ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
_______________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"03" жовтня 2017 р.Справа № 924/792/17
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Вовковинці, Дережнянський район, Хмельницька область
про стягнення 32 240,91 грн. основної заборгованості, 2 970,25 грн. пені, 351,03 грн. 3% річних, 1 381,76 грн. інфляційних втрат
Представники сторін:
від позивача: Кипоренко А.Ф. - за довіреністю від 19.07.2017р.;
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 03.10.2017р. відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 32 240,91 грн. основної заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки товару, 2 970,25 грн. пені, 351,03 грн. 3% річних, 1 381,76 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між ТОВ "АВ метал груп" та ФОП ОСОБА_1 22.02.2017р. було укладено договір поставки №970/ХМ, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача чорний металопрокат, а відповідач - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором. Позивач на виконання договору поставив відповідачу товар на загальну суму 78 707,56 грн., а відповідач оплатив 46 466,65 грн. Згідно із п. 3.3 договору та п. 5 специфікації до договору сторони домовились, що поставлений товар має бути оплачений протягом 14 банківських днів з дати поставки. На дату подання позову неоплаченим є товар, поставлений згідно специфікації №3 від 22.03.2017р. та згідно видаткової накладної №26002591 від 22.03.2017р.
Представник позивача в судове засідання 03.10.2017р. з'явився, підтримав позовні вимоги.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 03.10.2017р. не забезпечив, письмового відзиву на позов не подав, хоча належним чином 04.09.2017р. повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.08.2017р.
Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи судом у разі виконання судом вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, положення ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
22.02.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №970/ХМ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця металопрокат (товар), асортимент, кількість і ціна якого вказуються у специфікаціях або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).
Згідно із специфікацією від 22.03.2017р. №3 до договору поставки №970/ХМ від 22.02.2017р. постачальник постачає, а покупець оплачує товар, а саме лист х/к 1000*2000, 0,8 КП 5, труба профільна 30*20 1,5 мм, 6 м, труба профільна 40*25 1,5 мм, 6 м, труба профільна 40*25 1,8 мм, 6 м на загальну суму 35 175,56 грн., термін постачання: березень 2017 року, умови оплати: відстрочка платежу протягом 14 банківських днів з дати поставки.
Відповідно до видаткової накладної №26002591 від 22.03.2017р. та рахунку на оплату №2600003648 від 22.03.2017р. постачальник - ТОВ "АВ метал груп" поставило покупцю ФОП ОСОБА_1 товар на суму 35 175,56 грн.
Пунктом 7.1 договору поставки №970/ХМ від 22.02.2017р. передбачено, що у випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день порушення строку.
Згідно акту звірки взаєморозрахунків за період 22.02.2017р. - 17.08.2017р. між ТОВ "АВ метал груп" і ФОП ОСОБА_1 за договором поставки №970/ХМ від 22.02.2017р. позивачем 23.02.2017р. поставлено товару на суму 18 466,65 грн., а відповідачем оплачено 18 466,65 грн. 14.03.2017р. позивачем поставлено відповідачу товару на суму 25 065,35 грн., 21.03.2017р. відповідачем згідно платіжного доручення №32 оплачено 26 000 грн. 22.03.2017р. позивачем поставлено відповідачу товару на суму 35 175,56 грн., а відповідачем оплачено 23.06.2017р. 2 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №95.
Оскільки відповідачем в добровільному порядку заборгованість у сумі 32 240,91 грн. за поставлений товар не погашена, позивач звернувся із позовом до суду.
Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів поставки.
Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем згідно специфікації №3 від 22.03.2017р. та видаткової накладної №26002591 від 22.03.2017р. поставлено відповідачу товар на суму 35 175,56 грн. Відповідачем частково оплачено поставлений товар у сумі 2 934,65 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №32 від 21.03.2017р., №95 від 23.06.2017р.
