Рішення № 69384662, 26.09.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2017р.Справа № 914/1698/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ», смт. Вишнівець, Тернопільська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМЕГАГРУП», м. Львів

про стягнення 9 136 грн. 79 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Зубко С.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність від 31.07.2017 р.);

від відповідача: не зявився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ», смт. Вишнівець, Тернопільська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМЕГАГРУП», м. Львів про стягнення 9 136 грн. 79 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.08.2017 р. призначив розгляд справи на 13.09.2017 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду.

Представнику позивача розяснено його права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачеві згідно видаткової накладної було передано у власність товар на загальну суму 18 000 грн. 00 коп. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості товару не виконав, на дату звернення до суду заборгованість становить 7 680 грн. 00 коп. У звязку з порушенням строків оплати відповідачу нараховано пеню в сумі 840 грн. 59 коп., 3% річних в сумі 96 грн. 00 коп., інфляційні в сумі 520 грн. 20 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становив 9 136 грн. 79 коп.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвал суду не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.

30 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДМЕГАГРУП» (покупець) було укладено договір №30/11/2016 поставки товару.

За цим договором постачальник (позивач) зобовязувався поставляти, а покупець (відповідач) приймати і оплачувати цеглу будівельну марки М-100 згідно замовлень покупця.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу по видатковій накладній №48 від 22.02.2017 (оригінал видаткової накладної оглянутий в судовому засіданні, завірена копія долучена до матеріалів справи) товар на загальну суму 18 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.2. договору оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідач оплатив вартість товару частково, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 7 680 грн. 00 коп. основного боргу, 840 грн. 59 коп. пені, 96 грн. 00 коп. 3% річних, 520 грн. 20 коп. інфляційних нарахувань.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведеного випливає, що обовязковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобовязання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обовязок та умови сплати пені.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 840 грн. 59 коп.

Відповідно до пункту 5.1. договору, за порушення договірних зобовязань сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства, якщо інше не передбачено цим договором.

Позивачем не представлено доказів укладення інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторонами вносилися зміни договорів, зокрема, про викладення п. 5.1. в іншій редакції.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обовязок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобовязань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З наведеного випливає, що Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобовязань» не є спеціальним актом, який визначає обовязок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Таким чином, у звязку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобовязання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обовязок боржника сплатити пеню за невиконання зобовязання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 840 грн. 59 коп. слід відмовити.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні в сумі 520 грн. 20 коп., а також 3% річних в сумі 96 грн. 00 коп.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

Судом здійснено перерахунок інфляційних із врахуванням вищевказаних вимог, а також перерахунок 3% річних із врахуванням того, прострочення боржника виникло з 23.02.2017 року, у звязку з чим загальний розмір інфляційних після проведеного перерахунку повинен становити 455 грн. 25 коп., 3% річних - 96 грн. 00 коп.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 7 680 грн. 00 коп. основного боргу, 455 грн. 25 коп. інфляційних, 96 грн. 00 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 207, 218, 509, 526, 599, 610, 612, 625, 626, 639, 640, 641, 642, 692 ЦК України, ст. 181, 193 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМЕГАГРУП», м. Львів, вул. Бузкова, 2, приміщення Д-2 (ідентифікаційний код 40291825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ», смт. Вишнівець, вул. Лисенка, 4, Збаразький район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 39950322) 7 680 грн. 00 коп. основного боргу, 455 грн. 25 коп. інфляційних, 96 грн. 00 коп. 3% річних, 1 441 грн. 44 коп. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 26.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 02.10.2017.

Суддя Мазовіта А.Б.