Рішення № 69380158, 02.10.2017, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1284/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2017 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова у складі:

судді Постигач О.Б.

секретаря Ящук К.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ОСОБА_3 груп» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов’язання вчинити дії та стягнення коштів,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 17.03.2017 року звернувся в суд із позовом до ПП «ОСОБА_3 груп», в якому, з урахуванням поданих уточнень позовних вимог, просить встановити факт перебування позивача у трудових відносинах в період з 01.03.2015 р. по 13.03.2017 р. з відповідачем без оформлення трудових відносин; зобов’язати відповідача видати позивачу трудову книжку серії БТ-І № 8544572; стягнути з ПП«ОСОБА_3 груп» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 55 348,18 грн., з яких нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за зазначений період роботи; стягнути з ПП «ОСОБА_3 груп» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 4 531,64 грн.; стягнути з ПП «ОСОБА_3 груп» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що він 01.03.2015 р. був прийнятий на роботу в ПП «ОСОБА_3 груп» на посаду охоронника та з ним укладено безстроковий трудовий договір на невизначений термін. ПП «ОСОБА_3 груп» видало позивачу посвідчення охоронника №232 від 01.03.2015 р. З 01.03.2015 р. по 15.05.2015 р. позивач виконував покладені на нього трудові обов’язки щодо охорони об’єкта, що стверджується рапортами про приймання-передачу зміни. З 16.05.2015 р. по 02.07.2015 р. позивач знаходився на стаціонарному лікуванні, а з 03.07.2015 р. по 01.09.2015 р. – на амбулаторному лікуванні, що стверджується листами непрацездатності. 01.09.2015 р. позивача визнано інвалідом ІІІ групи. Однак, станом на даний час ОСОБА_1 не отримав заробітну плату, допомогу по тимчасовій непрацездатності, а також йому не повернуто трудову книжку. Вищенаведене призвело до моральних страждань позивача, оскільки неправомірними діями відповідача позивач позбавлений можливості працювати та заробляти на життя. Відтак, вважає, що відповідачем порушено вимоги законодавства України про працю, а тому просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, покликаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях. Додатково пояснив, що позивач проходив безоплатне 3 –місячне навчання у ПП «ОСОБА_3 груп» з можливість подальшого працевлаштування, про що ним особисто було подано відповідну заяву. Проте за результатами такого навчання не був прийнятий на роботу. Вказав, що запис у трудовій книжці зроблено помилково та такий скасовано того ж дня. Трудова книжка позивачу повернута у 2015 р., жодних трудових відносин між сторонами не існувало, а тому вказує, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім цього, вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позивач дізнався про порушення свого права ще у 2015р., однак до суду звернувся лише у 2017р.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що 01.03.2015 року ПП «ОСОБА_3 груп» видано ОСОБА_1 посвідчення №232 про те, що останній дійсно являється охоронцем /а.с.8/

Згідно змісту долучених до матеріалів справи копій рапортів, ОСОБА_1, як старший зміни, здійснював чергування на охоронюваному об’єкті із наданими спецзасобами 02.03.2015 р., 03.03.2015 р., 05.03.2015 р., 06.03.2015 р., 09.03.2015 р., 11.03.2015 р., 13.03.2015 р., 14.03.2015 р., 18.03.2015 р., 19.03.2015 р., 21.03.2015 р., 22.03.2015 р., 25.03.2015 р., 26.03.2015 р., 29.03.2015 р., 31.03.2017 р., 02.04.2015 р., 04.04.2015 р., 06.04.2015 р., 08.04.2015 р., 10.04.2015 р., 11.04.2015 р., 14.04.2015 р., 16.04.2015 р., 19.04.2015 р., 20.04.2015 р., 22.04.2015 р., 24.04.2015 р., 26.04.2017 р., 27.04.2016 р., 30.04.2015 р., 02.05.2015 р., 04.05.2015 р., 06.05.2015 р., 08.05.2015 р., 09.05.2015 р. /а.с.15-50/

Як ствердив позивач, що також підтверджено матеріалами справи, зокрема, листками непрацездатності, з 16.05.2015 р. по 02.07.2015 р. ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні, з 03.07.2015 р. по 01.09.2015 р. знаходився на амбулаторному лікуванні /9-14/

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 889570 від 01.09.2015 р. ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності /а.с.68/

Відповідно до табелю відпрацьованого часу за березень 2015 р., на об’єкті по вул. Любінська, 217 працював ОСОБА_1М./52/

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії БТ-І № 8544572, 27.02.2015 р. позивача наказом №13 –к від 26.02.2015 р. звільнено з роботи з ПП «Охоронно-юридична фірма «АУТПОСТ-3»/запис №37/. 02.06.2015 р. наказом №13-К від 02.06.2015 р. прийнято на роботу на посаду охоронника в ПП «ОСОБА_3 груп»/запис №38/, однак, 02.06.2015 р. зроблено запис, про те, що запис за №38 від 02.06.2015 р. вважати недійсним /а.с.51-54/

Заявами від 29.07.2015р. позивач вимагав від ПП «ОСОБА_3 груп» усунути допущення порушення законодавства про працю, а саме виплатити йому допомогу по тимчасовій непрацездатності згідно поданих лікарняних листків (а.с. 59, 62).

З долученої до матеріалів справи копії заяви ОСОБА_1 керівнику ПП «ОСОБА_3 груп» від 02.09.2015 р. вбачається, що позивач просив звільнити його з роботи з 02.09.2015 р. по стану здоров’я. /а.с.67/

Заявою від 22.09.2015р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому трудової книжки (а.с. 71).

В подальшому заявами від 01.10.2015р. та 20.11.2015р. про злочин та про порушення трудового законодавства позивач звертався до правоохоронних органів (а.с. 79,84)

Згідно показів свідка ОСОБА_4, даних в судовому засіданні, останній працював на посаді регіонального представника компанії ПП «ОСОБА_3 груп» у Львівській області та був керівником осіб, що працювали на посадах охоронців на даному підприємстві. Свідок вказав, що в лютому 2015 року керівництво ПП «ОСОБА_3 груп» прийняло рішення про офіційне працевлаштування 10-12 працівників, що раніше працювали на ПП «Охоронно-юридична фірма «АУТПОСТ-3», серед яких був і ОСОБА_1 Вказав, що після такого рішення, працівники, які погодилися на працевлаштування у ПП «ОСОБА_3 груп», надали свідку свої трудові книжки, заяви та інші необхідні документи, які останній направив в м. Київ для їх оформлення. Пояснив, що ОСОБА_1 працював охоронцем на посту №1 «Украерорух», для чергування йому видавали форму, засоби зв’язку та спецзасоби. Після закінчення чергування старший зміни складав рапорт чергування. Всі чергування заносились до книги здачі чергувань. Крім того, свідок вказав, що на підприємстві вівся табель обліку робочого часу, куди заносились відповідні дані про роботу охоронників, після чого свідок скеровував їх до головного офісу у Київ, і вже за даними цих табелів охоронникам виплачувалась заробітна плата, яку їм зараховували на картку Приватбанку. Свідок вказав, що ОСОБА_1 попередив керівництво ПП «ОСОБА_3 груп» про те, що буде проходити лікування, у зв’язку з чим керівництво підприємства дало вказівку про направлення трудової книжки ОСОБА_1 із офісу у Львові в Київ. В подальшому, трудову книжку ОСОБА_1 було повернуто в офіс у Львові та в такій було зроблено запис від 02.06.2015 р. про те, що запис про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 02.06.2015 р. слід вважати недійсним. Також пояснив, що йому відомо, що керівництво підприємства хотіли повернути позивачу його трудову книжку та виплатити грошові кошти як компенсацію, однак, після того, як їм стало відомо про написання позивачем заяву в прокуратуру, була вказівка не повертати ОСОБА_5 трудову книжку. ОСОБА_4 додатково вказав, що йому нічого не відомо про проходження навчання, в т.ч. ОСОБА_1 і про те, що саме ОСОБА_4 був відповідальним за таке. Свідок ствердив, що рапорту на ім’я директора ПП «ОСОБА_3 груп» про проходження навчання він не писав (а.с. 127 ) і про існування такого йому не відомо.

Представник відповідач на підставу своїх заперечень покликався на заяву про проходження навчання з подальшим працевлаштуванням, яка, зі слів представника відповідача, була підписана позивачем (а.с. 154). ОСОБА_1 заперечив факт написання ним вказаної заяви та за його клопотанням судом призначалась почеркознавча експертиза. Так, згідно висновку криміналістичної експертизи з дослідження підписів № 3275 від 22.08.2-17 р. підпис від імені ОСОБА_1, розташований у рядку «підпис» у нижній лівій частині заяви від його імені директору ПП «Шериф» від 10.02.2014 (2015 р.), виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою з намаганням наслідувати справжні підписи ОСОБА_1В./а.с. 185-186/. Таким чином, висновок експертизи спростовує покликання відповідача про перебування позивача на безоплатному навчанні. Інших доказів, які б підтвердили покликання відповідача в цій частині відповідачем суду не надано.

Згідно ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.92 року, укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органом.

Таким чином, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що сукупність встановлених фактів свідчить про постійний характер роботи ОСОБА_1 на посаді охоронця в ПП «ОСОБА_3 груп», з відома та згоди керівництва вказаного підприємства, отже, позивач дійсно перебував з ним у трудових відносинах, хоча прийняття на роботу належним чином оформлене не було, а тому позовна вимога про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ПП «ОСОБА_3 Груп» підлягає частковому задоволенню. Щодо зазначення періоду трудових відносин, то суд встановлює такий з 01.03.2015р. по 02.09.2015р., оскільки як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із заявою про його звільнення з посади охоронника саме з 02.09.2015р.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог п. 4 .1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї

записом про звільнення. Пунктом 4.2 Інструкції визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання

трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену

адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 підтвердив, що на вимогу керівництва ПП «ОСОБА_3 груп» відправив їм трудову книжку ОСОБА_1 В судовому засіданні представник відповідача ствердив, що трудової книжки позивача у них немає, так як вона скеровувалась ОСОБА_4 після внесення відомостей до неї від 02.06.2015р. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог про порядок повернення трудової книжки ОСОБА_1, не додано доказів того, що відповідач отримав письмову згоду працівника про пересилання трудової книжки поштою, а тому позовна вимога про зобов’язання видати трудову книжку позивачу підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 зазначеного Закону визначено структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору.

Згідно даних Головного управління статистики у Львівській області середня заробітна плата за відповідним видом економічної діяльності у березні 2015 р. становила 2265,82 грн., у квітні 2015р. – 2326,69 грн, у травні 2015р. – 2252,55 грн., у червні 2015р. – 2392,89 грн., у липні 2015р. – 2462,42 грн., у серпні 2015р. – 2304,31 грн. Оскільки, судом встановлено факт перебування сторін у трудових відносинах з 01.03.2015 р. по 02.09.2015 р., то за цей період з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 14004,68 грн. .

Частиною 6 ст. 235 КЗпП України, в новій редакції, визначено, що при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про необхідність із суми заборгованості нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування за зазначений період роботи.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, то суд зазначає наступне.

Порядок оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності врегульований Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 1105-ХІVвід 23.09.1999 р. в редакції ЗУ№ 77-VIII.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 вказаного Закону допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. плата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В період тимчасової непрацездатності позивача, а саме з 16.05.2015р. по 26.06.2015р. діяв Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної із нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, який затверджений Постановою КМУ від 06.05.2001р. №439. Відповідно д п. 2 вказаного Порядку оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі проводиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності. Згідно цього ж Порядку, при визначенні розміру такої допомоги слід враховувати страховий стаж особи, графік роботи (робочі дні або години) та інші показники.

В подальшому 26.06.2015р. був прийнятий Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної із нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, який затверджений Постановою КМУ від 26.06.2015р. №440. Згідно ч. 5 цього Порядку дні тимчасової непрацездатності оплачуються залежно від страхового стажу в розмірах, визначених частиною першою статті 24 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. Оскільки у суду відсутній відомості про стаж позивача, графік роботи за період тимчасової непрацездатності та інші дані, позивачем таких суду не надано, тому суд позбавлений можливості самостійно встановити розмір такої допомоги чи перевірити правильність обрахування такого позивачем. А тому, враховуючи наведене, позовна вимога в цій частині не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивач компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 4531,64 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку. Якщо працівниками відпрацьовано менше 12 календарних місяців, то обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто, з першого числа місяця після оформлення до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку чи ним не відпрацьовано календарного місяця з першого числа по перше, то розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу (п. 4 Порядку).

Пунктом 7 Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Позивач заявив вимогу в стягнення такої компенсації і самостійно визначив її розмір у 4531,64 грн (тобто в розмірі середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у Львівській області за березень 2015р. ). Однак, суд не погоджується розміром такої компенсації, оскільки він визначений не у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100. Оскільки позивачем не надано суду відомостей для вказаних розрахунків, суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір компенсації за невикористану відпустку, а тому вказана позовна вимога не підлягає задоволення.

Щодо розміру моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 237-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у випадку, якщо з його вини були порушені законні права працівника, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В судовому засіданні встановлено, що діями відповідача позивачу була заподіяна моральна шкода, оскільки його звернення про виплату належної йому заробітної плати, видачу трудової книжки відповідач ігнорував, що призвело до моральних переживань позивача, тобто спричинили моральну шкоду.

Однак, суд не може погодитись з розміром відшкодування моральної шкоди, яка була визначена позивачем, оскільки останнім не було надано достатніх належних та допустимих доказів в рахунок підтвердження розміру моральної шкоди в тому розмірі, що був заявлений позивачем у своєму позові, більш того суд вважає такий розмір значно завищеним.

Таким чином, виходячи з положення ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається лише судом, розмір грошового відшкодування моральної шкоди на думку суду найбільш об'єктивним та таким, що може компенсувати заподіяну позивачу моральну шкоду та яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача становить 1000 грн.

Щодо покликання відповідачем на пропуск позивачем позовної давності, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В зв'язку з вищевикладеним, суд не застосовує строк позовної давності до вимоги позивача, оскільки вона стосується стягнення заробітної плати. Суд вважає, що оскільки відповідач до цього часу не врегулював і не привів у відповідність до норм законодавства про працю трудові відносини з позивачем, то таке порушення законодавства є триваючим, а тому до вказаних позовних вимог не застосовує строк позовної давності.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

В порядку ч. 5 ст. 88 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь держави 320 грн. судового збору.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 24, 47, 48, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 21 Закону України «Про оплату праці», п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92 року, ст. ст. 10, 11, 57-61, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

- Встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ПП «ОСОБА_3 Груп» в період з 01.03.2015р. по 02.09.2015р. без оформлення трудових відносин.

- зобов’язати ПП «ОСОБА_3 Груп» видати ОСОБА_1 трудову книжку серії БТ-І №8544572;

- стягнути з ПП «ОСОБА_3 Груп» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01.03.2015р. по 02.09.2015р. в розмірі 14004 (чотирнадцять тисяч чотири) грн 68 коп.,з яких нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

- стягнути з ПП «ОСОБА_3 Груп» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (однієї тисячі) грн

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах платежів за один місяць.

Стягнути з ПП «ОСОБА_3 Груп» в дохід держави 320 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Постигач О.Б.