Ухвала суду № 69388086, 21.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року м. Київ К/800/17606/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Гончар Л.Я.

Шведа Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства «Пчела В» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и л а:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Фермерського господарства "Пчела В" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2015 рік у розмірі 10346 грн та пені 43 грн. 26 коп..

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2016 року позов задоволено, стягнуто з Фермерського господарства «Пчела В» в дохід державного бюджету України 10 303 грн. 50 коп. адміністративно-господарських санкцій та 43 грн. 26 коп. пені.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не створив робочі місця передбачені нормами чинного законодавства для працевлаштування інвалідів, а також самостійно не сплатив адміністративного-господарські санкції, у встановлені законом строки, в зв'язку з чим була нарахована пеня.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного суду, позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за даними звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ) становила 10 осіб, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19Закону № 875складав 1 робоче місце. Проте увідповідача у 2015 році не працювали особи, яким встановлено інвалідність. У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи відділення Фонду застосувало до відповідача адміністративно-господарські санкції.

Частиною третьоюстатті 18 Закону № 875-ХIIвстановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістомстатті 19 Закону № 875-ХIIдля підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першоюстатті 20 зазначеного Законувстановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією таЗаконом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першоїстатті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною другоюстатті 20 Закону № 875-ХІІпередбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі ст. 18-1 зазначеного Законупошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач протягом 2015 року подавав інформацію про наявність вакантних посад, на яких можливе працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року № 21-60а11, від 4 липня 2011 року № 21-159а11, від 11 червня 2013 року № 21-63а13, від 2 квітня 2013 року № 21-95а13, від 9 липня 2013 року № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 28 січня 2014 року № 21-476а13, від 11 лютого 2014 року № 21-485а13.

Виходячи з визначених статтею 220 КАС України меж перегляду судових рішень, за якими суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі та позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у судової колегії відсутні підстави для спростування встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, тоді як доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року без змін.

Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

Л.Я.Гончар

Є.Ю.Швед