Ухвала суду № 69388156, 26.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" вересня 2017 р. м. Київ К/800/23889/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Маринчак Н.Є., Олендера І.Я., секретар судового засідання - Іванов Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКиєво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській областіна постанову та на ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 30.09.2013 Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 у справі №810/4593/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Устимівський котельно-механічний завод» доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Устимівський котельно-механічний завод» (далі - ТОВ «Устимівський котельно-механічний завод», позивач/платник) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (правонаступником якої є Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області; далі - ОДПІ, відповідач/контролюючий орган) від 09.08.2013 №№0000452201 та 0000462201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 позов задоволено в межах вказаних позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити, оскільки вважає, що вони були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від позивача письмових заперечень на касаційну скаргу ОДПІ не надходило, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявності підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 08.07.2013 по 12.07.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача за результатами якої 19.07.2013 складено акт №41/35584366 про результати дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Терйд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт» за період з 01.12.2010 по 31.03.2013.

Вказаною перевіркою встановлено, що платником було занижено: податок на прибуток на загальну суму 404 560,00 грн., чим допущенного порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР) ; пункту 135.2, підпункту 135.5.7 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України (далі - ПК України); ПДВ у розмірі 351 791,00 грн., чим допущенного порушення вимог пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України.

На підставі акту перевірки, 09.09.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000462201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 404 560,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 (одна) грн. та №0000452201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 351 791,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 26 935,00 грн.

Судами також встановлено, що підставою для висновку відповідача про порушення податкового законодавства стало отримання актів перевірок ДПІ у Печерському районі м. Києва про відсутність поставок товарів контрагентам позивача іншими підприємствами по ланцюгу взаємовідносин.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій зазначили, що доводи ОДПІ щодо вчинення позивачем правочинів з зазначеними контрагентами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони базуються на належних та допустимих доказах.

З даним висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає його передчасним, з огляду на наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПК або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із положеннями пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 (в редакції до 01.03.2014; далі - Порядок №1379) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Пунктами 16 Порядку №1379 зазначено, що усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Положеннями підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні за змістом положення передбачені ПК України, а саме приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 (далі - Закон №996-XIV), підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 Закону №996-XIV на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Як встановлено судами, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Еліт Консалт» (Виконавець) були укладені 5 договорів підряду з грудня 2010 року по липень 2011 року, на виконання яких сформовані специфікації, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення.

На погляд суду першої інстанції, із чим погодився апеляційний суд такий підхід на отримання податкової вигоди зі сторони позивача є належним та не суперечить вимогам податкового законодавства.

Разом з тим, правова оцінка факту правомірності (законності) діяльності такого контрагента, в частині реальності вказаних господарських операцій, судами була надана не у повній мірі. Зокрема жодний із перерахованих первинних документів не досліджувався, хоча за змістом висновків акту перевірки, відповідач посилається на ймовірне підроблення підписів директора ТОВ «Еліт Консалт» у податкових звітностях та реєстраційних документах.

В даному випадку є доречною позиція колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, яка викладена під час розгляду справи за позовом ТОВ «Болтон Груп» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва (постанові від 06.12.2016), про те що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими (за умови їх дослідження), але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

В поєднанні із вказаним, також підлягає дослідженню обставини зазначені в акті перевірки та в запереченнях на адміністративний позов про підробку підпису директора ТОВ «Еліт Консалт» ОСОБА_1, яким суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки.

Крім того, дослідити вирок Печерського районного суду м. Києва від 05.08.2013, справа №757/15488/13-к, який міститься Єдиному державному реєстрі судових рішень, щодо причетності посадових осіб ТОВ «Еліт Консалт» у вчинені протиправних (караних) діянь під час його існування, в тому числі отримання фіктивних первинних фінансово-господарських документів від третіх осіб, на підставі яких могли існувати господарські відносини з позивачем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції, де більш детально дослідити господарські операції проведені позивачем з ТОВ «Еліт Консалт», в частині реальності зазначених угод.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді Н.Є. Маринчак І.Я. Олендер