Постанова № 69386731, 03.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 жовтня 2017 року 08:55 № 826/8145/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Костенко Д.А., Вєкуа Н.Г. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за участю третьої особи - Міністерства фінансів України про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Віва Люкс Плюс»), до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач - 1), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, далі - відповідач -2), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, далі - відповідач - 3), за участю третьої особи - Міністерства фінансів України (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:

рішення (лист) ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10 визнати незаконним і скасувати;

рішення (лист) ГУ ДФС у м. Києві від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11 визнати незаконним і скасувати;

рішення ДФС України від 28.03.2016 № 6741/6/99-99-15-02-01-15 визнати незаконним і скасувати;

зобов'язати ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ «Віва Люкс Плюс» податкової декларації з податку на прибуток підприємств, додатків до неї за податковий період три календарні квартали 2015 року, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві безпідставно відмовлено у прийнятті податкової звітності позивача з податку на прибуток підприємств за 9 місяців 2015 року.

Позивач не погоджується з відмовою відповідача - 3 - ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, оскільки на його думку, така відмова є штучним створенням передумов для притягнення завідомо невинного платника податків до юридичної відповідальності за неподання фактично податної податкової звітності.

Крім того, позивач зазначив про безпідставність прийняття ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України рішень про результати розгляду скарги від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11 та від 28.03.2016 № 6741/6/99-99-15-02-01-15 відповідно, оскільки, на думку позивача, вказані органи державної влади не наділені повноваженнями щодо перегляду рішень територіальних органів ДФС.

Також, позивач зазначив про те, що вказані рішення ГУ ДФС у м. Києві про результати розгляду скарги від 05.02.2016 № 222/10/26-15-11-02-1 та ДФС України від 28.03.2016 № 6741/6/99-99-15-02-01-15 не містять мотивів та висновків, які б підтверджували правомірність відмови ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві у прийнятті податкової звітності з податку на прибуток підприємств за 9 місяців 2015 року.

З огляду на зазначене, позивач вважає рішення (лист) ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 29221/10/26-55-15-02-10, рішення (лист) ГУ ДФС у м. Києві від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11, рішення ДФС України від 28.03.2016 № 6741/6/99-99-15-02-01-15 незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначили про те, що відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платники податку, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний (податковий) період не перевищують 20 мільйонів гривень, та неприбуткові установи (організації) сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до контролюючих органів за звітний (податковий) рік і не сплачують авансових внесків.

Також відповідачі зазначили, що платник податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов'язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками першого кварталу отримує прибуток, має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Відповідачі вказали на те, що згідно з поданою позивачем податковою декларацією з податку на прибуток за 2014 рік, платник податку отримав збиток, податкові зобов'язання не нарахував і не мав базового показника для сплати податкових зобов'язань.

Однак, позивачем подана податкова звітність з податку на прибуток за 9 місяців 2015 року, проте, податковий період з податку на прибуток для позивача складає календарний рік. У зв'язку з цим, відповідачі вважають, що ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві правомірно відмовлено позивачу у прийнятті податкової звітності з податку на прибуток за 9 місяців 2015 року.

Третьою особою надані до суду письмові заперечення проти позову, в яких Міністерство фінансів України зазначає, що згідно з Положенням про Міністерство фінансів України до повноважень Мінфіну не відноситься питання розгляду по суті скарг платників податків на рішення органів державної фіскальної служби, натомість зазначені функції закріплені у Положенні про Державну фіскальну службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, зокрема, відповідно до п. 92-2 ДФС здійснює перегляд рішень територіальних органів ДФС під час проведення процедури адміністративного оскарження. Таким чином третя особа стверджує, що скарги ТОВ «Віва Люкс Плюс» правомірно направлені Мінфіном до ДФС України за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику.

Третя особа також зазначає, що оскаржувані позивачем листи не є нормативно-правовими актами та не є актами індивідуальної дії, вони носять роз'яснювальний характер та відповідно не можуть встановлювати загальнообов'язкових норм.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» є юридичною особою та зареєстровано в якості платника податку на прибуток підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачами, позивач 06.11.2015 подав до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за податковий період три квартали 2015 року (9 місяців 2015 року) та доповнення до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за звітний період три квартали 2015 року (9 місяців 2015 року).

Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10 відмовлено у прийнятті податкової звітності позивача за 9 місяців 2015 року.

Зокрема, у вищевказаному листі ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві зазначила, що відповідно до п. 57.1 платники податку, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний (податковий) період не перевищують 20 мільйонів гривень, та неприбуткові установи (організації) сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до контролюючих органів за звітний (податковий) рік і не сплачують авансових внесків.

Платник податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов'язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками першого кварталу отримує прибуток, має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Згідно з поданою позивачем податковою декларацією з податку на прибуток за 2014 рік, платник податку отримав збиток, податкові зобов'язання не нарахував і не мав базового показника для сплати податкових зобов'язань.

Податковим періодом з податку на прибуток підприємств для позивача є календарний рік.

Позивач, не погоджуючись з відмовою ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві у прийнятті податкової звітності з податку на прибуток підприємств за три квартали 2015 року (9 місяців 2015 року) 28.12.2015 оскаржив рішення відповідача -3 до ГУ ДФС у м. Києві

Листом від 20.01.2016 № 774/10/26-15-11-02-11 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що питання, порушені позивачем у скарзі потребують додаткового вивчення.

За результатами розгляду вказаної скарги ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення, викладене у листі від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11, яким повідомлено позивача про те, що порушень з боку ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової звітності з податку на прибуток підприємств за три квартали 2015 року (9 місяців 2015 року) не встановлено.

В подальшому, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою від 14.03.2016 № 1403-1, у якій просив Державну фіскальну службу України переглянути та скасувати рішення (лист) ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10 та рішення (лист) ГУ ДФС у м. Києві від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11.

Крім того, ТОВ «Віва Люкс Плюс» звернулось до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (Міністерства фінансів України) зі скаргою від 14.03.2016 № 1403-4 про перегляд і скасування рішень контролюючих органів.

Міністерство фінансів України в свою чергу скаргу позивача від 14.03.2016 № 1403-4 про перегляд і скасування рішень контролюючих органів направило за належністю до Державної фіскальної служби України для розгляду та надання відповіді заявнику.

Державна фіскальна служба України рішенням від 28.03.2016 № 6741/6/99-99-15-02-01-15 повідомила позивача про те, рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10 та рішення (лист) ГУ ДФС у м. Києві від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11 залишено без змін, а скаргу позивача від 14.03.2016 № 1403-1 - без задоволення.

Крім того, листом від 09.04.2016 № 7402/6/99-99-15-02-01-15 ДФС України повідомила позивача про те, що розглянула скаргу позивача від 14.03.2016 № 1403-4, що надійшла листом Міністерства фінансів України від 25.03.2016 № 31-11130-09-10/8677 та зазначила, що аналогічна скарга позивача від 14.03.2016 № 1403-1 вже розглядалась ДФС України та рішення за результатами розгляду скарги надіслано на адресу ТОВ «Віва Люкс Плюс».

У контексті викладеного, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини 3 статті 2 та частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Відповідно до пунктів 48.1 - 48.3 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Так, абзацом десятим пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01.01.2015) передбачено, платник податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов'язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками першого кварталу отримує прибуток, має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VІІІ), який набрав чинності з 01.01.2015, пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України викладено у новій редакції.

Так, згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції Закону № 71-VІІІ) право платника податків подавати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань не передбачене.

Відмова податкового органу у визнанні поданої позивачем декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року податковою звітністю обґрунтована саме положеннями статті 57 Податкового кодексу України/

Однак, суд звертає увагу на те, що положеннями Закону № 71-VІІІ також внесено зміни до підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а саме: пункт 9 викладено у наступній редакції: «У січні - грудні 2015 року та січні - травні 2016 року платники зобов'язані сплачувати щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 57.1статті 57 цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року. При цьому сума щомісячних авансових внесків за березень - травень 2016 року обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за 2014 звітний (податковий) рік».

Тобто, положення пункту 9 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у редакції Закону № 71-VIII містять імперативну норму, відповідно до якої платники податків, котрі сплачують авансові внески з податку на прибуток підприємств, зобов'язані щомісячно сплачувати такі авансові внески відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.

Порівняльний аналіз двох редакцій пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України свідчить, що у попередній редакції присутня норма, яка передбачала право платника податку, який сплачує авансовий внесок, подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань. Нова ж редакція пункту 57.1 статті 57 ПК України такої норми не містить.

Таким чином, з огляду на положення пункту 9 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, при розрахунку та сплаті щомісячних авансових внесків з податку на прибуток у звітному (податковому) 2015 році мають застосовуватися положення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.

Системний аналіз змін, внесених до Податкового кодексу України Законом № 71-VIII, дає підстави для висновку, що відповідно до положень пункту 9 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України збережено на 2015 рік право платника податку, який сплачує авансовий внесок та за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Також слід зазначити, що стадія прийняття податкової декларації податковим органом є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює лише візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

З огляду на викладене, відмова податкового органу у прийнятті податкової декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року з підстав викладених у листі ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10 є протиправною.

Відповідно до пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України, у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 року № 1503/12/13-12, резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмови податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкову декларацію такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Оскільки судом встановлено факт протиправної відмови контролюючим органом у прийнятті декларації з податку на прибутку підприємства за три квартали 2015 року, суд приходить до висновку, що така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою позивачем у момент її фактичного отримання податковим органом за місцем подання.

В той же час, суд вважає, що позовна вимога про зобов'язання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ «Віва Люкс Плюс» податкової декларації з податку на прибуток підприємств, додатків до неї за податковий період три календарні квартали 2015 року, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України є такою, що задоволенню не підлягає, адже є передчасною.

Так, відповідно до пунктів 49.8 та 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті Податкового кодексу України, посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.

З наведених правових норм вбачається, що податкова декларація реєструється та приймається саме контролюючим органом, після перевірки наявності та достовірності заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Оскільки подана позивачем податкова декларація з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року не перевірялася контролюючим органом щодо відомостей, зазначених у ній, суд не може брати на себе повноваження органу доходів і зборів.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДФС у м. Києві від 05.02.2016 № 2222/10/26-15-11-02-11 та ДФС України від 28.03.2016 № 6741/6/99-99-15-02-01-15, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено що, в разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

В силу пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Суд зазначає, що оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого в межах здійснення ним владної компетенції у відносинах з певним платником податків, до вищестоящого органу чи посадової особи є одним з елементів у системі захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з суб'єктами владних повноважень, що є альтернативним судовому захисту, який спрямований на виявлення порушення закону з боку підпорядкованих органів та посадових осіб при прийнятті ними адміністративних актів.

Рішення вищестоящого органу чи посадової особи, прийняте за результатами розгляду в адміністративному порядку скарги фізичної чи юридичної особи, завжди містить оцінку законності рішення (дії чи бездіяльності) підпорядкованого суб'єкта владних повноважень, є похідним від такого рішення (дії чи бездіяльності), але не має самостійного значення, адже є опосередкованим, безпосередньо не визначає обсягу прав та обов'язків фізичної чи юридичної особи.

Це означає, що позовні вимоги про скасування рішень вищестоящих органів чи посадових осіб, прийняті за результатами розгляду скарги фізичної чи юридичної особи, задоволенню не підлягають.

Аналізуючи зазначене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною 1 статті 11, частиною 1 статті 69, частинами 1, 2, 6 стастті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Також суд звертає увагу, що із змісту статті 162 КАС України та положень пункту 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення" від 20.05.2013 № 7, належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у даній справі є визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за участю третьої особи - Міністерства фінансів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При цьому, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо ж судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, що складалася з чотирьох позовних вимог немайнового характеру, за подання якої сплатив судовий збір у загальній сумі 5512,00 грн.

Враховуючи те, що позов задоволено частково (суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10), а в задоволенні решти позовних вимог - відмовив, виходячи з принципу пропорційності щодо розподілу судових витрат, частка судового збору, що підлягає стягненню з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, становить суму 1378,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2015 № 9221/10/26-55-15-02-10.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» судові витрати у сумі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок).

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді Н.Г. Вєкуа

Д.А. Костенко