Рішення № 6936249, 03.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.12.09 р.                     Справа № 15/233                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фармако” м. Вишневе (код ЄДРПОУ 20037376)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека № 227” м. Макіївка (код ЄДРПОУ 23430453)

про стягнення 6200,15 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Кононенко А.І. за довіреністю № 105 від 19.05.2009 р.

від відповідача: не з’явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Фармако” м. Вишневе до товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека № 227” м. Макіївка про стягнення 6200,15 грн.

Ухвалою суду від 11.09.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/233, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою заступника голови господарського суду Донецької області від 03.11.2009 року строк вирішення спору продовжений до 08.12.2009 року.

У порушення вимог ухвал суду від 11.09.2009 р., 24.09.2009 р., 03.11.2009 р., 19.11.2009 р. відповідач в судові засідання 24.09.2009 р., 03.11.2009 р., 19.11.2009 р., 03.12.2009 р. не з’явився без повідомлення про причину неявки, витребувані документи до суду не надіслав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи містяться довідки Державного комітету статистики України Головного управління статистики у Донецькій області № 14/4–20/5005 від 07.10.2009 р., № 21–10/7251–1 від 19.10.2009 р., з яких вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю “Аптека № 227”, ідентифікаційний код 23430453, зареєстровано за адресою: 86125, Донецька область, м. Макіївка, вул. Леніна, 92/9. Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на угоду поставки товару № 1425 від 01.06.2006 р., згідно якої постачальник (позивач) зобов’язався передати у власність, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити медичний товар в кількості та асортименті, передбачених в накладних, виписаних постачальником, за цінами, встановленими за домовленістю сторін.

В позовній заяві вказано, що на підставі угоди поставки товару № 1425 від 01.06.2006 р. позивач поставив відповідачу товари медичного призначення за видатковими накладними на загальну суму 2523,70 грн., завірені копії яких додані до позову.

Позивач стверджує, що п. 3.1 угоди передбачено обов’язок покупця здійснити оплату поставленого товару в термін, вказаний у видатковій накладній.

Крім того, в позовній заяві позивач вказує на те, що згідно п. 5.2 угоди у випадку несвоєчасної оплати товару покупець (відповідач) сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Завірена копія угоди додана до позову.

Відповідач отриманий товар оплатив частково, в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість за розрахунком позивача склала 2482,02 грн.

Позивач стверджує, що направив відповідачу претензію від 03.04.2009 р., в якій на підставі укладеної між сторонами угоди № 1425 від 01.06.2006 р. вимагає від відповідача сплати суми основного боргу. Будь–яких доказів в підтвердження факту відправлення даної претензії позивачем та отримання її відповідачем до суду не надано. Завірена копія претензії містяться в матеріалах справи.

03.11.2009 р. позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог № 375 від 03.11.2009 р., в якій просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 2482,02 грн., пеню в розмірі 744,68 грн., інфляцію в сумі 416,97 грн., 3% річних в розмірі 93,05 грн. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав уточнені позовні вимоги.

Суд, враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, дійшов наступних висновків:

Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що вказана поставка товару на спірну суму була здійснені на підставі угоди № 1425 від 01.06.2006 р., яка по суті є угодою поставки.

Пунктом 1.1 угоди передбачено, що кількість, асортимент та ціна кожної партії товару обумовлюється сторонами та фіксується в накладних на товар. Тобто істотні умови такої угоди щодо найменування, кількості, ціни на товар сторони могли погодити тільки під час підписання видаткових накладних. Такі видаткові накладні крім функції передатного акту фактично виконують функцію специфікацій до угоди, тому є її невід’ємною частиною, у зв’язку з чим повинні містити конкретні вказівки на угоду № 1425 від 01.06.2006 р.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. накладні є первинними звітними документами, на підставі яких здійснюється облік господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати проведену господарську операцію. Для цього в затвердженому Міністерством статистики бланку видаткової накладної передбачена графа „підстава”, в якій повинні бути вказані підстави проведення тієї чи іншої поставки за цією накладною.

Однак, наявні в матеріалах справи накладні не можна розцінювати як первинні документи, складені на виконання умов угоди № 1425 від 01.06.2006 р., та як невід’ємну частину цієї угоди, оскільки жодного посилання в накладних на спірну угоду не міститься. В накладних взагалі не зазначена підстава поставки.

Позивач належним доказом того, що поставка товару здійснювалася на підставі спірної угоди вважає податкові накладні до спірних видаткових накладних, в яких умовою поставки зазначений договір № 1425 від 01.06.2006 р. Суд таке посилання позивача не приймає до уваги у зв’язку з тим, що згідно Закону України „Про податок на додану вартість” податкові накладні є документом, на основі якого проводиться нарахування виключно податкових зобов’язань. Тобто, податкові накладні є однобічними документами (складені однією стороною), які засвідчують факт виникнення податкового зобов’язання сторони перед бюджетом, а не факт поставки товару.

Доводи позивача стосовного того, що поставка товару та його часткова оплата здійснювалися між позивачем та відповідачем лише на підставі зазначеної у позовній заяві угоди, оскільки інших договорів, укладених у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 ГК України, у спірний період між сторонами не існувало, суд до уваги не приймає у зв’язку з тим, що сам факт відсутності між сторонами інших договорів не свідчить про те, що всі господарські операції між сторонами обов’язково регулювалися угодою № 1425 від 01.06.2006 р., а ні нормами діючого законодавства.

Нормами діючого законодавства передбачено укладення договорів купівлі–продажу також в усній формі, у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень (ст. 181 ГК України, ст. 205 ЦК України).

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено зв’язок між видатковими накладними та умовами спірної угоди № 1425 від 01.06.2006 р., тобто не доведений сам факт поставки товару за спірною угодою, на підставі якої позивач вимагає стягнути суму основного боргу за поставлений товар.

Фактично судом встановлено, що між сторонами відбулися правовідносини купівлі–продажу товару, що підтверджені певними діями та первинними документами. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки передача товару за спірними накладними на умовах угоди № 1425 від 01.06.2006 р. матеріалами справи не підтверджена, а позовні вимоги засновані на невиконанні відповідачем зобов’язання оплатити вартість товару на умовах вказаної угоди, то за таких обставин суд вважає позовні вимоги про стягнення основного боргу необґрунтованими, тому їх відхиляє.

Позовні вимоги про стягнення пені, інфляції та 3% річних засновані на невиконанні грошового зобов’язання за угодою № 1425 від 01.06.2006 р., тому також не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог просить суд для забезпечення позову накласти арешт на грошові рахунки, які належать відповідачу.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказані заяви, вважає їх такими, що засновані на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяв стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретна сума грошових коштів, за умови її фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами. Також, діючим законодавством взагалі не передбачено накладення арешту на банківські рахунки в якості забезпечення позову при розгляді справи господарським судом.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 75; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 03.12.2009 р. оголошено рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя