Ухвала суду № 69358805, 03.10.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/2360/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Пилип"як П.В.

Провадження № 22-ц/783/4464/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 доТовариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_2 в грудні 2016 року звернувся в суд із цивільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 15 червня 2015 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу за № 01612, відповідно до якого лізингодавець ТОВ "Євролізинг Україна" зобов»язалося придбати у свою власність та передати у користування лізингоодержувача ОСОБА_2 міні-трактор «Dong Fend 404», а лізингоодержувач зобов»язався періодично сплачувати за користування трактором лізингові платежі. Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача. Так, за умовами вищезазначеного договору до отримання трактора він має сплатити товариству не менше половини його вартості, зокрема, адміністративний платіж у розмірі 10 % вартості предмета лізингу, авансовий платіж у розмірі не менше 50 % вартості предмета лізингу, комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 3% його вартості. Такі умови позивач вважає несправедливими, а обовязок сплатити 50 % вартості трактора у вигляді авансу є фактичним залученням коштів для його придбання, що потребує ліцензії як для залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка відсутня. Також ОСОБА_2 посилається на нікчемність спірного договору, як в силу статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відповідач застосував нечесну підприємницьку практику, так і в силу статті 220 ЦК України, оскільки договір не було посвідчено нотаріально. У звязку з наведеним просить застосувати наслідки нікчемного та недійсного правочину і стягнути із ТОВ "Євролізинг Україна" на його користь сплачені за договором лізингу платежі в розмірі 30000,00 грн.

Заочним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 доТовариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину- задоволено.

Вирішено: визнати недійсним договір фінансового лізингу від 15 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг Україна»; стягнути з ОСОБА_3 «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2 30000 грн. 00 коп. Вирішено питання судових витрат.

Заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року оскаржив відповідач ОСОБА_3 «Євролізинг Україна», подавши апеляційну скаргу.

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з»ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи було порушено чинне законодавство України, з оскаржуваного рішення вбачається, що судом взагалі не було досліджено правовідносин, які склалися між сторонами, а також невірно надано правову оцінку наданим сторонами доказам. На думку апелянта, правовідносини, що виникли між сторонами правочину мають в першу чергу відповідати спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг. Також в рішенні взагалі відсутні будь - які докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу або окремих його частин, відсутні будь - які докази на підтвердження вимог позивача про порушуваних прав споживача. Крім того, судом не було належним чином досліджено питання виду господарської діяльності, якою дійсно займається відповідач та регулювання такої, у відповідності до законодавства. Вважає, що суд прийшов до передчасного висновку, що ТОВ «Євролізинг Україна» надає фінансові послуги, що потребує обов»язкового ліцензування та оскільки відповідач такої ліцензії не має, правочин підлягає визнанню його недійсним.

Просить заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Учасники судового процесу в судове засідання не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не направили. За приписами ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку про розгляд справи у відсутності учасників судового процесу, що не з»явилися в судове засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильно встановлених існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Встановлено, що між позивачем і відповідачем 15 червня 2015 року за № 01612 було укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого ТОВ "Євролізинг Україна" зобовязалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді міні-трактора «Dong Fend 404» та передати цей трактор у користування позивача, який у свою чергу зобовязався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі згідно графіку в розмірі 207,57 дол. США, що в еквіваленті становить 5293,03 грн. щомісяця. Договір фінансового лізингу передбачає право позивача отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат.

Згідно пункту 1.7 договору трактор передається у користування ОСОБА_2 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, адміністративного платежу в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу трактора в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

Пунктом 9.1 договору визначено, що авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50 відсотків вартості. Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання даного договору, платежами, які визначені в Додатку №1. Кошти, які сплачуються лізингоодержувачем, незалежно від їх призначення, зараховуються у наступному порядку: адміністративний платіж, що становить 10 % від вартості предмету лізингу; авансовий платіж, що становить 50 % від вартості предмету лізингу; комісія за передачу предмета лізингу, що становить 3 % від вартості предмета лізингу. Згідно з пунктом 10.1 договору ОСОБА_2 зобовязаний сплачувати лізингові платежі кожного місяця, відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3). Кожний лізинговий платіж включає: відсотки за користування обсягом фінансування в розмірі 21 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування; відшкодування вартості предмета лізингу; сплати комісії за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

Встановлено й те, що на виконання умов договору фінансового лізингу 15 червня 2015 року позивач сплатив товариству адміністративний платіж в розмірі 14900 грн., а 16 червня 2015 року в розмірі 15100 грн., однак відповідач відмовився передавати предмет лізингу з посиланням на умови договору фінансового лізингу, яким передбачено передачу предмету договору в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодерджувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу, адміністративного платежу та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 30 000 грн. є адміністративним платежем, який не повертається.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом ч. 5 ст.18 цього Закону у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Виходячи з системного аналізу вище перелічених норм права та самого спірного договору фінансового лізингу від 15 червня 2015 року, укладеного між сторонами, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, прийшов до вірного висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом (пункт 8.17, розділ 10 договору), звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та іншого суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Встановлено, що Договір фінансового лізингу від 15 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Євролізинг Україна", нотаріально посвідчено не було.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, яка, відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України повинна враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права.

Відтак, суд першої інстанції з наведеного вище приводу, прийшов до правильного переконання, що позовні вимоги ОСОБА_2 є підставними та правомірно постановив рішення про задоволення таких.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, а висновки суду ґрунтуються на їх всебічному аналізі.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування заочного рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» - відхилити.

Заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_4