Ухвала суду № 69374175, 28.09.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

28 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 квітня 2007 року за №75-08-04 про передачу у власність земельної ділянки, -

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 квітня 2007 року за №75-08-04 про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по провулку Ленінському, 3 в с. Морозівка, Баришівського району, Київської області загальною площею 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано рішення Морозівської сільської ради, Баришівського району, Київської області від 12 квітня 2007 року за № 75-08-04 про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по провулку Ленінському, 3 в с. Морозівка, Баришівського району, Київської області загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також стягнуто з Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області на користь ОСОБА_3 витрати по слаті судового збору.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи апеляційним судом, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які було досліджено в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їхню належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 має у власності з 1996 року житловий будинок в селі Морозівка по провул. Ленінському, 1, Баришівського району, Київської області та земельну ділянку біля будинку.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області у адміністративній справі (справа №355/1242/15ц, провадження «2/355/544/15) від 08.10.2015 року визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 242165 від 26 грудня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, виданий на ім'я ОСОБА_4 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та скасовано його державну реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Зазначене рішення 19 листопада 2015 року відповідно до ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, вважає їх правильними і такими, що відповідають обставинам справи. Далі зазначив, що місцевий суд, визнаючи недійсним оспорюваний державний акт серії ЯЖ № 242165 від 26 грудня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, виданий на ім'я ОСОБА_4 послався у рішенні на ст. 155 ЗК України, як на підставу визнання його недійсним, що також є правильним. В ухвалі також зазначено, що в результаті приватизації відповідачкою земельної ділянки позивач не має змоги провести газову мережу до свого будинку, не має автомобільного під,їзду до свого будинку, а також не може оформити право власності на земельну ділянку, яка знаходиться в його користуванні. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами, які надані позивачем і які досліджувалися судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 протягом тривалого часу звертався до різних державних органів: до відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Баришівської РДА, до інспекції Держархбудкнторю у Київській області, до Державної інспекції сільського господарства в Київській області, до судових інстанцій.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 не має можливість доступу на проїзд до його земельної ділянки, що створює йому відповідні незручності та перешкоди.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК України, ст.ст. 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст.ст. 16,21,393 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі ст.15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, зокрема позовів про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Протиправність рішення Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 квітня 2007 року за № 75-08-04 підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 19.01.2014 р. № 01/29/14-15, згідно з яким громадянці ОСОБА_4 було передано земельну ділянку, частина якої знаходиться на території вуличної мережі с. Морозівка, що заборонено положенням п. а) ч. З ст. 83 ЗК України. Зазначений висновок земельно-технічної експертизи вмотивовано в інших судових рішеннях.

Стаття 120 Земельного Кодексу України передбачає, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором.

Згідно ч. 3 ст. 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а). приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. Частина 5 зазначеної статті вказує, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користування, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Так згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що Морозівська сільська рада Баришівського району Київської області, при прийнятті рішення про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки по провулку Ленінському, З в селі Морозівка, діяла всупереч вимогам законів України, що протирічить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що на момент ухвалення рішення ОСОБА_4 була власницею земельною ділянки, що суд повинен був залучити його у якості правонаступника, але не зробив цього чим позбавив його права на захист та скасувавши рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки його матері фактично позбавив його спадкового майна. Однак дане твердження апелянта не відповідає дійсності оскільки на момент ухвалення Баришівським районним судом Київської області оскаржуваного рішення ОСОБА_4 вже не була власницею земельної ділянки, оскільки виданий на її ім’я державний акт ЯЖ № 242165 від 26 грудня 2009 року на право власності на земельну ділянку по провулку Ленінському, 3 в с. Морозівка площею 0,25 га був визнаний недійсним на підставі рішення суду від 08.10.2015 року, яке набрало законної сили 19.11.2015 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення. Колегія суддів не вбачає інших підстав для скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Матвієнко Ю.О.

ОСОБА_5