Рішення № 69384754, 04.10.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2017 р.Справа № 916/1967/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас"

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай"

Про стягнення 2224,09 грн.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Миронюк М.П., за довіреністю

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" про стягнення 16474,60 грн. основного боргу, 1374 грн. пені, 688,71 грн. інфляційних та 161.38 грн. 3% річних.

У судовому засіданні, яке відбулось 20.09.2017р. представником відповідача було усно повідомлено суд, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" визначає суму основного боргу та сплатило її на користь позивача в повному обсязі.

28.08.2017р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас".

21.09.2017р. позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" просило суд стягнути з відповідача 1374 грн. пені, 688,71 грн. інфляційних та 161.38 грн. 3% річних.

Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" щодо поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, було зазначено суду, що стягнення заявлених пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач залишає на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника відповідача, суд встановив.

10 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" (Покупець) було укладено Договір про постачання продукції №45/Р (надалі - договір) за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити отриману продукцію за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в прайс-листах і в кількості, передбаченій замовленнями на продукцію.

Поставка продукції за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість кожної партії продукції погоджється сторонами у замовленнях покупця на поставку продукції та зазначається у відповідних видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. (п. 1.3. Договору).

Відповідно до умов п. 2.1. Договору, замовлення передається уповноваженому представнику постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі, шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсимільним, телефонним зв'язком, усно тощо. Постачальник здійснює виконання Замовлення на підставі наявної продукції на складі.

У відповідності до положень п. 4.3. Договору, право власності на продукцію виникає у покупця з моменту передання продукції. Перехід права власності від постачальника до покупця настає з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

Покупець проводить оплату постачальнику отриманої продукції протягом 7 календарних днів з моменту отримання продукції.

На виконання умов укладеного договору позивачем було здійснено поставку товару на користь відповідача на загальну суму 21474,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №1243 від 03 квітня 2017 року та видатковою накладною №1425 від 10 квітня 2017 року.

В порушення договірних зобов'язань, Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" на користь позивача було сплачено тільки 5000 грн. вартості поставленого товару, у зв'язку з чим, станом на момент подання позовної заяви до суду за відповідачем рахувався борг у розмірі 16474,60 грн.

Відповідно до п. 8.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції (п. 6.4. цього договору) покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.1. Договору, всі спори, що виникають по цьому договору або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Позивачем на адресу відповідача було скеровано претензію-вимогу від 16.06.2017р. за вих № 447, однак, така вимога була залишена Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" без задоволення.

Згідно до п. 9.2. Договору, якщо сторони не можуть досягнути згоди, шляхом переговорів, спір підлягає передачі на розгляд до суду, в порядку визначеному чинним законодавством України.

У зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладено Договору про постачання продукції №45/Р 10 квітня 2017 року, позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 1374 грн., інфляційних втрат у розмірі 688,71 грн. та 3% річних у розмірі 161,38 грн.

Під час розгляду справи, Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" 22.08.2017р. було сплачено залишок боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" у розмірі 16474,60 грн., у зв'язку з чим позивачем до суду було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Позовні вимоги позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових" обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача договірних зобов'язань та направлено на стягнення з відповідача пені у розмірі 1374 грн., інфляційних втрат 6988,71 грн. та 3% річних 161,38 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представника відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" виникли на підставі укладеного між ними 10 квітня 2017 року Договору про постачання продукції №45/Р.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору про постачання продукції №45/Р від 10 квітня 2017 року щодо своєчасно сплати вартості отриманого товару.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Розрахунок 3% річних проведено на суму боргу 17569,80 грн. за період з 10.04.2017р. по 09.05.2017р. - 43,32 грн., на суму боргу 16569,80 грн. за період з 10.05.2017р. по 18.05.2017р. - 12,26 грн., на суму боргу 14569,80 грн. за період з 19.05.2017р. по 21.05.2017р. - 3,59 грн., на суму боргу 13569,80 грн. за період з 22.05.2017р. по 28.05.2017р. - 7,81 грн., на суму боргу 12569,80 грн. за період з 29.05.2017р. по 27.07.2017р. - 61,99 грн., на суму боргу 3904,80 грн. за період з 18.04.2017р. по 27.07.2017р. - 32,42 грн. Загальний розмір боргу зі сплати 3% річних становить 161,38 грн.

Розрахунок інфляційних втрат проведено на суму боргу 17569,80 грн. за період з 10.04.2017р. по 09.05.2017р. - 158,13 грн., на суму боргу 16569,80 грн. за період з 10.05.2017р. по 18.05.2017р. - 215,41 грн., на суму боргу 14569,80 грн. за період з 19.05.2017р. по 21.05.2017р. - 00,00 грн., на суму боргу 13569,80 грн. за період з 22.05.2017р. по 28.05.2017р. - 00,00 грн., на суму боргу 12569,80 грн. за період з 29.05.2017р. по 27.07.2017р. - 201,12 грн., на суму боргу 3904,80 грн. за період з 18.04.2017р. по 27.07.2017р. - 114,05 грн. Загальний розмір боргу зі сплати інфляційних втрат становить 688,71 грн.

Суд, перевіривши розрахунки заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про їх стягнення - правомірними.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем було здійснено нарахування відповідачу пені. Розрахунок пені проведено на суму боргу 17569,80 грн. за період з 10.04.2017р. по 09.05.2017р. - 379,31грн., на суму боргу 16569,80 грн. за період з 10.05.2017р. по 18.05.2017р. - 106,23грн., на суму боргу 14569,80 грн. за період з 19.05.2017р. по 21.05.2017р. - 31,14грн., на суму боргу 13569,80 грн. за період з 22.05.2017р. по 28.05.2017р. - 66,54 грн., на суму боргу 12569,80 грн. за період з 29.05.2017р. по 27.07.2017р. - 516,57 грн., на суму боргу 3904,80 грн. за період з 18.04.2017р. по 27.07.2017р. - 274,19 грн. Загальний розмір боргу зі сплати пені становить 1374 грн.

Суд, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, вважає такий розрахунок вірними, а вимоги про її стягнення - правомірними.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" пені у розмірі 1374 грн., 3% річних у розмірі 161,38грн. та інфляційних втрат у розмірі 688,71 грн.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський коровай" (65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 14; код 39300003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненський комбінат святкових прикрас" (35361, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Дядьковичі, вул. Млинівска, 55ж; код 38869477) пеню у розмірі 1374 (одна тисяча триста сімдесят чотири) грн., інфляційні втрати у розмірі 688 (шістсот вісімдесят вісім) грн. 71 коп., 3% річних у розмірі 161 (сто шістдесят одна) грн. 38 коп. та втирати по сплати судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Повний текст рішення складено та підписано 06 жовтня 2017 р.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д'яченко