Відповідачем не подано, а матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем 32 240,91 грн. заборгованості згідно договору поставки №970/ХМ від 22.02.2017р.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 32 240,91 грн. заборгованості за поставлений товар обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем за період з 12.04.2017р. по 13.04.2017р. нарахована пеня у розмірі 52,53 грн., за період з 14.04.2017р. по 25.05.2017р. у розмірі 1 024,41 грн., за період з 26.05.2017р. по 22.06.2017р. у розмірі 656,67 грн., за період з 23.06.2017р. по 17.08.20917р. на суму 1 236,64 грн. Всього на суму 2970,25 грн.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею) (ст. 546 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 7.1 договору поставки №970/ХМ від 22.02.2017р. сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день порушення строку.
Згідно проведеного судом перерахунку розміру пені встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки ним не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який стягується пеня. Аналогічна правова позиція викладена у п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Тому правомірно нарахованою є пеня за період з 12.04.2017р. по 22.06.2017р. та з 24.06.2017р. по 17.08.2017р. у розмірі 2 899,82 грн.
За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Така ж правова позиція у Постанові Верховного суду України від 12.12.2011р. в справі №07/238-10.
За період з 12.04.2017р. по 22.06.2017р. позивачем нараховані 3% річних у розмірі 202,63 грн., за період з 23.06.2017р. по 17.08.2017р. у розмірі 148,40 грн. Всього на суму 351,03 грн.
Однак, при розрахунку 3% річних позивачем допущено помилку, аналогічну здійсненій при розрахунку пені, правомірно нарахованими визнаються судом 3% річних у розмірі 342,92 грн. Відповідно, позовні вимоги в цій частині про стягнення 3% річних визнаються правомірними та підлягають задоволенню, а у решті - відмові.
Крім того, за період з 12.04.2017р. по 22.06.2017р. позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 1 317,28 грн., за період з 01.07.2017р. по 31.07.2017р. у розмірі 64,48 грн. Всього на суму 1 381,76 грн.
Однак, позивачем не враховано, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Тому нарахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості, яка існувала не менше як один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання. Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Така ж правова позиція зазначена у п. 3.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. та постановах ВГСУ від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12, від 16.09.2013р. по справі №924/831/13.
Згідно проведеного судом перерахунку правомірно нарахованими є інфляційні втрати у розмірі 445,13 грн. за травень, 64,48 грн. за липень 2017 року. Тому позовні вимоги в частині стягнення 509,61 грн. інфляційних втрат визнаються правомірними та підлягають задоволенню, а у решті - відмові.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенні у розмірі 32 240,91 грн. основної заборгованості, 2 899,82 грн. пені, 342,92 грн. 3% річних, 509,61 грн. інфляційних втрат. В частині позову про стягнення 70,43 грн. пені, 8,11 грн. 3% річних, 872,15 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 1, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", м. Дніпро до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Вовковинці, Дережнянський район, Хмельницька область про стягнення 32 240,91 грн. основної заборгованості, 2 970,25 грн. пені, 351,03 грн. 3% річних, 1 381,76 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (м. Дніпро, вул. Шолом-Алейхема, буд. 5, ідентифікаційний код 36441934) 32 240,91 грн. (тридцять дві тисячі двісті сорок гривень 91 коп.) основної заборгованості, 2 899,82 грн. (дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 82 коп.) пені, 342,92 грн. (триста сорок дві гривні 92 коп.) 3% річних, 509,61 грн. (п'ятсот дев'ять гривень 61 коп.) інфляційних втрат, 1 558,83 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят вісім гривень 83 коп.) сплаченого судового збору.
Видати наказ.
В частині позову про стягнення 70,43 грн. пені, 8,11 грн. 3% річних, 872,15 грн. інфляційних втрат відмовити.
Повний текст рішення складено 06.10.2017р.
Суддя М.Є. Муха
Віддрук. 2 прим.: 1 - до справи; 2 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Володимирська, буд. 109).
Судове рішення № 69385009, Господарський суд Хмельницької області було прийнято 03.10.2017. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 924/792/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: