Ухвала суду № 69386975, 05.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року

справа № 804/3300/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.

суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі №804/3300/17 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 25 травня 2017 року звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Новомосковський трубний завод», згідно з яким просить стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 70019,53 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про те, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2016 році відповідно до встановленого нормативу. Порушення норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів Форми 10-ПІ від 07.02.2017 року. Невиконання нормативу у працевлаштуванні особи з інвалідністю супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати 1-го штатного працівника позивача. Відповідач до 18.04.2017 року. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 70019,53 грн. за невиконання нормативу у 2016 році, проте, відповідач відмовляється від самостійного погашення суми недоїмки із санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем як роботодавцем здійснено усі передбачені чинним законодавством дії для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2016 році. Вина відповідача у безпосередньому не працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю відсутня з урахуванням того, що обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Сам факт відсутності працевлаштованих осіб з обмеженими можливостями у відповідача відповідно до встановленого нормативу не є безумовною ознакою правопорушення та підставою для відповідальності такого підприємця. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що відповідач повинен був самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу сплатити адміністративно-господарські санкції.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 07 лютого 2017 року відповідачем подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік від 07.02.2017 року (а.с.6).

Як вбачається із вищезазначеного звіту відповідача у 2016 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 1086 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 42 особи; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 43 особи; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 70019,53 грн.

У рядку 6 Звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі «-» (а.с.6).

Правомірність стягнення з відповідача суми адміністративного господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно з статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно зі статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонд соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно із частиною першою статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Я встановлено судом, відповідачем впродовж 2016 року подавалась до Новомосковського міськрайонного центру зайнятості звітність (інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН (а.с.36-57).

При цьому колегія суддів зауважує, що приписами п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, не передбачено щомісячного обов'язку роботодавця щодо подання до центру зайнятості даних про наявність вільних робочих місць.

Отже, відповідачем створено кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Орган державної служби зайнятості був повідомлений про наявність у відповідача в 2016 році вакантних посад для працевлаштування інвалідів. У 2016 році Новомосковським міськрайонним центром зайнятості до відповідача було направлено 1 безробітного з інвалідністю, який був працевлаштований, про що свідчить наказ про прийняття на роботу №60к від 21.07.2016 року та довідка МСЕК №495989.

При цьому, доказів необґрунтованої відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів або порушення відповідачем вимог Порядку № 316 позивач суду не надав.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році.

Таким чином, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з наявністю вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів, не є правильним.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі №804/3300/17 – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко