Постанова № 69385390, 03.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа № 920/164/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з’явився

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стара Аптека”, м. Суми (вх.№ 2623С/1) на рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2017 у справі № 920/164/17

за позовом приватного підприємства “Технічна Медична Комплектація”, м. Полтава

до товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стара Аптека”, м. Суми

про стягнення 35436,95 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 р. ПП “Технічна Медична Комплектація” звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ТОВ фірми “Стара Аптека” (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 31.05.2017 р., 30.06.2017 р., 10.07.2017 р. ) 35 436 грн. 95 коп., в тому числі 32 996 грн. 96 коп. основного боргу за невиконання зобов’язання за договором поставки від 20.05.2015 року, 1 524 грн. 62 коп. 3% річних, 915 грн. 37 коп. інфляційних збитків, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.07.2017 по справі № 920/164/17 (колегія суддів у складі: судді Заєць С.В., судді Котельницької В.Л., судді Резніченко О.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стара аптека” на користь приватного підприємства “Технічна Медична Комплектація” 32996,96 грн. боргу, 1524,62 грн. 3% річних, 915,37 грн. інфляційних нарахувань та 1600,00 грн. судового збору.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій із даним рішенням суду першої інстанції не згоден, вважає його прийнятим на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2017 по справі № 920/164/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог приватного підприємства “Технічна Медична Комплектація”, м. Полтава про стягнення товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стара Аптека”, м. Суми 32996,96 грн. боргу, 1524,62 грн. 3 % річних, 915,37 грн. інфляційних нарахувань та 1600,00 грн. судового збору відмовити. Судові витрати по справі відповідач просить стягнути відповідно до задоволених позовних вимог.

Так, в апеляційній скарзі заявник зазначає, що на даний час у відповідача значиться заборгованість в сумі 32 459 грн. 32 коп., тобто на 540 грн. 68 коп. менше від заявленої позивачем суми. Також, заявник вказує, що не згоден з нарахуванням позивачем 3% річних та інфляції за накладними № 77200 від 24.03.2016, № 44146 від 24.11.2015, № 4401 від 01.12.2015, які не надані позивачем до суду, а нарахування пені, на думку відповідача, суперечить законодавству України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 р., зокрема, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 25.09.2017 р.

Позивач 19.09.2017 р. надав за вх. № 9726 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 р. розгляд справи відкладено на 03.10.2017 р.

В судове засідання, призначене на 03.10.2017 р. представники сторін не з’явились, причину неявки не повідомили, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляли.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності представників сторін, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 20 травня 2015 року між сторонами було укладено договір поставки, відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача товар, а останній в свою чергу зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначається в накладних, які оформлюються і підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару (п. 1.2. договору.)

Сторони пунктом 2.1. договору визначили, що ціни на товар встановлюються позивачем, формуються в національній валюті України та зазначаються в видаткових накладних на товар і рахунках на оплату.

Датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі) (п. 4.3. договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору відповідач здійснює розрахунки за товар з відстрочкою платежу терміном 40 календарних днів.

Позивач пояснює, що заборгованість по накладним № 4402 від 01.09.15, № 4423 від 03.09.15, № 4426 від 03.09.15, № 4429 від 04.09.15, № 4430 від 04.09.15, № 4443 від 08.09.15, № 4444 від 08.09.15, № 4495 від 17.09.15 була частково сплачена в розмірі 5 000 грн. 27 коп. 27 липня 2016 року. Накладна № 4495 від 17.09.15. на суму заборгованості 4 853 грн. 50 грн. була частково сплачена відповідачем 3 жовтня 2016 року та 30 листопада 2016 року в розмірі 2 000 грн. 00 коп. Заборгованість по накладним № 4496 від 17.09.15, № 44110 від 22.09.15, № 44113 від 22.09.15 була частково сплачена 4 січня 2017 року в розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Заборгованість по накладним № 44118 від 22.09.15, № 44137 від 25.09.15, № 4406 від 05.10.15, № 4417 від 06.10.15, № 4446 від 08.10.15., № 4447 від 08.10.15, № 44141 від 27.10.15, № 44142 від 27.10.15, № 44145 від 27.10.15, № 44144 від 23.11.15, № 44145 від 23.11.15, № 44156 від 24.11.15, № 4401 від 01.12.15, № 4402 від 01.12.15, № 4429 від 08.12.15, № 77199 від 24.03.16, № 7720 від 24.03.16, як вказує, позивач не оплачена взагалі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору своєчасно та в повному обсязі не оплатив товар, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 32 996 грн. 96 коп.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегією суддів встановлено, що факт поставки позивачем відповідачу товару відповідно до договору від 20.05.2015 року, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за поставлений товар в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, 09.02. 2016 року позивач направив відповідачеві претензію з проханням сплатити заборгованість.

На претензію позивача відповідач надав відповідь № 25 від 11.02.2016 року, якою визнав факт господарських правовідносин з позивачем та зазначив, що погашення заборгованості відбудеться частинами до 18.03.2016 року.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу, хоча ухвалами господарського суду Сумської області від 13.06.2017, 20.06.2017 та 04.07.2017 зобов’язано відповідача подати докази часткової сплати боргу (платіжні доручення, квитанції тощо).

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, оскільки відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, заборгованість відповідача перед позивачем становить 32996,96 грн., яка не спростована відповідачем.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, які відповідно до розрахунку позивача становлять 1 524 грн. 62 коп. та інфляційні збитки в сумі 915 грн. 37 коп. (том. 2, а.с. 100-127).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу наведених норм законодавства, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідачем обґрунтованого заперечення чи контррозрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано, зазначення відповідачем власної суми 3% річних та інфляційних втрат не є належним доказом, оскільки не подано самого контррозрахунку (розрахунку).

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Пунктом 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у листі від 01.07.2014 року “Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві”, підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу, повинно враховуватися, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті “Урядовий кур'єр”. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

З урахуванням зазначеного, колегією суддів здійснено перерахунок 3% та інфляційних втрат за допомогою інформаційно–аналітичного центру “Ліга” ТОВ “Ліга: Закон” 2017.

Оскільки при перевірці заявленої позивачем суми інфляційних втрат та 3% річних колегією суддів здійснено перерахунок, проте отримана сума є більшою ніж та, що нарахована позивачем. Тому, враховуючи, що вірна сума інфляційних втрат та 3% річних є більшою ніж заявлена позивачем, зазначене не дає можливості стягнути з відповідача перераховану колегією суддів суму інфляційних втрат і 3% річних з урахуванням меж позовних вимог.

Враховуючи встановлений факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати товару, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України, перевіривши обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку не виходячи за межі зазначеного позивачем максимального розміру сум 3% річних та інфляційних збитків, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 524 грн. 62 коп. 3 % річних, 915 грн. 37 коп. інфляційних втрат.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування як суми основного боргу, так і нарахованих на неї сум річних, інфляційних втрат.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що не згоден з нарахуванням позивачем 3% річних та інфляції за накладними № 77200 від 24.03.2016, № 44146 від 24.11.2015, № 4401 від 01.12.2015, які не надані позивачем до суду, а нарахування пені, на думку відповідача, суперечить законодавству України.

Проте, колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи безпідставними.

По-перше, позивач у відповідності до заяви про уточнення позовних вимог від 10.07.2017 р. відмовився від стягнення на його користь пені.

По-друге, щодо нарахуванням позивачем 3% річних та інфляції за накладними № 77200 від 24.03.2016, № 44146 від 24.11.2015, № 4401 від 01.12.2015 колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, позивачем взагалі не нараховувались 3% річних та інфляційні за накладними № 77200 від 24.03.2016, № 44146 від 24.11.2015, в свою чергу, вони і не були надані в обґрунтування позовних вимог в якості доказів.

Щодо нарахування 3% річних та інфляції за накладною № 4401 від 01.12.2015 колегія суддів зазначає, що відповідачем обґрунтованого заперечення чи контррозрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань не надано, зазначення відповідачем власної суми 3% річних та інфляційних втрат не є належними, оскільки не подано самого контррозрахунку, в зв’язку з чим суд не має можливість перевірити правильність цього заперечення. В свою чергу, як вже було зазначено, колегією суддів здійснено перерахунок 3% та інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, проте отримана сума є більшою ніж та, що нарахована позивачем.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стара Аптека”, м. Суми на рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2017 у справі № 920/164/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2017 у справі № 920/164/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.