , суд вважає , що вимоги позивачки належними і допустимими доказами в судовому засіданні не стверджені і в судовому засіданні не доведено наявність будь яких порушень при укладенні кредитного договору, які б являлися підставами визнання його недійсним, крім нарахування щомісячної комісії в розмірі 0.10% договору, а ініціювання позивачем даного позову свідчить про намагання останнього ухилитись від виконання взятих на себе договірних зобовязань.

Разом з цим, згідно з умовами кредитного договору розмір річної відсоткової ставки становить 14.49% річних до якої включається щомісячна комісія 0.10% від фактичної заборгованості по кредиту( а.с.12).

Пунктом 17 частини 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку від 10.05.2007 р. № 168 , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо).

За таких обставин, суд вважає, що сплата комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, є незаконною.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду України у справі 234\169\15-ц.

Також суд зауважує, що позивачка звернулася до суду через девять років після підписання кредитного договору, тобто за межами строку позовної давності і представник відповідача в даній справі просить застосувати позовну давність.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України). За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться встаттях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).

Представником позивача в судовому засіданні не наведено належних і достовірних доказів , які б вказували на те, що позивач дізнався про порушення свого права в 2015 році.

Водночас, дану позовну заяву зареєстровано судом 10 серпня 2016 року, тобто позивач звернувся до суду після спливу трирічного строку позовної давності, встановленоїст.257 ЦК України. Поважних причин такого пропуску строку позивачем і його представником не наведено.

З урахуванням наведеного , суд вважає, що в задоволенні позову в частині встановлення щомісячної комісії в розмірі 0.10% Договору щомісячно слід відмовити у звязку із спливом позовної давності, а в решті позову відмовити у звязку з його недоведеністю.

На підставі ст.88 ЦПК України судові витрати в частині сплати судового збору покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 4 , 10 , 11, 58-60 , 169, 209, 213-215 ЦПК України , ст.ст. 203, 215, 252-257, 626-628, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору №146\06-2007 від 8 червня 2007 року в частині встановлення щомісячної комісії в розмірі 0.10% Договору щомісячно відмовити у звязку із спливом позовної давності.

В решті позову відмовити у звязку з його недоведеністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засідання під час проголошення рішення суду, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: М.М.Розман