Постанова № 69386867, 06.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2017 року № 826/12807/16

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВС Технолоджі» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмежено відповідальністю «ВС Технолоджі» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач), та просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003301401 від 20.07.2016 на суму 6144593 (шість мільйонів сто сорок чотири тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003281401 від 20.07.2016 на суму 2119192 (два мільйони сто дев'ятнадцять тисяч сто дев'яності дві) грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003311401 від 20.07.2016 на суму 100972 (сто тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003291401 від 20.07.2016 на суму 1091750 (один мільйон дев'яносто одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн;

стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків Акту перевірки від 17.06.2016 № 167/26-15-14-01-01/30574751 та рішення від 15.07.2016 № 16043/10/26-15-14-01-01 прийнято 20.07.2016 податкові повідомлення-рішення № 0003301401, № 0003281401, № 0003311401, № 0003291401, які підлягають скасуванню.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/12807/16(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та в яких зазначено про те, що встановлені при перевірці позивача порушення належним чином зафіксовано в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті цілком на законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засідання за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 23.05.2016 по 10.06.2016 Головним державним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві здійснено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ВС Технолоджі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 17.06.2016 № 167/26-15-14-01-01/30574751, який отримано позивачем 04.07.2016.

Згідно акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем порушено:

пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 44.1 ст. 44, п. 47.1.1 п. 47.1 ст. 47, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення фінансового результату до оподаткування (завищено збитки) на суму 1091750 грн та занижено податок на прибуток на загальну суму 1740317 грн.

п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 на загальну суму 4096395 грн та завищення суми від'ємного значення, що зараховуються до складу наступного (податкового) періоду (рядок 24 декларації з ПДВ у грудні 2015 року на загальну суму ПДВ 100972 грн;

пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2»б» п. 176.2 ст. 176 ПК України в результаті чого встановлено подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку (форма 1ДФ) за IV квартал 2015 року;

пп. 266.1 п. 266.1 ст. 266, пп. 266.3 п. 266.3 ст. 266, пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266, пп. 266.16.1 п. 266.6 ст. 266, пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266, пп. 2669.1 п. 266.9 ст. 266, пп «б» 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України в результаті чого у 2015 році занижено зобов'язання по сплаті до бюджетного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 8306.76грн.

Не погодившись з зазначеними в акті висновками перевірки щодо порушень позивачем норм Податкового кодексу що призвело до заниження податку на прибуток 1740317 грн за 2014 рік та 1091750 грн за 2015 рік та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті у бюджет у сумі 4096395 грн за 2014 рік та 10972 грн за 2015 рік, позивачем підписано акт із запереченнями від 08.07.2016 № 107 та повернуто відповідачу.

За результатами розгляду заперечень позивача відповідачем вирішено висновки акту перевірки залишити без змін а подане заперечення - без задоволення.

На підставі Акту перевірки від 17.06.2016 № 167/26-15-14-01-01/30574751 відповідачем 20.07.2016 прийнято:

податкове повідомлення-рішення № 0003301401 від 20.07.2016 на суму 6144593 (шість мільйонів сто сорок чотири тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн;

податкове повідомлення-рішення № 0003281401 від 20.07.2016 на суму 2119192 (два мільйони сто дев'ятнадцять тисяч сто дев'яності дві) грн;

податкове повідомлення-рішення № 0003311401 від 20.07.2016 на суму 100972 (сто тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн;

податкове повідомлення-рішення № 0003291401 від 20.07.2016 на суму 1091750 (один мільйон дев'яносто одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонам докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Так, п. 6.1 ст. 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

П. 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П. 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з вимогами п.200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 198.6 ст.198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

У акті перевірки, який міститься в матеріалах справи, контролюючим органом зазначено, що:

за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, який перевірявся, ТОВ «ВС Технолоджі» здійснювало фінансово-господарські операції із ТОВ «Г.Н.Т. ННОВА ГРУП», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК»;

за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, який перевірявся ТОВ «ВС Технолоджі» здійснювало фінансово-господарські операції із ТОВ «УТТК», ТОВ «Глад», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо».

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «ВС Технолоджі» та зазначеними контрагентами останніми було виписано на адресу ТОВ «ВС Технолоджі» видаткові та податкові накладні по яким суми ПДВ було включено ТОВ «ВС Технолоджі» до складу податкового кредиту за відповідний період.

На підставі інформації, наявної в системах АІС «Податковий блок», контролюючим органом зроблено висновок що діяльність ТОВ «Г.Н.Т. ННОВА ГРУП», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» пов'язана з сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків та має ознаки нереальності здійснення, а тому, на думку контролюючого органу, зазначені контрагенти не могли поставляти ТМЦ та надавати послуги ТОВ «ВС Технолоджі».

У зв'язку із зазначеним контролюючий орган вважає, що ТОВ «ВС Технолоджі» за 2014 рік завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування платником податку на прибуток підприємства на загальну суму 8419441 грн та за 2015 рік занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на суму 2340743 грн.

Таким чином, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем ТОВ «ВС Технолоджі» (замовник) (покупець) та ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» (виконавці) (постачальники) протягом 2013-2015 років укладались договори поставки та договори купівлі-продажу, відповідно до яких замовник замовляє а виконавці зобов'язуються надати відповідні послуги, передати у власність відповідні товари.

Отримані від виконавців товари та послуги позивачем реалізовувались за видатковими накладними.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій, позивачем надано до суду копії укладених договорів , а також копії податкових накладних, видаткових накладних, актів надання послуг та рахунків-фактур.

Позивач стверджує, що фактичність здійснення господарських операцій між ТОВ «ВС Технолоджі» та ТОВ «Г.Н.Т. ННОВА ГРУП», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» підтверджується первинними документами (договорами, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі прийняття робіт (надання послуг). Здійснені господарські операції відповідають видам діяльності ТОВ «ВС Технолоджі», передбачених його статутом, тобто дані господарські операції проведено з метою отримання від них господарського результату в дійсності.

Висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Таким чином, необхідними та достатніми підставами для формування валових витрат та включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійсненне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз. 2 м. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності. Що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В матеріалах справи наявні копії договорів, рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні, актами здачі прийняття робіт (надання послуг).

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не наведено жодних зауважень щодо складених позивачем первинних документів, а інформація наявна в системах АІС «Податковий блок» стосовно контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів.

Окрім того, чинне законодавством не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять.

Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагенти позивача на момент укладення договорів не були зареєстровані як платники ПДВ, не мали свідоцтва платника ПДВ.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Також, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Під час розгляду справи, відповідачем без відповідних доказів лише зазначено про відсутність об'єктів оподаткування та здійснення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, що є тільки припущеннями.

Окрім того, суд зазначає, що висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства можуть робитися контролюючим органом виключно на підставі проведеної перевірки.

Як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.06.2013 року в справі № К/9991/69832/12, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів, та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.

У відповідності до частин 1 та 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, в даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Отже, доводи відповідача щодо відсутності факту нереальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У зв'язку з викладеним, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по вищевказаним взаємовідносинам, а висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є протиправними.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.07.2016 № 0003301401, № 0003281401, № 0003311401, № 0003291401.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, під час розгляду справи належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірних рішень податковий орган до суду не надав.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 122, 158-163, 167, 254 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної службі у місті Києві:

№ 0003301401 на суму 6144593 (шість мільйонів сто сорок чотири тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн;

№ 0003281401 на суму 2119192 (два мільйони сто дев'ятнадцять тисяч сто дев'яності дві) грн;

№ 0003311401 на суму 100972 (сто тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн;

№ 0003291401 на суму 1091750 (один мільйон дев'яносто одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн..

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВС Технолоджі» (код ЄДРПОУ 30574751) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 141847,61 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда