Ухвала суду № 69362250, 02.10.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Копаничук С.Г., Медяного В.М., секретар – Агеєва Г.В., за участі: представника позивача – ОСОБА_2 та представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» про визнання недійсним договору оренди землі, -

встановила:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вищевказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №273, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Прилуцьке» 11.08.2016 року, який зареєстрований 16.10.2016 року.

Позов мотивовано тим, що згідно із державним актом на право приватної власності на землю позивач є власником земельної ділянки загальною площею 6,6961 га, що складається з двох земельних ділянок, а саме ділянки № 272 площею 3,4910 га, кадастровий номер 0521689000:02:002:0116 та ділянки № 273 площею 3,2051 га, кадастровий номер 0521689000:02:002:0117, які розташовані в одному земельному масиві на території Чернятинської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Цільове призначення земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельні ділянки оброблялися відповідачем – ТОВ «Прилуцьке», на підставі договору від 16.04.2011 року, який було укладено строком на 5 років, і який був зареєстрований 19.04.2011 року.

Влітку 2016 року представники ТОВ повідомили ОСОБА_4 про те, що договори оренди, укладені з нею закінчились, тому існує необхідність укладення нових договорів оренди, на що позивач не погодилась та розписалась в наданих їй документах за отримання коштів за оренду землі.

ОСОБА_4 бажала здійснювати обробіток землі самостійно, проте не мала такої можливості і залучила для її обробітку іншу особу.

В березні 2017 року вона отримала від відповідача лист-повідомлення від 27.02.2017 року, в якому повідомлялось про те, що 19.04.2012 року між ними був належним чином укладений та зареєстрований договір оренди земельної ділянки площею 3,491 га., кадастровий номер 0521689000:02:002:0116 та було запропоновано укласти додаткову угоду до вищевказаного договору оренди, що додавалась в трьох примірниках з підписом директора TOB «Прилуцьке» і відтиском печатки.

Позивач вважала, що договір оренди припинився оскільки закінчився строк його дії. Договір оренди землі, укладений між нею та відповідачем 16.04.2011 року, який зареєстрований 19.04.2012 року, станом на 11.08.2016 року був чинним, тому вона з відповідачем не мали права до його закінчення укладати та реєструвати право оренди за ним, що мало місце 18.10.2016 року.

Позивач вважає, що договір оренди землі № б/н від 11.08.2016 року, укладений між нею та відповідачем є недійним, так як право оренди на цю ділянку виникло у відповідача з 19.04.2012 року і до цього часу воно не припинене, як і не припинений термін дії самого договору оренди, який діє до 19.04.2017 року, а тому новий договір оренди землі від 16.10.2016 року суперечить ЦК України та Закону України «Про оренду землі», оскільки орендодавець не може передати в оренду земельну ділянку новому договору, коли ця ж земельна ділянка вже перебуває в оренді на підставі іншого договору оренди і зобов'язання по цьому договору оренди не припинено.

Крім цього укладений новий договір оренди землі від 16.10.2016 року, абсолютно не спрямований на настання правових наслідків, що ним обумовлені, зокрема, в п. 20 цих договорів зазначено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим Орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, хоча ця земельна ділянка не може бути передана згідно нового договору, так як вона вже була передана договором оренди від 16.10.2016 року.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду є незаконним, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд не врахував, що в період з 19.04.2016 року до 19.04.2017 року не міг бути укладений оспорюваний договір оренди землі, оскільки в цей час між сторонами існували правовідносини, що виникли на підставі договору оренди від 16.04.2011 року; хибним є висновок суду про те, що відбулась новація, оскільки сторони уклали новий договір, чим припинили дію старого договору; не враховано, що відповідач не заперечував того, що на час укладення оспорюваного договору діяв договір від 16.04.2011 року; суд не надав оцінку доводам позивача про відсутність новації у новому договорі та наявність одночасно двох зареєстрованих договорів.

Колегія суддів дослідивши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що, згідно із державним актом на право приватної власності на землю серія І-ВН № 050248 від 30.08.2002 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки загальною площею 6,6961 га, що складається з двох земельних ділянок: № 272 площею 3,4910 га, кадастровий номер 0521689000:02:002:0116 та № 273 площею 3,2051 га, кадастровий номер 0521689000:02:002:0117, які розташовані в одному земельному масиві на території Чернятинської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Цільове призначення земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

16.04.2011 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Прилуцьке» було укладено договір оренди землі строком на 5 років, який зареєстровано 19.04.2012 року.

11.08.2016 року між тими ж сторонами укладено новий договір оренди землі на строк до 31 грудня 2026 року, зареєстрований 16.10.2016 року, з правом пролонгації. Предметом договору є оренда цієї ж земельної ділянки, яка вже перебуває в оренді у відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача не порушуються, доказів, щодо порушення своїх прав до матеріалів справи позивач не додала. Договір оренди було укладено з дотриманням вимог Закону України «Про оренду землі» та іншими нормами чинного законодавства України і відповідно заявлений позов є безпідставний. Крім того орендована земельна ділянка позивачки орендарем використовується за призначенням, своєчасно виплачується орендна плата та з претензіями щодо неналежного розрахунку за оренду земельної ділянки до ТОВ «Прилуцьке» позивачка не зверталась. Останній договір оренди фактично є новацією попереднього договору.

Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі зважаючи на наступні підстави.

В п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під час розгляду справи апеляційним судом у представника позивача було з’ясовано підстави визнання оспорюваного договору недійсним – це укладення нового договору оренди землі між позивачем та відповідачем при ще діючому договорі оренди землі, укладеного між тими ж сторонами з приводу тієї ж земельної ділянки. Крім цього, позивач, підписуючи новий договір (оспорюваний) вважала, що вона ставить підпис за отримання орендної плати.

При вирішенні даного спору, на думку колегії суддів, приоритетним є наявність волевиявлення учасників правовідносин.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 та ст. 18 Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається в письмовій формі та набуває чинності після його державної реєстрації. Істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди, строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

В даному випадку всі вказані вимоги цих статей знайшли своє відображення в тексті оспорюваного договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

Чинним законодавством, в т.ч. спеціальним нормативним актом для даних правовідносин – Законом України «Про оренду землі», не існує прямої заборони укладати інший договір, зокрема договору оренди землі, між одними і тими ж сторонами з приводу одного і того об’єкту при наявності діючого договору. Навпаки, серед загальних засад цивільного законодавства, зазначеними в ст. 3 ЦК України, є свобода договору - є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судами встановлено, що строк дії договору оренди землі укладеного між сторонами в квітні 2011 році закінчується через п’ять років після його державної реєстрації (19.04.2012 р.), а саме 19.04.2017 року. Між сторонами, під час дії даного договору в серпні 2016 року був укладений оспорюваний договір оренди землі. Фактично, у сторін договору виникло волевиявлення продовжити договірні стосунки, уклавши при цьому новий договір, в якому є часткові зміни в його умовах, зокрема, виплата орендної плати, яка збільшилась в порівняні з минулим договором, лише у грошовій формі, і збільшився строк оренди землі відповідно до вимог Закону – на сім років.

З договору оренди землі від 11.08.2016 року вбачається, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію. У договорі міститься підпис позивача, що сторонами не заперечувалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис у договорі – це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, що підпадає під поняття «правочин». (ч. ст.. 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (ПП Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.12.2013 року у справі №6-127цс13).

Доводи позивача, що вона думала ніби розписується за отримання орендної плати, а не у новому договорі оренди не знайшли свого підтвердження, оскільки формуляр договору та відомості на видачу орендної плати, які містяться в матеріалах справи різняться, та обидва містять підпис ОСОБА_4, тобто позивач мала можливість розпізнати тип документа, який дають їй на підпис (а.с. 17, 47-54).

Також, слід відмітити, що відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на положення цієї статті та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв’язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з’ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13.

В даній ситуації, права позивача, яка уклала з відповідачем новий договір під кінець строку дії попереднього договору оренди, на думку колегії суддів, не порушуються, а навпаки, положення позивача покращилось враховуючи часткові зміни умов договору (орендна плата та її вид) в бік збільшення.

По своїй суті, правовідносини, які склались між сторонами при укладенні нового договору, нагадують новацію, яка передбачена ст. 604 ЦК України, однак стверджувати про наявність такої, неможливо, оскільки дії сторін не відповідають вимогам ст. 604 ЦК України, зокрема, в частині тих, що для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов’язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов’язанням, чого сторонами зроблено не було.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4 знала, що строк дії договорів оренди землі зареєстрованого 19.04.2012 року закінчується лише в 2017 року, а підпис у договорі оренди свідчить про її волевиявлення на укладення договору оренди землі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом ухвалене рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року – залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_5

Судді : /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом:

Суддя: Сало Т.Б.