Ухвала суду № 69386448, 06.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

У Х В А Л А

06 жовтня 2017 р. № 820/4640/17

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бідонько А.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до Харківського окружного адміністративного суду з адмінстративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просять суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема в особі уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію/ліквідацію ПАТ "Діамантбанк", щодо невключення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, повної інформації стосовно всієї гарантованої суми, належної до виплати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6,

ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" ОСОБА_8 внести зміни до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно включення всієї невиплаченої суми відшкодування, належної до виплати позивачам, а саме 554057,40 грн., а також зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити відповідні зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників ПАТ "Діамантбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо внесення всієї невиплаченої суми гарантованої виплати у розмірі 554057,40 грн., що належать до виплати позивачем, в тому числі 79656,94 грн. - ОСОБА_2, 79656,94 грн. - ОСОБА_3, 79656,94 грн. - ОСОБА_7, 78447,44 грн. - ОСОБА_6, 78447,43 грн. - ОСОБА_5, 78447,44 грн. - ОСОБА_4 та 79744,27 грн. - ОСОБА_1;

- стягнути на користь позивачів з Відповідача кошти у загальному розмірі 31239,74 грн. на відшкодування шкоди, завданої вказаними протипривними діями (бездіяльністю) зазначеного суб'єкта владних повноважень, в тому числі 4491,34 грн. - ОСОБА_2, 4491,34 грн. - ОСОБА_3, 4491,34 грн. - ОСОБА_7, 4423,15 грн. - ОСОБА_6, 4423,15 грн. - ОСОБА_5, 4423,15 грн. - ОСОБА_4 та 4496,27 грн. - ОСОБА_1;

- стягнути на користь позивачів з Відповідача кошти у загальному розмірі 308000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої вказаними протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного суб'єкта владних повноважень, в тому числі 4400,00 грн. - ОСОБА_2, 4400,00 грн. - ОСОБА_3, 4400,00 грн. - ОСОБА_7, 4400,00 грн. - ОСОБА_6, 4400,00 грн. - ОСОБА_5, 4400,00 грн. - ОСОБА_4 та 4400,00 грн. - ОСОБА_1

Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (дана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 року).

З урахуванням вище викладеного, слід зазначити, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб’єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб’єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з ліквідацією (банкрутством) банку.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Статтею 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено що, цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Пунктом шостим статті 2 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з приписами ст. 12 Господарського процесуального кодексу України зокрема спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку підвідомчі господарським судам, а отже на них не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 16.02.2016 по справі № 826/2043/15 та від 15.06.2016 № 826/20410/14.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 1 ст. 6, п.1 ч. 1 ст. 109, ст. 165, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів.

Роз'яснити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що розгляд та вирішення даної справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особам, які подали позовну заяву.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бідонько А.В.