Рішення № 69356254, 04.10.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/3670/17 Номер провадження 22-ц/775/1326/2017

Головуючий в 1 інстанції: Погрібна Н.М.

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Тимченко О.О.,

суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,

за участю секретаря: Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Єнакіївський коксохімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року позивач звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Єнакіївський коксохімпром» (далі ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром») про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування позовних вимогзазначив, що в період з 06.02.2015 по 16.03.2017він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи апаратником перегонки 4 розряду.16.03.2017 він написав заяву про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України та цією ж датою звільнений з підприємства. При цьому в порушення ст. ст. 47, 83, 116 КЗпП України відповідач відмовився видати на його вимогу копію наказу про звільнення та провести розрахунок при звільненні, не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні, а також не провів розрахунок при звільненні в день звільнення в т.ч. з виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Просив стягнути з ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 12 609,80 гривень, а також середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку з розрахунку 317,6 гривень на день.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» відмовлено.

З зазначеним рішенням не погодився позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом не взято до уваги або проігноровано наступне:

- торгово-промислові палати України відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в України», не мають повноважень щодо тлумачення норм трудового права, не наділені повноваженнями робити висновки стосовно правомірності звільнення працівників та звільнення роботодавця від відповідальності за невиконання зобов`язань, передбачених ст.ст. 47,116 КЗпП України;

- діючим законодавством України не встановлено жодних обмежень трудових прав громадян, в т.ч. звільнення роботодавця від обовязку проведення розрахунку при звільненні працівника, навіть у звязку із виникненням форс-мажорних обставин;

- відповідач з 2015 року перереєструвався за юридичною адресою у м. Дружківка та вся необхідна документація повинна була знаходитись саме за юридичною адресою;

- відповідно до п.4 наказу Міністерства юстиції України від 07.09.2015 року № 1656/5 «Про забезпечення зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції», юридичні особи, які змінили місцезнаходження, повинні стати на облік в державній архівній установі за місцем реєстрації юридичної особи та забезпечити зберігання документів, в т.ч. що створюються у процесі їх діяльності;

- відповідач помилково послався у своїх додаткових поясненнях на підпункт 38.11 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», оскільки з аналізу абзаців 11, 12 цього пункту вбачається, що платник податку не може застосовувати положення цього підпункту щодо податкових (звітних) періодів після перереєстрації підприємства на іншій території України;

- відповідачем не виконано п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, яким передбачено повідомлення контролюючого органу за місцем обліку про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, зазначених в п.п. 44.1, 44.3 протягом п`яти днів з дня такої події та відновлення втрачених документів протягом 90 днів з дня надходження повідомлення до контролюючого органу. Листом Державної фіскальної служби України від 17.03.2016 № 2772/Х/99-99-19-01-03-14 підтверджується те, що законодавство України не містить положення про звільнення платника податків від обовязку відновлення документів у випадку обставин непереборної сили;

- суд проігнорував викладений ним (апелянтом) у письмових поясненнях факт того, що відповідач мав можливість звернутися до органів Пенсійного фонду України, який веде персоніфікований облік застрахованих осіб та відкриває на кожну застраховану особу персональну облікову картку, в якій відображається сума заробітної плати, з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць. Разом з тим, суд, доручивши відповідачу відновити до 27.06.2017 року дані щодо заробітної плати, в судовому засіданні навіть не запитав у представника відповідача про виконання доручення суду.

Крім того, судом зроблено невірний висновок про те, що відповідачем втрачено доступ до трудових книжок працівників, через що відповідач не може зробити в них записи про звільнення, оскільки як наголошувалось ним (апелянтом) в судових засіданнях та письмових поясненнях, йому була видана трудова книжка в день звільнення. Дана обставина також підтверджує факт доступу відповідача до всієї первинної документації.

Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повного всебічного зясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, якій були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставини, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 в період з 06.02.2015 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром», працював апаратником перегонки 4 розряду, що вбачається з трудової книжки АХ № 108586 (а.с. 4).

З 16.03.2017 ОСОБА_1 звільнений з посади апаратника перегонки 4 розряду ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» за угодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України на підставі наказу ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром»від 16.03.2017 №1616 (а.с. 4).

Між тим, ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» у день звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади не здійснив з ним розрахунок відповідно до ст.ст. 47,116 КЗпП України.

Дані обставини сторонами не заперечувались.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що висновком Торгово-промислової палати України від 15.05.2017 встановлено відсутність вини ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» у видачі працівникам у випадку прийняття сторонами трудового договору рішення про їх звільнення трудових книжок та проведення повного розрахунку при звільненні.

Такий висновок суду є невірним та не ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 20 Закону «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і повязана з виконанням умов контракту.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У ст. 30 Закону України «Про оплату праці» міститься аналогічна норма, доповнена зобовязанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК повинні роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з розяснень, викладених в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз'яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду. Відповідно до п.3 цієї Постанови, з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість. Зокрема, вони мають роз'яснювати сторонам можливості розгляду справи у третейському суді та порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки.

При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК (п.13 вищевказаної постанови).

На підставі ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд на зазначені положення закону уваги не звернув, не з`ясував обставини по справі та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, в запереченнях проти позову відповідач визнає існування заборгованості перед позивачем із заробітної плати. Проте, посилаючись на відсутність первинної документації зазначає про неможливість проведення розрахунку та виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні (а.с. 18-20).

Як вбачається з записів технічної фіксації судового засідання від 19.06.2017 та 27.06.2017 судом першої інстанції 19.06.2017 по справі оголошено перерву для надання відповідачем довідки про заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 та даних на підтвердження відновлення первинної документації необхідної для нарахування заробітної плати. Проте, 27.06.2017 судом постановлено рішення без перевірки надання відповідачем витребуваних судом доказів та перевірки інформації щодо вжиття заходів щодо відновлення вищезазначених документів.

На підставі ч.2 ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до розяснень, наданих у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобовязаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність прийняття та дослідження доказів, отриманих під час розгляду справи в апеляційному суді, оскільки суд першої інстанції не перевірив наявність витребуваних у відповідача доказів. В той же час даний факт є доводом апеляційної скарги.

Так, відповідно до копії наказу (розпорядження) № 28 від 06.02.2015 про прийняття на роботу ОСОБА_1, останнього прийнято на роботу з 06.02.2015 на посаду апаратника перегонки 4 розряду ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» з посадовим окладом (тарифною ставкою) у розмірі 2420,00 гривень та надбавкою за умови праці у розмірі 16 % (а.с. 134).

Як вбачається з розрахункових листів, наданих ОСОБА_1, останніми засвідчено виплату позивачу заробітної плати, в т.ч. за період роботи у січні-лютому 2017 року (а.с. 5). Також з розрахункових листів вбачається, що посадовий оклад (тарифна ставка) позивача з жовтня 2016 по лютий (включно) 2017 року складав 3142,00 гривень (а.с. 5). Розмір посадового окладу також підтверджується копіями табелів обліку робочого часу за січень, лютий 2017 року (а.с. 135-144).

Згідно оголошення ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром», яке містило в собі копію наказу відповідача від 16.03.2017 № 1616 (а.с. 59), фінансовому директору наказано забезпечити проведення повного розрахунку з співпрацівниками згідно діючого законодавства України в повному обсязі в день звільнення.

Згідно ст. 57 КЗпП України, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Конференцією трудового колективу ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром»29.03.2013 року прийнято Колективний договір (посвідчений підписами та печатками сторін), яким сторони цього договору визначили його істотні умови, а саме:

п. 1.7договір набирає чинності з 01.04.2013 року та діє до укладення нового договору, але не більше пять років;

п. 4.1 на підприємстві встановлено 5-ти денний 40-годинний робочий тиждень з двома вихідними днями;

п. 4.2. в безперервно діючих структурних підрозділах, де за умовами виробництва не може бути дотримана щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлюються графіки змінності з підсумованим обліком робочого часу с обліковим періодом в один місяць;

п. 11.6 у разі дії обставин політичного, економічного, правового характеру, які можуть суттєво відобразитись на можливості виконання прийнятих на себе зобов`язань, одна сторона повідомляє про ці обставини іншу сторону. Сторони шляхом угоди визначають пункти Колективного договору, дія яких призупиняється до усунення і нівелювання негативних наслідків даних обставин.

Таким чином, Колективним договором ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» встановлено тривалість робочого часу працівників.

Відповідачем вищезазначені дані не спростовані наданням суду належних доказів, тому заперечення представника відповідача щодо недостовірності наданих позивачем документів колегією суддів не приймаються. Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідно до листа Мінпраці та соціальної політики від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік», підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. При встановленні меншої норми тривалості робочого часу слід мати на увазі, що оплата праці в цьому випадку має провадитись за повною тарифною ставкою, повним окладом.

Цим листом також встановлено, що кількість робочих днів у березні 2017 року становить 22 робочих днів. Тобто, за період з 01.03.2017 по 16.03.2017 ОСОБА_1 відпрацював 11 робочих днів.

Доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 роботи у вечірній, нічний час, святкові дні, а також наявності часу переробки та інше сторонами не надано.

Таким чином, враховуючи встановлений ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» посадовий оклад (тарифну ставку) ОСОБА_1, фіксовану надбавку за небезпечні та важкі умови праці (а.с. 134), кількість робочих днів у березні 2017 року, заробітна плата ОСОБА_1 за один робочий день складає 3142,00 (тарифна ставка) *16% (надбавка за небезпечні та важкі умови праці)/22=165,67 гривень, а відповідно за 11 (одинадцять) днів 1822,37 гривень (165,67*11).

Щодо висновку суду про встановлення Торгово-промисловою палатою України у висновку унеможливлення виконання зобовязань ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром», передбачених ст.ст. 47 і 116 КЗпП України, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VII (далі Закон),протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Тобто, цим Законом встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань.

Представником відповідача суду апеляційної інстанції надано сертифікат (висновок) про настання обставин непереборної сили, наданий торговопромисловою палатою 01 вересня 2014 року, про те цій сертифікат не звільняє відповідача від обовязку по виплаті заробітної плати.

Передбачений ст.116 КЗпП України обовязок роботодавця виплатити працівникові заробітну плату не носить характеру відповідальності, передбаченої цим Кодексом, тому дія Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII на ці правовідносини не поширюється.

Доводи апеляційної скарги суду в цій частині заслуговують на увагу апеляційного суду, а посилання відповідача на захоплення фінансової та технічної документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано жодного доказу щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період.

Таким чином, суд першої інстанції не вжив всіх належних заходів щодо повного та всебічного розгляду справи та залишив поза увагою не надання відповідачем жодного належного доказу щодо відсутності його вини в непроведенні розрахунку з позивачем при його звільненні, в т.ч. компенсації за невикористану відпустку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення по суті спору, яким задовольняє частково позов ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» заборгованості по заробітній платі в розмірі 1 822,37 гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки також підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

На підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності днів невикористаної щорічної відпустки позивачем ОСОБА_1 надані копії: колективного договору, посвідченого підписами та печатками сторін, особової картки працівника, яка має у верхньому правому куті підпис представника відповідача, наказів про надання відпустки за підписом керівника установи, табелі обліку робочого часу з підписами посадових осіб ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром»

Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст. 57 - 60 ЦПК України не спростував відомості, наведені у вказаних документах та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.

Так, відповідно до п. 4.12 Колективного договору, тривалість щорічної основної відпустки для працівників ППП складає 24 календарних дня зі збільшенням на два календарних дня за кожні два відпрацьованих року,але не більше 28 календарних днів.

Тривалість щорічної додаткової відпустки встановлена в додатках № 4 та № 8 до цього Колективного договору (п. 4.13), та для апаратника перегонки складає 14 днів.

З особової картки працівника № 4359 (а.с. 133), наказів про надання відпустки (а.с. 145, 158, 170, 190), позивач ОСОБА_1 за період з 06.02.2015 по 05.02.2016 не має не використаних відпусток, за період з 06.02.2016 по 05.02.2017 кількість днів невикористаної відпустки складає 31 календарних дня, за період з 06.02.2017 по 05.02.2018 4 календарних дня, в сього 35 календарних дня.

Пунктом 2 р.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у звязку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом першим п. 7 р. IVвказаного вище Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у звязку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Відповідно до листа Мінпраці та соціальної політики від 20.07.2015 № 10846/0/14- 15/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016 рік», кількість календарних днів в березні - грудні 2016 року становить 306 днів, кількість святкових днів за цей період 8, тобто для розрахунку використовуємо 298 дня (306-8).

Відповідно до листа Мінпраці та соціальної політики від 05.08.2016 № 11535/0/14- 16/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік», кількість календарних днів в січні - лютому 2017 року становить 59 днів, кількість святкових днів за цей період 2, тобто для розрахунку використовуємо 57 днів (59-2).

Кількість календарних днів відпрацьованого періоду з березня 2016 по лютий 2017 року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством) складає 355 днів (298-57).

Відповідно до інформації Пенсійного фонду України заробітна плата позивача ОСОБА_1 за період з березня 2016 по лютий 2017 року склала 71 853,79 гривень (а.с. 202-204).

Тобто, сума компенсації за невикористану відпустку позивача ОСОБА_1 складає 7084,18 гривень (71 853,79/355*35).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову про компенсацію за невикористані відпустки зі стягнення з ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки у розмірі 7 084,18 гривень.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обовязковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у звязку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення субєкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для субєктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що обєктивно унеможливлюють виконання зобовязань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від01 вересня 2014 року № 2759/05-4 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у звязку із цим антитерористичної операції) з 01 серпня 2014 року ПАТ «Єнакієвський коксохімром» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обовязкових платежів.

Отже, настання обставин непереборної сили, що встановлені цим висновком, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України №6-948 цс від 25 травня 2016 року та є обовязковою для застосування .

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивач судовий збір з позовної заяви не сплачував, від його сплати звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1 600 гривень.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з врахуванням того, що суд апеляційної інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_1, з ПрАТ «Єнакіївський коксохімпром» на користь держави підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду у розмірі 640 гривень.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2017 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Єнакіївський коксохімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Єнакіївський коксохімпром» (ЄДРПОУ 31272173, юридична адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Машинобудівників, буд. 34 Б ) на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 16 березня 2017 року в сумі 1 822 (одна тисяча вісімсот двадцять дві) гривні 37 копійок. Зобовязати приватне акціонерне товариство «Єнакіївський коксохімпром» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Єнакіївський коксохімпром» на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: О.А. Мірута

ОСОБА_2