Рішення № 69361806, 19.09.2017, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/238/17

Провадження № 2/135/122/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

19.09.2017 року м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Патраманського І.О.,

при секретарі Ступак Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у місті Ладижин Вінницької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про захист прав споживачів шляхом визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, та на його обґрунтування повідомив, що 14.12.2016 року між ним та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» укладено договір фінансового лізингу № 194 (у подальшому - договір), згідно якого лізингодавець (ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА») бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (ОСОБА_1І.) на строк та на умовах, передбачених цим договором. Згідно договору, предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, марки «ЗАЗ» «ВІДА», комплектація «стандарт», об'ємом двигуна - 1,5, типом КПП - «МТ», приводом - «передній». Укладаючи даний договір сторони погодилися, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору, за цим договором становить дев'ять тисяч двісті шістнадцять доларів США та 67 центів з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США на українські гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становив двісті сорок вісім тисяч вісімсот п'ятдесят гривень. Визначено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у даному договорі.

На виконання умов договору ним було внесено кошти на рахунок ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» у розмірі 17419 грн.50 коп., як комісії за організацію договору.

Однак ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», обумовлені договором вимоги не виконало, у зв’язку з чим він просив визнати договір фінансового лізингу № 194 від 14.12.2016 року, укладений між ним та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» недійсним та стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 17 419,50грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, однак на адресу суду від нього надійшла заява, у якій він просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.4 ст.169, ч. 1 ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Згідно поданих раніше на адресу суду заперечень, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав викладених у них.

У письмових запереченнях представник TOB «ЄВРОКАР УКРАЇНА» посилається на те, що договір фінансового лізингу № 194 вчинений у письмовій формі, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем добровільно на кожному аркуші зазначеного договору, у якому передбачені усі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки підстави недійсності правочину, передбачені ст.215 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що безпідставним є твердження позивача про те, що договір фінансового лізингу є недійсним, оскільки не був посвідчений нотаріально. При цьому посилаються на те, що відносини, пов'язані з лізингом, врегульовано спеціальними нормами права, які в силу закону підлягають застосуванню з врахуванням лише загальних положень за типами договорів купівлі-продажу, найму (оренди) та прокату, якими не передбачено обов'язкової нотаріальної форми, не підлягають врахуванню інші спеціальні положення за різновидами договорів одного типу договору, зокрема - договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи. Також представник відповідача вважає, що підставою для відступлення судом від правової позиції Верховного Суду України, на які посилається позивач, є викладені у їхніх запереченнях мотиви.

Щодо тверджень позивача про відсутність у відповідача ліцензії повідомляє, що на момент укладення договору законодавством не передбачена наявність ліцензії для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового (непрямого і прямого лізингу).

Щодо несплати судового збору, то вважає, що посилання позивача на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, - є безпідставним, а суди при подані позовної заяви без сплати судового збори повинні залишати їх без руху для усунення недоліків.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 14.12.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» укладено договір фінансового лізингу № 194, згідно якого лізингодавець - ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу - ОСОБА_1 на строк та на умовах, передбачених цим договором. Згідно договору, предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, марки «ЗАЗ» «ВІДА», комплектація «стандарт», об'ємом двигуна - 1,5, типом КПП - «МТ», приводом - «передній». Укладаючи даний договір сторони погодилися, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору, за цим договором становить дев'ять тисяч двісті шістнадцять доларів США та 67 центів з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США на українські гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становив 248850грн. Предмет лізингу повинен був бути переданий в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у даному договорі.

На виконання умов договору ОСОБА_1 було внесено кошти на рахунок ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» у розмірі 17419 грн.50 коп., як комісії за організацію договору.

Однак ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», обумовлені договором вимоги не виконало.

На час укладення договору TOB «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах ліцензії не мало.

Аналізуючи спірний договір, суд приходить до висновку, що він є договором про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі, а діяльність ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» в цьому випадку є наданням послуг адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі. А отже, відповідно до законодавства, для укладення цих договорів відповідач повинен був, у встановленому порядку, отримати ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Однак такої ліцензії ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на момент укладення договору не мало, а отже відповідач не мав права на укладення таких договорів.

Зі змісту оспорюваного договору, видно, що послуга, яку передбачено надати позивачу згідно договору за своєю суттю є фінансовою послугою у виді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах відповідно до п. 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми у позику, із проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури.

Така діяльність підпадає під визначення п. 1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09.10.2012 № 1676, згідно якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі є фінансовою послугою, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

За договором № 194 від 14.12.2016 року передбачено залучення коштів фізичної особи. Отже, для здійснення відповідачем діяльності, що стала предметом договору № 194 від 14.12.2016 року, відповідачу необхідно було мати ліцензію.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У цьому визначенні мета отримання прибутку не є критерієм віднесення операції з фінансовими активами до поняття фінансової послуги, а «мета отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів» стосується лише залучення фінансових активів від інших осіб. Крім того, до визначених у ч. 3 ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» установ, на діяльність яких не поширюються положення Закону, відповідач не належить.

