Постанова № 69386178, 06.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4300/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

за участю секретаря Дубінєвич М. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Транс Логістік» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2017 № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки в акті перевірки від 23.06.2017 № 678/15-32-14-а/395992, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам. Так, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Ойл Транс Логістік» п.231.6 ст.231 ПК України, зокрема порушення термінів реєстрації акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних. В той же час відповідна реєстрація акцизних накладних була помилково здійснена колишнім бухгалтером підприємства, оскільки позивачем не здійснювалася реалізація нафтопродуктів, так як здійснювався оптовий продаж палива покупцям субєктам господарської діяльності. Позивач наголошує, що по здійсненим операціям із оптового постачання нафтопродуктів у підприємства взагалі не виникло обовязку складати відповідні акцизні накладні, а тому притягнення його до відповідальності за порушення строків реєстрації відповідних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних є безпідставним.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Згідно письмових заперечень, відповідач зазначає, що в ході перевірки, оформленою актом від 23.06.2017 № 678/15-32-14-а/395992, перевіряючими встановлено порушення граничних термінів реєстрації акцизних накладних, за що до Товариства застосовано передбачену вимогами ПК України фінансову відповідальність. В останнє судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлень, виданих ГУ ДФС в Одеській області, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 ПК України та відповідно до плану-графіку на ІІ квартал 2017 р. співробітниками ГУ ДФС в Одеській області проведена документальна виїзна планова перевірки ТОВ «Ойл Транс Логістік» з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 26.01.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 23.06.2017 № 678/15-32-14-а/395992.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення п.231.6 ст.231 ПК України: недотримання ТОВ «Ойл Транс Логістік» граничних термінів реєстрації акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних на суму 13606 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 21.07.2017, яким до ТОВ «Ойл Транс Логістік» застосовано штрафну санкцію в розмірі 13606,07 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та підлягаючим скасуванню.

З огляду на розд. 3.4 «Акцизний збір» акту перевірки від 23.06.2017 № 678/15-32-14-а/395992, перевіркою встановлено 13 акцизних накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі накладних з порушенням п.231.1 ст.231 ПК України, а саме без дотримання пятнадцяти календарних днів з дат їх складання: накладна № 23 від 11.04.2016 на суму податку 8507,08 грн. зареєстрована 28.04.2016 (пропущено 2 календарних дня); накладна № 31 від 26.04.2016 на суму податку 15484,27 грн. зареєстрована 15.05.2016 (пропущено 4 календарних дня); накладна № 30 від 25.04.2016 на суму податку 25567,24 грн. зареєстрована 15.05.2016 (пропущено 5 календарних дня); накладна № 29 від 25.04.2016 на суму податку 15505,41 грн. зареєстрована 15.05.2016 (пропущено 5 календарних дня); накладна № 32 від 28.04.2016 на суму податку 55860,25 грн. зареєстрована 15.05.2016 (пропущено 2 календарних дня); накладна № 37 від 11.05.2016 на суму податку 44715,35 грн. зареєстрована 30.05.2016 (пропущено 3 календарних дня); накладна № 34 від 05.05.2016 на суму податку 22264,20 грн. зареєстрована 30.05.2016 (пропущено 9 календарних днів); накладна № 36 від 06.05.2016 на суму податку 15668,39 грн. зареєстрована 30.05.2016 (пропущено 8 календарних днів); накладна № 35 від 05.05.2016 на суму податку 23779,88 грн. зареєстрована 30.05.2016 (пропущено 9 календарних днів); накладна № 43 від 26.05.2016 на суму податку 567,14 грн. зареєстрована 15.06.2016 (пропущено 4 календарних дня); накладна № 49 від 24.05.2016 на суму податку 10202,20 грн. зареєстрована 15.06.2016 (пропущено 6 календарних днів); накладна № 63 від 30.04.2016 на суму податку 157625,97 грн. зареєстрована 15.06.2016 (пропущено 31 календарний день); накладна № 1 від 30.04.2016 на суму податку 284556,35 грн. зареєстрована 15.06.2016 (пропущено 31 календарний день).

Згідно підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Відповідно до підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України платниками акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Згідно пункту 215.1 статті 215 Податкового кодексу України до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія.

При цьому одним із об'єктів оподаткування зазначеного податку, згідно із підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України, є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до п.231.1 ст.231 ПК України платник податку при реалізації пального зобов'язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального та зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Згідно з п.231.3 ст.231 ПК України 231.3 акцизна накладна складається платником податку в день реалізації пального при кожній повній або частковій операції з реалізації пального.

У разі здійснення операцій з реалізації пального, які передбачають відпуск пального через паливороздавальні колонки на автомобільних заправних станціях (комплексах), автомобільних газових заправних станціях, акцизна накладна складається у день проведення відпуску пального через паливороздавальні колонки на таких станціях незалежно від того, коли відбувся перехід права власності на таке пальне.

Акцизна накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо акцизні накладні не були складені на ці операції) за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД у разі здійснення реалізації пального за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником акцизного податку), розрахунки за які проводяться через касу / реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок особи, що реалізує пальне). При цьому окремі обов'язкові реквізити акцизної накладної, що ідентифікують отримувача пального, визначені підпунктами "г" та "ґ" пункту 231.1 цієї статті, не заповнюються.

Відповідно до п.120-2.1 ст.120-2 ПК України порушення платниками акцизного податку граничних термінів реєстрації акцизних накладних / розрахунків коригування до акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних, встановлених статтею 231 цього Кодексу, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: 2 відсотків від суми акцизного податку з відповідних обсягів пального, зазначених у таких акцизних накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 10 відсотків суми акцизного податку з відповідних обсягів пального, зазначених у таких акцизних накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 20 відсотків суми акцизного податку з відповідних обсягів пального, зазначених у таких акцизних накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів.

Предметом доказування у цій справі, який пов'язаний із належною та вчасною реєстрацією акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних становлять обставини відпуску ТОВ «Ойл Транс Логістік» нафтопродуктів, зокрема чи в кожному такому випадку відбувалася реалізація нафтопродуктів.

Підпунктом 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

Таким чином, обов'язковою умовою реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є передача цих товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Разом з тим, продаж (реалізація) товарів, відповідно до визначення підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

При цьому згідно підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України не вважається реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, в розумінні вказаної норми, а, відтак не є об'єктом оподаткування акцизним податком, продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх комерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Таким чином, кваліфікуючими ознаками поняття «реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами» є: продаж товарів, тобто операція при якій відбувається перехід права власності на товар; спеціальна суб'єктність - споживачі; некомерційне використання товару.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що оподаткуванню акцизним податком підлягають лише ті підакцизні товари, зокрема нафтопродукти, які реалізовуються безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Поняття «комерційне використання» та «некомерційне використання», які є визначальними для сплати акцизного податку, не визначенні жодним нормативно-правовим актом. Господарський кодекс України, а саме назва глави 4 - Господарська комерційна діяльність (підприємництво) - ототожнює комерційну діяльність з підприємництвом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Верховний Суд України у постанові від 11 червня 2013 року (номер рішення в ЄДРСР 32532898) визначив, що під комерційною метою слід розуміти власну господарську діяльність, метою якої є одержання прибутку.

Таким чином, акцизний податок не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів, які використовуватимуться в господарській діяльності для одержання прибутку.

При цьому презюмується, що для комерційного використання придбаваються підакцизні товари саме суб'єктами господарювання.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Позивач на підтвердження вказаних обставин, як в ході перевірки, так і в ході судового розгляду справи, надав договори поставки нафтопродуктів із ТОВ «Гранд-інком» від 01.10.2016 № 34, ТОВ «Юст Ойл» від 01.08.2016 № 10, ТОВ «Ларта Союз» від 03.04.2016 № 04/04н, ТОВ «Люкс-Білд» від 01.08.2016 № 01/08, видаткові накладні, що складались за результатами реалізації нафтопродуктів. Товар постачався позивачем покупцям: ТОВ «Гранд-інком», ТОВ «Юст Ойл», «Ларта Союз», ТОВ «Люкс-Білд» автомобільним транспортом бензовозами, на які завантажувався з резервуарів нафтобаз, узгоджених сторонами договорів. При цьому власні АЗС для реалізації кінцевим споживачам нафтопродуктів у ТОВ «Ойл Транс Логістік» відсутні.

Сам факт складання та реєстрації вищезазначених акцизних накладних представник позивача в судовому засіданні пояснив помилкою бухгалтера, яка при цьому жодним чином не може утворювати для підприємства відповідні податкові зобовязання.

Представник відповідача в судовому засіданні погодився, що складання акцизної накладної, передбаченої ст. 231 ПК України, є обовязковим при умові здійснення операцій з реалізації пального, які передбачають відпуск пального через паливороздавальні колонки на автомобільних заправних станціях (комплексах), автомобільних газових заправних станціях, чого в розглядуваних правовідносинах не було. Застосування фінансової санкції до позивача представник податкового органу пояснив самим лише фактом реєстрації акцизних накладних в Єдиному державному реєстрі акцизних накладних з порушенням встановлених строків.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що операції з поставки нафтопродуктів ТОВ «Ойл Транс Логістік» на виконання договорів із субєктами господарської діяльності за своїм змістом не відносяться до реалізації підакцизного товару, у звязку із чим у ТОВ «Ойл Транс Логістік» не виникало обовязку складати та реєструвати акцизні накладні в Єдиному державному реєстрі акцизних накладних. Відтак, для позивача і не може наставати фінансова відповідальність за відповідні порушення.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб'єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати. Таким чином, вищерозглянуті висновки відповідача в акті перевірки ґрунтуються в першу чергу на ненадійних та поверхових поясненнях працівників, а не на підтверджених документами та доказами фактах. При цьому відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність та обґрунтованість висновків за результатами фактичної перевірки, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Отже, податковий орган діяв в порушення чинного національного фіскального законодавства. Відповідно його податкове повідомлення-рішення було складено внаслідок помилкових висновків, згідно з пунктом 1 статті 1 Першого протоколу є незаконними. Суд вважає, що поведінка державного органу була необєктивною, а висновки за результатами перевірки не ґрунтувалися на всебічному зясуванні обставин, наслідком чого всупереч принципові верховенства права було покладення на платника податків надмірного податкового навантаження без належних для цього підстав.

Вирішуючи спір, суд враховує, що будь-яке перевищення повноважень державним органом в аспекті оцінювання наданих документів є несумісними з його обов'язком відповідати принципам «нейтральності» та «безсторонності».

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

На підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

В той же час, суд вважає заяву представника позивача про відшкодування судових витрат частково обґрунтованою ті підлягаючою до часткового задоволення.

Так, представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Одеській області на користь позивача судові витрати в розмірі 10650 грн., з яких 8960 грн. витрати на правову допомогу, 1600 грн. судовий збір.

В обґрунтування розміру витрат на правову допомогу представник позивача надала акт прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2017, згідно якого виконавець ФОП ОСОБА_1 15.08.2017 склала адміністративний позов за три години (вартість послуги 3840 грн. (1280 грн. х 3)); 02.10.2017 склала письмові пояснення за одну годину (вартість послуги 1280 грн.); прийняла участь в судових засіданнях 05.09.2017, 26.09.2017 та 03.10.2017, кожне з яких тривало 1 годину (вартість послуг 3840 грн. (1280 грн. х 3)); платіжне доручення № 450 від 30.06.2017 про сплату ТОВ «Ойл Транс Логістік» на користь ФОП ОСОБА_1 18550,80 грн.

Вирішуючи зазначене питання, суд виходить з недостовірності наданого представником позивача розрахунку наданих послуг. Так, судове засідання 05.09.2017 тривало з 10:49 години по 10:55 годину, тобто 6 хвилин; судове засідання 26.09.2017 тривало з 11:25 години до 11:33 годину, тобто 8 хвилин; судове засідання 03.10.2017 тривало з 11:04 години до 11:39 години, тобто 35 хвилин. Таким чином, сумарне прибування представника позивача в судовому процесі склало 49 хвилин, а не 3 години, як зазначено в акті прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2017.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Вказаним положеннями передбачено відшкодування витрат за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Підготовка позову, складання пояснень, надання консультацій, вивчення документів по справі в цілому під вказаний перелік не підпадає, тому не підлягає компенсації згідно даного Закону.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість компенсації правової допомоги, наданої представником позивача, тривалістю 1 годину, що складає 1280 грн.

Беручи до уваги сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 478 від 15.08.2017 судовий збір в розмірі 1600 грн., позивачу у відповідності до ч.1 ст.94, ч.1 ст.98 КАС України належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС в Одеській області, судові витрати в розмірі 2880 грн. (1280 грн. правова допомога; 1600 грн. судовий збір).

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Транс Логістік» задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 21.07.2017 № НОМЕР_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Транс Логістік» (39599250) судові витрати у розмірі 2880 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 6 жовтня 2017 року.

Суддя І.В. Завальнюк

.