Ухвала суду № 69388186, 26.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2017 року м. Київ К/800/988/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М. секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуМиргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову на ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014у справі 816/4012/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка»доМиргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», платник/позивач) звернулось до суду із вказаним адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ОДПІ, податковий орган/відповідач) від 25.09.2014 №0001412200.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволені позову, оскільки вважає, що рішення були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Серед іншого вказує, що судами не взято до уваги наявного кримінального провадження, згідно якого встановлено причетність керівного складу контрагента позивача до фіктивної діяльності, зокрема відсутності в їх діях умислу на реальне настання правових наслідків укладених господарських угод.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в її задоволенні відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

Заслухавши осіб, які прибули у судове засідання, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період із 12.05.2014 по 23.05.2014 (продовжено 26.05.2014 по 30.05.2014) проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача за наслідком якої 06.06.2014 складено акт № 829/16-20-22-01-11/03770394/28 про результати дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем занижено: податок на додану вартість в сумі 1 011 231,39 грн. (сума знижена за наслідками розгляду ОДПІ заперечень до 697 499,81 грн.), чим порушено вимоги підпунктів 14.1.36, 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі акту перевірки, 27.06.2014 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення: №0000722200, яким позивачу визначено грошові зобов'язань з ПДВ у розмірі 1 046 250,00 грн., у тому числі: 697 500,00 грн. - за основним платежем та 348 750,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення скасовано в частині нарахованого основного платежу в сумі 234 098,00 грн. та штрафної санкції в сумі 117 049,00 грн., у зв'язку з чим, 28.09.2014, ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0001412200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 463 402 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 231 701 грн., що є предметом оскарження у даній справі.

Даний висновок відповідача ґрунтується на тому, що ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» фактично не здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «АФ Приват Агро», а відповідні податкові накладні за участі ТОВ «АПО Цукровик Полтавщини» оформлені не належним чином.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що позивачем, окрім декларування податкового кредиту з податку на додану вартість, дотримано всіх обов'язкових вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної. Придбаний товар за наслідками господарських правочинів із наведеними контрагентами використаний у власній господарській діяльності, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, спростувати дійсність яких відповідач не зміг.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується та рахує за необхідне зауважити наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПК або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із положеннями пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 (в редакції до 01.03.2014; далі - Порядок №1379) та зміненого в наступного Наказом Міністерства доходів і зборів України №10 від 14.01.2014 року (в редакції до 01.12.2014; далі - Порядок №10) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Пунктами 16 Порядку №1379 та 18 Порядку №10 зазначено, що усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV), підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 Закону №996-XIV на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач уклав договір купівлі-продажу шроту соняшникового від 19.03.2013 №1/0313/39, контрагентом якого виступив ПП «АФ Приват Агро», за рахунок цієї господарської операції сформував у податковому обліку суму податкового кредиту у розмірі 394 323,50 грн.

При встановлені реальності та товарності вказаних господарських операцій, судом першої інстанції була досліджена вся первинна документація, а саме договір, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдові відомості, виписку з банку про рух коштів на рахунку платника та інше.

Тому, оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю цього контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ПП «АФ Приват Агро».

Обґрунтованими в даних правовідносинах є висновки судів щодо відсутності правових підстав знімати, нараховану суму податкового кредиту позивачем, за наслідками вказаних господарських операцій з ПП «АФ Приват Агро», у зв'язку із порушеним кримінальним провадженням щодо керівного складу даної організації за фактом злочинної діяльності «конвертаційного центру». Зокрема, в ході судового засідання у суді касаційної інстанції дані обставини не підтвердились та спростовуються наданим представником позивача листом Прокуратури Дніпропетровської області від 24.12.2014 (№06/2-2224 вих.-14), де зазначено про закриття даного кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Тобто, з врахуванням позиції колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України під час розгляду подібних категорій справ (постанова від 5 березня 2012 року, справа № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року) є достатні підстави вважати про правомірну діяльність ПП «АФ Приват Агро», особливо його керівного складу по відношенню до позивача.

Щодо доводів відповідача у касаційні скарзі про безпідставність формування позивачем податкового кредиту, за наслідками господарських операцій з ТОВ «АПО Цукровик Полтавщини», з підстав допущення помилок в податкових накладних, то вони є неприйнятними з огляду на сталу практику Вищого адміністративного суду України щодо неможливості ствердження про недійсність податкових/видаткових накладних з підстав допущення в них помилок чи неточностей.

При цьому, судами попередніх інстанцій досліджувались відповідні податкові накладні, належне оформлення яких заперечується відповідачем, в розрізі дійсних господарських операцій платника і ТОВ «АПО Цукровик Полтавщини». В тому числі, предметом дослідження був договір №29/04-ЦП/2 від 01.04.2009 та видаткові накладі, з яких слідує предмет і зміст правовідносин.

Відповідним і положенню статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, є висновок суду апеляційної інстанції щодо обов'язку доказування правомірності вчинених ним дій відповідачів, зокрема тих які суперечили положенням ПК та Порядку в частині безпідставної відмови у прийнятті та реєстрації податкових накладних, виписаних платником по господарським операціям з його контрагентами.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав у порядку та в строки передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді І.Я. Олендер Т.М. Шипуліна