Ухвала суду № 69374450, 02.10.2017, Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області (до 25.04.2025 - Комсомольський міський суд Полтавської області)

Справа № 636/1661/17

Провадження № 2/534/766/17

У Х В А Л А

Суддя Комсомольського міського суду Полтавської області Куц Т.О.,розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Чугуївського міського суду Харківської області , Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Чугуївського міського суду Харківської області , Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди. Просить визнати факт порушення відповідачами Чугуївським міським судом Харківської області та апеляційним судом Харківської області права передбаченого ст. 6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини при розгляді цивільної справи № 636/664/15-ц та за № 637 /228/15-ц і 636/228/15-ц відносно позивача та зобов’язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 400000 грн завдану незаконними рішеннями , діями, бездіяльністю Чугуївського міського суду та апеляційного суду Харківської області і їх працівниками , в трьохмісячний термін з моменту набрання рішенням суду. У відповідності до ст. 211 ЦПК України постановити окрему ухвалу до відповідних органів про притягнення винних осіб до юридичної відповідальності .

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЦПК України про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.

Відповідно до ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте з позову ОСОБА_1 вбачається , що між позивачем та судами зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Відповідно до положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи визнання права на отримання від суду (судді) обґрунтованої відповіді на звернення; на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності суддів; на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Крім того, ч.5 ст.1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Тому, суд або суддя як особа, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком вищезазначених обставин та випадків, коли суддя виступає в якості будь-якої особи по справах, що не пов'язані із здійснення ним правосуддя.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогами, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ч.4 ст.25 ЦК України, ст.ст. 28, 30,122 ЦПК України, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Чугуївського міського суду Харківської області , Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області через Комсомольський міський суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п»яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п»яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя підпис ОСОБА_2

Згіднро з оригіналом :

Суддя Т.О.Куц