Відповідачем в запереченні визнано той факт, що на момент укладення договору у нього не було ліцензії.Тому доводи позивача про те, що станом на час укладення договору фінансового лізингу у відповідача була відсутня ліцензія на зайняття діяльністю з надання будь-яких фінансових послуг, а послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою, на думку суду, є обґрунтованими, тому з цієї підстави договір може бути визнаний недійсним. А посилання відповідача на те, що станом на час укладення такого договору ліцензії для нього не вимагалось не відповідають обставинам справи, оскільки ним самим у письмових запереченнях зазначено, що ними все ж таки отримано ліцензію у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 227 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, згідно із вказаними вище нормами ЦК України є підстави для визнання недійсним договору № 194 від 14.12.2016 року, як такого, що вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

З обставин справи вбачається, що відповідач, пропонуючи позивачу надання фінансової послуги, укладає групу договорів, при тому, що позивач, як споживач послуги і так має право, без укладення договору № 194 від 14.12.2016 року на отримання повної інформації про послугу та її виконавця, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

А статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачені обов'язки кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, згідно з якими кредитодавець зобов'язаний, крім іншого, повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, в тому числі про форми його забезпечення, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Однак, представник відповідача не роз'яснила позивачу детально умов придбання товарів в групах, кредитних коштів у заявлений відповідачем строк ОСОБА_1 не одержав, а дійсні умови їх одержання відповідачем від нього були приховані.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та згідно з частинами третьою та п'ятою цієї статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

А згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю- продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства видно, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір фінансового лізингу укладений між позивачем та відповідачем не відповідає вимогам ст.799 ЦК України, згідно якої повинен бути укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений, у зв'язку з чим він є недійсним відповідно до ст.220 ЦК України.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм закону, дозволяє дійти висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині і необхідність його задоволення.

Ці докази суд приймає до уваги, оскільки вони зібрані із дотриманням вимог законів, не суперечать один одному та ніким не оскаржуються.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо того, що ліцензія при укладенні таких договорів не потрібна, оскільки вони повністю спростовуються вимогами законів та доказами, що наявні в матеріалах даної справи.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що судовий збір мав бути сплачений позивачем при зверненні до суду і він не повинен був бути звільненим від його сплати, адже ВССУ у листі від 09 серпня 2017р. № 93-1517/0/4-17 розв’язав колізію між ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» і ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» та прийшов до однозначного висновку, що споживач при поданні позову про захист свого права не повинен сплачувати судовий збір. Споживач також не повинен сплачувати судовий збір при апеляційному та касаційному оскарженні рішення суду ухваленого за результатами розгляду його позову.

З урахуванням того, що відповідач не повідомив позивача про відсутність у ТОВ «ЄВРОКАР» ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, позивач був позбавлений можливості свідомого вибору: оформляти чи не оформляти договір, а дії відповідача явно суперечили вимогам вищеперераховних законів, здійснені з метою неправомірного отримання коштів від позивача, суд вважає, що є всі підстави для визнання недійсним договором № 194 від 14.12.2016 року та стягнення з відповідача на користь позивача 17 419грн., сплачених на виконання недійсних правочинів.

Приймаючи до уваги наведене, суд вважає, що сплачені позивачем ОСОБА_1 кошти підлягають поверненню в повному обсязі, а позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п. 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру судовий збір визначається в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто в даному випадку 640 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір визначається в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 640,00 грн.

Пунктом 13 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 роз'яснено, що, якщо в заяві об'єднано декілька позовних вимог, то судовий збір сплачується окремо за кожну із них.

Дана позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру.

Отже, зважаючи на пропорційність задоволених вимог позивача, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1280,00 грн.

Керуючись ст. 3, ч. 2 ст. 203, ст. 227, ч. 2 ст. 627 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 2, п. 11-1 ч. 1 ст. 4, п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 4, 5 ч. 2, ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 22 «Про захист прав споживачів», п. 1.1, 1.2 ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», п. 13 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014, п. 1.2, 6.1 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09.10.2012 № 1676, та на підставі ст.ст. 10, 60, ч. 3 ст. 88, 212-216 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 194 від 14.12.2016 року, укладений між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» та ОСОБА_1.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 17 419 (сімнадцять тисяч чотириста дев’ятнадцять) гривень 50 копійок.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕКОНОМ КОМФОРТ» на користь держави судові витрати у сумі 1280,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії з додержанням вимог ст. 229 ЦПК України.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд Вінницької області.

Суддя